79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
05.09.2016р. Справа№ 914/578/15
За первісним позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ,
до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Іскра”, м. Львів
про стягнення неустойки, 3% річних та інфляційних втрат у загальній сумі 86105,38 грн за договором №224/14- ПР(Р) від 30.04.2014р.
та за зустрічним позовом: Публічного акціонерного товариства “Іскра”, м.Львів
до Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ
про визнання недійсним частково Договору.
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за первісним позовом: Публічне акціонерне товариство по газопостачанню і газифікації “Львівгаз”, м. Львів.
Суддя М. Синчук
при секретарі О. Гринчишин
За участю представників:
Позивача (відповідача за зустрічним позовом): ОСОБА_1 - довіреність №14-10 від 14.01.2015 р.
Відповідача (позивача за зустрічним позовом): ОСОБА_2 - довіреність №01/56 від 30.12.2015 р.
Третьої особи: ОСОБА_3 - довіреність від 05.01.2016 р.
Представникам сторін та третій особі роз'яснено права та обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало.
Рішенням господарського суду Львівської області від 30.11.2015 р, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 р., первісний позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 23 384,87 грн пені, 4 487,19 грн 3% річних, 24 606,81 грн інфляційних втрат та відстрочено виконання рішення до 01.02.2016. В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано недійсним п. 7.2 договору купівлі-продажу природного газу від 30.04.2014 № 224/14-ПР(Р) в частині слів "а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу". Провадження у справі в частині визнання недійсним п. 6.1 договору припинено. В задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.07.2016р. у справі №914/578/15 касаційну скаргу задоволено частково, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 30.11.2015 у справі №914/578/15 в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення 11 104,97 грн пені та 22 358,85 грн штрафу та в частині задоволення зустрічного позову про визнання недійсним п. 7.2 договору купівлі-продажу природного газу від 30.04.2014 № 224/14-ПР(Р) в частині слів "а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу" скасовано. Справу №914/578/15 в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області.
Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід встановити наявність або відсутність фактичних обставин справи щодо винятковості випадків для зменшення розміру неустойки, перевірити правильність розрахунку заявленої суми штрафу, нарахованого відповідно до п. 7.2 договору, та в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Ухвалою суду від 11.08.2016р. справу прийнято до провадження суддею Синчуком М.М., розгляд справи призначено на 22.08.2016р. В судовому засіданні 22.08.2016 р. розгляд справи відкладено на 05.09.2016 р.
В судове засідання 05.09.2016 р. представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) з'явився, надав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав.
В судове засідання 05.09.2016 р. представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) з'явився, підтримав надані, через канцелярію суду 22.08.2016 р., письмові пояснення по справі з врахуванням постанови Вищого господарського суду України від 26.07.2016р. у справі №914/578/15.
В судове засідання 05.09.2016 р. представник третьої особи з'явився, підтримав надані, через канцелярію суду 23.08.2016 р., письмові пояснення по справі з врахуванням постанови Вищого господарського суду України від 26.07.2016р. у справі №914/578/15.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
30.04.2014 року між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанією “Нафтогаз України” (продавець, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом - у справі) та Публічним акціонерним товариством “Іскра” (покупець, відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом - у справі) було укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 224/14-ПР (Р), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014р. природний газ, ввезений на митну територію України позивачем за первісним позовом за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або /та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію ст. 10 Закону України “Про засади функціонування ринку природного газу”, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі-газ), на умов даного договору (надалі - Договір).
Газ, що постачається за цим Договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем (п.1.2. Договору).
Відповідно п. 2.1. Договору продавець передає покупцеві у квітні-травні 2014р. газ в обсязі 2 817,318 тис. куб.м, спожитий покупцем у період січень-березень 2014р.
На виконання своїх зобов'язань за договором, продавець передав протягом січня - березня 2014, а покупець прийняв газ на загальну суму 11 705 144,89 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.04.2014 (а.с.19, Т.1), від 30.04.2014 (а.с.20, Т.1), від 30.04.2014 (а.с.21, Т.1), що підписані сторонами та скріплені печатками без жодних застережень.
