ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
02.09.2016Справа №910/10517/16
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування»
До 1. Приватного акціонерного товариства «Солді і Ко»
2. Приватного акціонерного товариства Української Страхової компанії «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»
Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача
ОСОБА_2
про відшкодування шкоди в порядку регресу 4648,26 грн.
Суддя Спичак О.М.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача 1: Погорілець В.В. - по дов.
від відповідача 2: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «САЛДІ СЕРВІС» та Приватного акціонерного товариства Української Страхової компанії «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про відшкодування шкоди в порядку регресу 4 648,26 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 року порушено провадження у справі №910/10517/16, залучення до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 та призначено розгляд справи на 22.06.2016 року.
Представник позивача та третя особа 22.06.2016 року в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали про порушення провадження у справі не виконали, про дату та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
22.06.2016 року представник відповідача-1 в судове засідання не з'явився, проте, 21.06.2016 року подав до канцелярії суду повідомлення, в якому зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «САЛДІ СЕРВІС» є неналежним відповідачем по даній справі.
У зв'язку з неявкою учасників судового процесу та необхідністю витребування додаткових доказів, суд відклав розгляд справи на 11.07.2016 року.
01.07.2016 року представник відповідача-1 подав до канцелярії суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: копію полісу №АІ/7541977 та копію акту огляду транспортного засобу (дефектна відомість) позивача від 08.09.2015 року.
04.07.2016 року представник позивача подав до канцелярії суду клопотання про заміну неналежного відповідача, в якому просив суд замінити відповідача-2 Товариство з обмеженою відповідальністю «САЛДІ СЕРВІС» на Приватне акціонерне товариство «Солді і Ко», обґрунтовуючи це тим, що у зв'язку із механічною помилкою в позовній заяві було вказано неналежного відповідача-2.
В судовому засіданні 11.07.2016 року представник позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів, яке судом розглянуто та задоволено, та підтримав раніше подане клопотання про заміну неналежного відповідача.
11.07.2016 року представники відповідача -1, 2 та третя особа в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
Суд розглянув та задовольнив клопотання позивача про заміну неналежного відповідача.
У зв'язку із заміною неналежного відповідача та необхідністю витребування додаткових доказів по справі, суд відклав розгляду справи на 08.08.2016 року.
21.07.2016 року представник позивача подав до канцелярії суду заяву про уточнення позовних вимог, а 27.07.2016 року подав заяву про долучення документів до матеріалів справи, яку суд розгляну та задовольнив.
05.07.2016 року представник відповідача-1 подав до канцелярії суду відзив на позовну заяву та документи на виконання вимог ухвали суду.
В судовому засіданні 08.08.2016 року представник позивача підтримав раніше подану заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив стягнути з Приватного акціонерного товариства «Солді і Ко» шкоду в розмірі 4648,26 грн.
Судом розглянута та прийнята до розгляду заява про уточнення позовних вимог.
Представник третьої особи-1 у дане судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали про порушення провадження у справі не виконав, про дату та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
У судовому засіданні 08.08.2016 року судом оголошено перерву до 02.09.2016 року.
У судовому засіданні 02.09.2016р. представником відповідача 1 було підтримано раніше висловлену правову позицію по суті спору.
Позивач, відповідач 2 та третя особа у судове засідання 02.09.2016р. не з'явились, представників не направили, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористались, проте, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.
За висновками суду, незважаючи на те, що позивач, відповідач 2 та третя особа не з'явились у судове засідання 02.09.2016р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
В судовому засіданні 02.09.2016р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача 1, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -
04.09.2015р. у місті Вишневе Київської області сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів 1. ЗАЗ TF69Y0, державний номер НОМЕР_1, власником якого був ОСОБА_4 та керування яким здійснював ОСОБА_5, та 2. Hyunday, державний номер НОМЕР_2, що належав Товариству з обмеженою відповідальністю «Салді», та яким керував ОСОБА_2.
Згідно постанови від 19.09.2015р. Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/9914/15-п дорожньо-транспортна пригода сталась в результаті порушення водієм автомобіля Hyunday, державний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2 вимог п.п.2, 3, 13.1 Правил дорожнього руху України.
Відповідно до договору №892 від 30.09.2014р. добровільного страхування добровільного страхування наземного транспорту майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом ЗАЗ TF69Y0, державний номер НОМЕР_1 було застраховано Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування».
Частиною 2 статті 8 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно з п. 1 ст. 354 Господарського кодексу України за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
З матеріалів справи вбачається, що 08.09.2015р. страхувальник звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» з заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу.
