Господарський суд Чернігівської області
Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua
Іменем України
від « 06» вересня 2016 року у справі №927/656/16
Господарським судом Чернігівської області у складі судді Оленич Т.Г. розглянуто у відкритому судовому засіданні справу №927/656/16
за позовом: Приватного підприємства «Комфортавтотранс», вул. Доценка, 11/79, м.Чернігів, 14032
до відповідача: Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, пр. Миру, 49 А, м. Чернігів, 14005
про визнання недійсним рішення
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 10.05.2016)
від відповідача: ОСОБА_2 - в.о.голови, наказ №111-вк від 12.02.2015
Рішення приймається після перерв, оголошених в судовому засіданні на підставі ч.3 ст.77 Господарського процесуального кодексу України з 09.08.2016 по 25.08.2016 та з 25.08.2016 по 06.09.2016.
В судовому засіданні 06.09.2016 на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Позивачем подано позов про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 10.10.2013 року №30-рш по справі №02-05/30-2013 «Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу».
Позовні вимоги обґрунтовані неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, їх недоведеністю, а також невідповідністю висновків, викладених у оспорюваному рішенні, встановленим обставинам, що, на думку позивача, призвело до прийняття відповідачем незаконного рішення.
Відповідач в письмовому відзиві проти позовних вимог заперечує, та вказує, що оспорюване рішення прийнято в межах визначеної законом компетенції відповідача, з дотриманням вимог чинного законодавства при прийнятті оспорюваного рішення, та на підставі зібраних та підтверджених рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією, доказів. У зв'язку з цим, на думку відповідача, підстави для визнання недійсним оскаржуваного рішення недійсним відсутні. Крім того, відповідач зазначає, що незважаючи на приписи чинного законодавства, роз'яснення територіального відділення про порядок та терміни оскарження рішення, позивач оскаржував рішення територіального відділення до адміністративного суду. За твердженням відповідача, строк оскарження рішень органу Антимонопольного комітету України, встановлений ч.1 ст.60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є присічним, він не може бути відновлений і закінчення такого строку незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України та його органів.
У зв'язку із задоволенням клопотань сторін про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу, засідання господарського суду по розгляду даної справи проведені без фіксації технічними засобами. Хід судового процесу відображено у протоколах судових засідань.
Дослідивши матеріали господарської справи, оглянувши в судовому засіданні матеріали справи №02-05/30-2013 про порушення конкурентного законодавства, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх наданими сторонами доказами, суд ВСТАНОВИВ:
10 жовтня 2013 року за результатами розгляду справи №02-05/30-2013, розпочатої проти Приватного підприємства «Комфортавтотранс» за заявою ДП «Пассервіс» ПАТ «Чернігівавтосервіс», адміністративною колегією Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, винесено рішення №30-рш, відповідно до якого:
1. визнано дії Приватного підприємства «Комфортавтотранс» щодо здійснення перевезень пасажирів 04.10.2012 та 09.11.2012 на маршруті Чернігів-Ріпки, Ріпки-Чернігів без дотримання вимог статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», що підтверджено постановами про застосування фінансових санкцій територіальним управлінням головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Чернігівській області №158599 від 24.10.2012 та №157269 від 28.11.2012, порушенням, передбаченим статтею 15 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», а саме: досягнення неправомірних переваг у конкуренції відносно Дочірнього підприємства «Пассервіс» Публічного акціонерного товариства «Чернігівавтосервіс», яке діє на ринку автомобільних пасажирських перевезень, шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням органу державної влади, наділеного відповідною компетенцією.
2. відповідно до статті 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» накладено на Приватне підприємство «Комфортавтотранс» штраф у розмірі 34000 (тридцять чотири тисячі) грн.
За змістом ч.1 ст.56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» рішення надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.
Копія вказаного рішення направлена при супровідному листі №02-1/3835 від 01.11.2013 відповідачем позивачу 01 листопада 2013 року, що підтверджується конвертом, в якому направлялось дане відправлення, та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Однак, як свідчить довідка оператора поштового зв'язку (а.с.66), дане поштове відправлення було повернуто відправнику неврученим адресату з відміткою у довідці про причини повернення: «за закінченням терміну зберігання».