Оплата за газ, що передається згідно п. 2.1. цього Договору, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок продавця протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі природного газу (п.6.1. Договору).
Відповідач за первісним позовом оплатив вартість поставлено позивачем за первісним позовом, однак здійснив оплату з порушенням строку.
Відповідно до п.7.1. Договору за невиконання або неналежне виконання свої зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором і чинним законодавством України.
У порушення наведених вимог Закону та Договору, Відповідач несвоєчасно розрахувався із Позивачем, тому Позивачем нараховано 34489,84 грн. пені та 22 358,85 грн. штрафу.
Рішенням господарського суду Львівської області від 30.11.2015, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2016, первісний позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 23 384, 87 грн. пені, 4 487, 19 грн. 3% річних, 24 606, 81 грн. інфляційних втрат та відстрочено виконання рішення до 01.02.2016. В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано недійсним п. 7.2 договору купівлі-продажу природного газу від 30.04.2014 № 224/14-ПР(Р) в частині слів "а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу". Провадження у справі в частині визнання недійсним п. 6.1 договору припинено. В задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.07.2016р. у справі №914/578/15 касаційну скаргу задоволено частково, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 30.11.2015 у справі №914/578/15 в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення 11 104,97 грн пені та 22 358,85 грн штрафу та в частині задоволення зустрічного позову про визнання недійсним п. 7.2 договору купівлі-продажу природного газу від 30.04.2014 № 224/14-ПР(Р) в частині слів "а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу" скасовано. Справу №914/578/15 в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
Статтею 233 Господарського кодексу України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України не встановлено конкретних критеріїв, за наявності яких суд зменшує заявлені до стягнення суми штрафних санкцій у тому чи іншому обсязі, відтак відповідний висновок має також узгоджуватись зі ст. 3 Цивільного кодексу України, якою визначено загальні засади цивільного законодавства.
Господарський суд відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України має оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто враховувати інтереси обох сторін.
Обґрунтовуючи своє клопотання про зменшення розміру неустойки представник відповідача, зазначив, що сума нарахованої пені є надмірно великою та значною і її стягнення може призвести до зниження обсягів реалізації електролампової продукції, а як наслідок - до суттєвого зменшення обігових коштів, труднощів щодо сплати податків, заробітної плати, енергоносіїв, сировини і матеріалів, прострочення обслуговування кредитних заборгованостей, плинності кадрів. (Том 1, а/с 109-110)
Позивач щодо зменшення розміру штрафних санкцій заперечив в повному обсязі, зазначив, що важкий фінансовий стан боржника, невиконання своїх зобов'язань контрагентами боржника не є винятковими обставинами в розумінні ст. 233 ГК України та п. 3 ст. 83 ГПК України.
Відповідно до пп.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ст.83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Господарським судом при вирішенні клопотання представника відповідача про зменшення розміру пені враховано матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - відсутність наявної загрози банкрутства, відсутність стихійного лиха, інших надзвичайних подій тощо.
Наведені представником відповідача підстави для зменшення пені, зокрема, скрутний фінансовий стан відповідача не є тією виключною обставиною, яка давала б підстави для зменшення пені. Зазначені відповідачем в заяві явища становлять один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки та носять загальний характер і у повній мірі стосуються обох договірних сторін.
Тобто, в даному випадку, відсутні виняткові обставини, які б мали своїм наслідком зменшення пені судом.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Врахувавши всі обставини, що призвели до порушення договірних зобов'язань відповідачем, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про зменшення розміру пені у зв'язку з неподанням ним доказів винятковості обставин, які б могли бути підставою для зменшення розміру пені на 30%.
Відповідно до 7.2. Договору передбачено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.
Відповідачем за первісним позовом було допущене порушення умови договору щодо оплати коштів за отриманий природний газ, а саме - прострочення термінів оплати (п.6.1. Договору).
Вимоги за зустрічною позовною вимогою обґрунтовуються тим, що пункт 7.2 Договору суперечить чинному законодавству та повинен відповідати умовам типового договору, затвердженого Національною комісією регулювання електроенергетики України. А тому звернувся з зустрічним позовом в якому, з врахуванням заяви про часткову відмову від вимог зустрічної позовної заяви про визнання недійсним пункту 6.1 Договору, просить визнати пункту 7.2. Договору недійсним.