У вказаній заяві страхувальник просив виплатити страхове відшкодування за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 04.09.2015р., шляхом перерахування грошових коштів на рахунок станції технічного обслуговування.
08.09.2015р. представниками позивача було проведено огляд автомобіля ЗАЗ TF69Y0, державний номер НОМЕР_1, про що складено відповідний акт, згідно змісту якого вказаному транспортному засобу завдані такі пошкодження: бампер задній, двері розкладні задні праві та ліві. Крім того, в акті огляду транспортного засобу (дефектна відомість) вказано, що автомобіль потребує розборки, оскільки є приховані недоліки.
11.09.2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Незалежна експертна-асистуюча компанія» на замовлення Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» було проведено огляд колісного транспортного засобу за результатами якого визначено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 04.09.2015р., автомобілю ЗАЗ TF69Y0, державний номер НОМЕР_1 було завдано наступні пошкодження: двері задні ліві, створка задньої двері правої, бампер задній.
Згідно змісту рахунку №УКК3004722/0000010019 від 16.09.2015р. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (станція технічного обслуговування) вартість відновлювального ремонту транспортного засобу ЗАЗ TF69Y0, державний номер НОМЕР_1 становила 12 242,66 грн.
Одночасно, відповідно до звіту №597 від 29.09.2015р., складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Незалежна експертна-асистуюча компанія», вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля ЗАЗ TF69Y0, державний номер НОМЕР_1 в результаті його пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди, складає 12257,94 грн.
23.09.2015р. представниками Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» було проведено розрахунок суми страхового відшкодування та складено страховий акт 892\14-ТК01-2-1, згідно змісту якого страховиком прийнято рішення про виплату страхувальнику за наслідками настання 04.09.2015р. страхового випадку страхового відшкодування в сумі 12 242,66 грн.
Представленим до матеріалів справи платіжним дорученням №35821 від 25.09.2015р. підтверджується, що позивачем було перераховано страхове відшкодування на рахунок станції технічного обслуговування, що в повному обсязі відповідає заяві страхувальника про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу.
Таким чином, за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 04.09.2015р., Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування» було сплачено страхувальнику страхове відшкодування на загальну суму 12242,66 грн.
Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу підтверджується, що станом на 04.09.2015р. транспортний засіб Hyunday, державний номер НОМЕР_2 належав Приватному акціонерному товариству «Солді і Ко». Керування означеним транспортним засобом здійснював ОСОБА_2, що перебував на посаді водія у відповідача 1 згідно наказу №185 від 02.09.2005р.
З наданих до матеріалів справи документів вбачається, що на момент вчинення 04.09.2015р. дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правову відповідальність власника/водія транспортного засобу Hyunday, державний номер НОМЕР_2 було застраховано Приватним акціонерним товариством Українською Страховою компанією «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» за полісом №АІ/7541977 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відповідно до означеного полісу розмір франшизи становить 500 грн., а ліміт відповідальності страховика визначено на рівні 50 000 грн.
За твердженнями позивача, які з боку відповідача 2 не заперечувались, 16.01.2016р. Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування» було скеровано на адресу Приватного акціонерного товариства Української Страхової компанії «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» претензію про виплату страхового відшкодування.
За наслідками розгляду претензії позивача, відповідачем 2 було встановлено, що транспортний засіб ЗАЗ TF69Y0, державний номер НОМЕР_1 має пошкодження, які не пов'язані з дорожньо-транспортною пригодою, що сталась 04.09.2016р.
24.03.2016р. представниками Приватного акціонерного товариства Української Страхової компанії «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» здійснено розрахунок суми страхового відшкодування (з урахування коефіцієнту фізичного зносу та франшизи, яка передбачена полісом №АІ/7541977) та складено страховий акт №160000053456-1 від 24.03.2016р.
Відповідно до означеного страхового акту відповідачем 2 прийнято рішення про відшкодування позивачу в порядку регресу шкоди в розмірі 7594,40 грн.
Листом №1929 від 28.03.2016р. відповідачем 2 було повідомлено позивача про виплату останньому грошових коштів у зазначеному вище розмірі.
За твердженнями позивача та відповідача 2, Приватним акціонерним товариством Українською Страховою компанією «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» було сплачено Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Арсенал Страхування» страхове відшкодування в порядку регресу в розмірі 7594,40 грн.