08 травня 2014 року в газеті «Деснянська правда» опубліковано витяг із рішення Адміністративної колегії Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 10.10.2013 №30-рш справа №02-05/30-2013 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» щодо Приватного підприємства «Комфортавтотранс».
Як вбачається із матеріалів справи, позивач 08 травня 2014 року звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати неправомірними дії відповідача щодо прийняття рішення про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу від 10.10.2013 №30-рш та визнати протиправним і скасувати рішення про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу від 10.10.2013 №30-рш. Факт отримання Чернігівським окружним адміністративним судом даного адміністративного позову підтверджується відбитком штампу суду на копії позовної заяви.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.05.2014 по справі №825/1506/14 позовні вимоги задоволені повністю. Визнано протиправними дії відповідача щодо прийняття рішення про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу від 10.10.2013 №30-рш, а також визнано протиправним та скасовано рішення про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу від 10.10.2013 №30-рш.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2014 постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.06.2016 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.05.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2014 скасовано. Провадження у справі в порядку адміністративного судочинства закрито. Скасовуючи вищезазначені судові рішення та закриваючи провадження у справі, Вищий адміністративний суд України зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що цей спір належить до адміністративної юрисдикції не грунтуються на положеннях чинного законодавства.
14 липня 2016 року позивач звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом, який розглядається в межах даної справи.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
В силу ст.3, 5 цього ж Закону основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель.
Відповідно до ст.5 Закону «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно зі ст.27 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» процесуальні засади діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо захисту від недобросовісної конкуренції, зокрема розгляд справ про недобросовісну конкуренцію, порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень, їх перевірка, перегляд, оскарження та гарантії учасників процесу, інші питання щодо захисту від недобросовісної конкуренції регулюються законодавством про захист економічної конкуренції з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Статтею 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлюється, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено. Рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Отже, чинним законодавством України передбачено порядок оскарження рішення органів Антимонопольного комітету України до господарських судів.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.
Як встановлено судом вище, відповідач рішення від 10.10.2013 №30-рш 01 листопада 2013 року направив позивачу рекомендованим листом з повідомленням (а.с.65-66) на адресу місцезнаходження відповідача згідно з даними чинного на момент надсилання Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Проте лист повернуто відповідачу без вручення з відміткою оператора поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в редакції, яка діяла станом на 01.11.2013, відомості про юридичну особу включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи, зокрема, місцезнаходження юридичної особи.
Згідно зі ст.18 цього ж Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
В частині 11 ст.19 даного Закону в редакції, яка діяла на 01.11.2013, передбачений обов'язок юридичної особи подавати (надсилати) щороку протягом місяця, що настає за датою державної реєстрації, починаючи з наступного року, державному реєстратору для підтвердження відомостей про юридичну особу реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу.
Аналіз наявних у справі Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи - Приватного підприємства «Комфортавтотранс» (а.с.18), виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 27.06.2014 (а.с.19), витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 08.08.2016 (а.с.92), витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 01.11.2013 свідчить, що позивачем місцезнаходження у період з 01.11.2013 по теперішній час не змінювалось.
Статтею 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачається , що у разі неможливості вручити рішення, зокрема, внаслідок: відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб'єкта господарювання, органу адміністративно-господарського управління та контролю за відповідною юридичною адресою, - рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення, розпорядження в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України «Голос України», газета Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр», «Офіційний вісник України», друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).
Як встановлено судом вище, рішення, що оспорюється позивачем, опубліковано в газеті «Деснянська правда» від 08.05.2014.
Крім того, 04.12.2013 відповідачем на офіційному веб-порталі Антимонопольного комітету України опубліковано інформацію про прийняте рішення Чернігівського обласного територіального відділення АМК України від 10.10.2013 №30-рш «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу». Така публікація здійснена у відповідності до вимог Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України №5 від 19.04.1994, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.05 1994 за N 90/299 (з подальшими змінами та доповненнями).