На думку відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань в господарських відносинах стягуються виключно у формі пені та їх розмір обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ.
Позивач за зустрічним позовом вказує на те, що невиконання відповідачем за первісним позовом договірного грошового зобов'язання має саме грошовий характер, тому застосування до відповідача штрафної санкції, передбаченої ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України за прострочення грошового зобов'язання є неправомірним і в цій частині Договір має бути визнаний недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з пунктом 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 7.2. Договору сторони погодили, що у разі невиконання Відповідачем пункту 6.1 умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю (Позивач по справі), крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.
Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина 1 статті 231 Господарського кодексу України).
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодекс) України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Цієї правової позиції притримується Верховний суд України у постанові від 27 квітня 2012 року у справі № 06/5026/1052/2011.
Згідно з ч.ч. 2-4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Застосування до відповідача за первісним позовом, як боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливе за наявності у сукупності наступних умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Разом з тим, правовідношення, в якому покупець зобов'язаний оплатити вартість проданого йому товару, а продавець має право вимагати від покупця відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, передбачена п. 7.2 Договору умова, відповідно до якої покупець за прострочення понад 30 днів зобов'язаний додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу, в жодному разі не порушує положення ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки зобов'язання відповідача перед позивачем за первісним позовом є грошовим, та сторони закріпили зазначену умову у договорі, скориставшись диспозитивним положенням ст. 231 Господарського кодексу України ("….штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах…").
Окрім того, такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.
Договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.
Як слідує з Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», а саме з пункту 2.1, застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необгрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Передбачене частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України формування відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.
Відповідно до пунктом 7.2 договору серед іншого, сторони домовилися, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1 цього Договору (Порядок розрахунків) він у безспірному порядку повинен сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.
Тобто за прострочення сплати грошового зобов'язання сплачується пеня, а за невиконання зобов'язання за договором понад 30 днів сплачується 7% штрафу.
Таким чином, сторони заздалегідь встановили розмір та вид штрафних санкцій, що не заборонено, і навіть дозволено ст. 231 Господарського кодексу України.
Твердження стосовно правомірного нарахування одночасно як пені так і 7 % штрафу за невиконання грошового зобов'язання є обґрунтованим і такої позиції притримується Вищий господарський суд України в постановах від 9 квітня 2012 року № 3-88гс11 та від 27 квітня 2012 року № 3-24гс12: «...З огляду на викладене та враховуючи встановлений судами факт прострочення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань із оплати поставленої металопродукції, Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2010 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2008 року, обґрунтовано погодився з правомірністю одночасного стягнення з ТОВ "ВП "Агро-Союз" 4200,24 грн. штрафу та 2428,41 пені за період із серпня по листопад 2008 року (нарахованих без перевищення встановлених законом граничних розмірів)».
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
У відповідності до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В силу положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору купівлі-продажу (поставки) в силу пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України.
Статтею 530 ЦК України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання(неналежне виконання).
Судом встановлено, що відповідачем за первісним позовом було допущене порушення умови Договору щодо оплати коштів за отриманий природний газ, а саме - прострочення термінів оплати (п.6.1. Договору).
Пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з пунктом 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 7.2. Договору сторони погодили, що у разі невиконання Відповідачем пункту 6.1 умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю (Позивач по справі), крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.
Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина 1 статті 231 Господарського кодексу України).
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодекс) України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Цієї правової позиції притримується Верховний суд України у постанові від 27 квітня 2012 року у справі № 06/5026/1052/2011.
Частиною 1 ст. 231 Господарського кодексу України унормовано, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Згідно з ч.ч. 2-4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Застосування до відповідача за первісним позовом, як боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо за наявності у сукупності наступних умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Разом з тим, правовідношення, в якому покупець зобов'язаний оплатити вартість проданого йому товару, а продавець має право вимагати від покупця відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, передбачена п. 7.2 Договору умова, відповідно до якої покупець за прострочення понад 30 днів зобов'язаний додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу, в жодному разі не порушує положення ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки зобов'язання відповідача перед позивачем за первісним позовом є грошовим, та сторони закріпили зазначену умову у договорі, скориставшись диспозитивним положенням ст. 231 Господарського кодексу України ("….штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах…").