Відповідно до п.33 вказаних Правил (в редакції, яка діяла станом на 04.12.2013) рішення у справі (витяг з нього, що не містить інформації з обмеженим доступом, відомостей, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення Комітету інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам держави, осіб, які брали участь у справі, та інших осіб) може бути оприлюднене шляхом розміщення на офіційному веб-сайті Комітету, опубліковане в друкованих виданнях чи поширене в електронній формі.
Приймаючи до уваги, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів відсутності посадових осіб чи уповноважених представників підприємства за його місцезнаходженням відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, тому суд приходить до висновку, що публікація інформації про прийняте рішення від 10.10.2013 №30-рш на офіційному веб-порталі Антимонопольного комітету України свідчить про доведення рішення до позивача в інший спосіб 04.12.2013.
Тому встановлений ст.60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» двомісячний строк оскарження рішення відповідача закінчився 04.02.2014.
Позивач з позовною заявою про визнання недійсним рішення Адміністративної колегії Чернігівського обласного територіального відділення АМК України від 10.10.2013 №30-рш по справі №02-05/30-2013 звернувся до Господарського суду Чернігівської області лише 14.07.2016, про що свідчить відбиток штампу на позовній заяві, тобто більш ніж через два роки після закінчення строку оскарження.
Посилання позивача на факт оскарження ним рішення від 10.10.2013 №30-рш до Чернігівського окружного адміністративного суду до уваги не приймається з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів у порядку іншого судочинства, зокрема господарського.
Саме такий інший порядок передбачений ч.1 ст.60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», відповідно до якої заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК повністю або частково до господарського суду.
В постанові Верховного Суду України від 23.06.2015 №21-688а15, яка застосовується судом на підставі ст.11128 Господарського процесуального кодексу України, викладено висновок щодо підсудності справ за участю органів Антимонопольного комітету України, в якому зазначено, що «відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від
12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.»
Таким чином, звернення позивача до суду іншої юрисдикції, а не з позовом в порядку господарського судочинства ніяким чином не вплинуло на перебіг та закінчення строку, встановленого ч.1 ст.60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зокрема не переривало й не продовжувало цього строку.
Встановлений в ч.1 ст.60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» строк є присічним, оскільки в самій нормі зазначено про неможливість відновлення такого строку.
При цьому, визначення в законодавчому акті про неможливість відновлення встановленого строку свідчить, що на нього не поширюються загальні правила щодо зупинення, перерви чи поновлення строків позовної давності.
Закінчення присічного строку, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету та його органів. Відповідна правова позиція наведена у п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства».
Твердження позивача у письмових поясненнях від 25.08.2016, що Закон України «Про захист економічної конкуренції» не містить норм, які визначають правові наслідки в зв'язку з пропущенням встановленого ст.60 цього Закону строку, в зв'язку з чим загальною нормою, якою регламентовано наслідки спливу позовної давності є ст.267 Цивільного кодексу України, судом до уваги не приймається, оскільки виходячи із правової природи самого присічного строку, який не може бути відновлений, випливає, що його закінчення має правовий наслідок - відмову в задоволенні позовних вимог, а застосування до конкурентних відносин норм Цивільного кодексу України не грунтується на приписах чинного законодавства.
Щодо посилання позивача на ст.55 Конституції України, якою кожному гарантується право оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, то суд вважає за необхідне зазначити, що таке право не викликає жодних заперечень. Проте, звернувшись до господарського суду з даною позовною заявою, позивач скористався правом на судовий захист. При цьому, не будь-яке звернення до суду з позовом неодмінно тягне за собою здійснення захисту тих прав, які позивач вважає порушеними, а лише таке, що засноване на законі і узгоджено з його вимогами.
Приймаючи до уваги, що позивачем пропущений встановлений законодавством строк на оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України і такий строк не може бути відновлений, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, в зв'язку з чим в позові належить відмовити.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись Законом України «Про Антимонопольний комітет України», Законом України «Про захист економічної конкуренції», Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції», ст.49, 82-85, 11128 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення підписано 09 вересня 2016 року.
Суддя Т.Г. Оленич