Окрім того, такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.
Договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.
Як слідує з Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», а саме з пункту 2.1, застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необгрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Передбачене частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України формування відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.
Відповідно до пунктом 7.2 договору серед іншого, сторони домовилися, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1 цього Договору (Порядок розрахунків) він у безспірному порядку повинен сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.
Тобто за прострочення сплати грошового зобов'язання сплачується пеня, а за невиконання зобов'язання за договором понад 30 днів сплачується 7% штрафу.
Як встановлено судом, наведені відповідачем обставини для зменшення розміру стягуваної суми пені на 30% не є винятковими.
Таким чином, вимоги позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) в частині стягнення 11 104,97 грн. пені та 22 358,85 грн штрафу є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Нарахування одночасно як пені так і 7 % штрафу за невиконання грошового зобов'язання є таким, що не суперечить нормам права, такої позиції притримується Вищий господарський суд України в постановах від 9 квітня 2012 року № 3-88гс11 та від 27 квітня 2012 року № 3-24гс12: «...З огляду на викладене та враховуючи встановлений судами факт прострочення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань із оплати поставленої металопродукції, Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2010 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2008 року, обґрунтовано погодився з правомірністю одночасного стягнення з ТОВ "ВП "Агро-Союз" 4200,24 грн. штрафу та 2428,41 пені за період із серпня по листопад 2008 року (нарахованих без перевищення встановлених законом граничних розмірів)».
В постанові Верховного Суду України від 9 лютого 2011 року по справі № 25/46-10-1432, колегія суддів зазначила: «...Також, колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з тим, що суд апеляційної інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу, передбаченого п. 10.8. додатків № 2, послався на те, що спірними договорами також передбачено стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання зі сплати лізингових платежів згідно з п. 8.9. додатків № 2, а ст. 61 Конституції України виключає можливість повторного притягнення до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення, а тому штраф, встановлений п. 10.8. додатків № 2 не підлягає стягненню.
В силу ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Стаття 61 міститься у розділі «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», тому положення ч. 1 ст. 61 стосуються лише фізичних осіб.
Крім того, апеляційним судом необгрунтовано ототожнюються поняття «притягнення до юридичної відповідальності" та "юридична відповідальність".
Так, «притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність", що визначено у п. З мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України віл 27.10.1999 у справі №1-15/99. При цьому, у контексті змісту положень норм Конституції України, у т.ч. ст. 61, терміни "притягнення до юридичної відповідальності" та "юридична відповідальність" розмежовуються.
При цьому, чинне законодавство не встановлює граничного розміру неустойки і збільшення її розміру за рахунок встановлення штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання з оплати у встановлений строк, що не суперечить чинному законодавству, яке встановлює обмеження лише щодо розміру такого виду неустойки як пеня.
З огляду на що, стягнення і штрафу, і пені у даному випадку не суперечить положенням ст. 61 Конституції України.»
Суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені
законодавством правом забезпечення виконання господарських зобов'язань -
встановленням договірної штрафної санкції, що не суперечить вимогам законодавства.
Статтею 11128 ГПК України визначено, що Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Таким чином, вимога позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) про визнання недійсним п. 7.2 договору купівлі-продажу природного газу від 30.04.2014 № 224/14-ПР(Р) в частині слів "а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу" є недоведеною та такою, що не підлягає задоволенню, тому в зустрічному позові слід відмовити.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищезазначене, керуючись,ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Первісні позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” в частині стягнення 11 104,97 грн. пені, 22 358,85 грн штрафу задоволити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Іскра” (79066, м. Львів, вул. Вулецька, 14, ідентифікаційний код 00214244) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 11 104,97 грн. пені, 22 358,85 грн штрафу, 501,96 грн витрат по сплаті судового збору за первісним позовом.
3. В задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства “Іскра” відмовити повністю.
4. Накази видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 09.09.2016 року.
Суддя Синчук М.М.