Посилаючись на виплату страхувальнику на підставі договору №892 від 30.09.2014р. добровільного страхування наземного транспорту страхового відшкодування в сумі 12242,66 грн. та лише часткове відшкодування відповідачем 2 шкоди у порядку регресу, позивач і звернувся до суду з розглядуваним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з урахуванням наступного.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
В пункті 4 Постанови №6 від 27.03.1992р. Пленуму Верховного Суду України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Згідно статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Зазначена правова норма також кореспондується зі статтею 993 Цивільного кодексу України.
Згідно приписів ст.1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
При цьому, у даному випадку суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що норма ст.1194 Цивільного кодексу України передбачає можливість звернення безпосередньо до винної особи саме у разі недостатності страхового відшкодування, виплаченого страховиком, яким застраховано цивільно-правову відповідальність винної особи, з урахуванням розміру франшизи та ліміту відповідальності страховика, що визначений відповідним полісом.
Наразі, господарський суд зазначає, що відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (ч.1 ст.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі (ст.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відповідно до ст.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальники - це юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; страховики - це страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування»; особи, відповідальність яких застрахована, - це страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
У ст.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказано, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно ст.5 вказаного нормативно-правового акту об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
За змістом ч. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик, відповідно до лімітів відповідальності страховика, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до частини 9.1 статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Договором страхування на індивідуальних умовах можуть бути визначені ліміти, вищі, ніж зазначені у цьому Законі ліміти.
Відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Частиною 12.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Наразі, з системного аналізу наведених вище норм чинного законодавства вбачається, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки саме у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Аналогічну правову позицію висловлено у постанові від 10.02.2016р. Верховного Суду України по справі №6-2878цс15.
Крім того, суд також звертає увагу заявника на те, що відповідно до ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відшкодовує у встановленому законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України (ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Судом також зазначалось, що ст.27 Закону України «Про страхування» та ст.993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
При цьому, умовами договору №892 від 30.09.2014р. передбачено, що при визначенні суми страхового відшкодування експлуатаційний знос транспортного засобу не враховується (п.п.17.3, 27.10 договору №892 від 30.09.2014р.).
Одночасно, нормами вказаних нормативно-правових актів не передбачено обов'язку страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та лише на підставі оцінки чи у інший спосіб, окрім того, що передбачений договором.
Тобто, з наведеного у сукупності полягає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, переходить право вимоги до винної особи у межах фактичних витрат, проте, страховиком такої особи з урахуванням приписів Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» фактично підлягає відшкодуванню саме оцінена шкода, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди.
До того ж, суд звертає увагу позивача на те, що норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до правовідносин, які виникли між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування», як страховиком, та страхувальником за договором №892 від 30.09.2014р. добровільного страхування наземного транспорту, як страхувальником, не застосовуються, а отже, ніяким чином не можуть впливати на подальший порядок визначення страховиком винної особи суми страхового відшкодування, що підлягає сплаті за наслідками настання певного страхового випадку. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 14.09.2015р. Вищого господарського суду України по справі №910/7462/15-г.
Слід зауважити, що позивачем фактично було здійснено страхове відшкодування з урахуванням порядку визначення його суми, який передбачено умовами договору №892 від 30.09.2014р., тобто, до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» перейшло право вимоги до відповідача 2 саме в межах фактичних витрат, яке може бути обмежено лише лімітом відповідальності страховика винної особи та розміром франшизи, який визначено відповідним полісом. Аналогічну правову позицію стосовно визначення обсягів права вимоги, яке переходить до страховика, який виплатив страхове відшкодування, до особи, що відповідальна за спричинення збитків, наведено у постановах від 15.04.2015р. Верховного Суду України по справі №3-50гс15, від 30.06.2015р. та від 14.09.2015р. Вищого господарського суду України по справах №910/27368/14 і №910/7462/15-г.
При цьому, слід наголосити, що за приписами ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Одночасно, посилання позивача на постанови 10.02.2016р., від 23.12.2015р. Верховного Суду України по справі №6-2878цс15 не спростовують наведених вище висновків суду та нівелюють обов'язку страховика відшкодувати в порядку регресу шкоду, яка завдана особою, цивільно-правову відповідальність якої прийнято на страхування, у межах фактичних витрат страховика потерпілої особи з урахуванням розміру франшизи та ліміту відповідальності.
Таким чином, з наведеного вище полягає, що страховик у порядку регресу може звертатись безпосередньо до винної особи лише у тому випадку, якщо страховиком винної особи відшкодовано грошову суму меншу, ніж фактично понесені страховиком витрати, зокрема, в розмірі франшизи або у разі перевищення суми страхового відшкодування над лімітом відповідальності страховика.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що полісом №АІ/7541977 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачено розмір франшизи 500 грн., а ліміт відповідальності страховика визначено на рівні 50 000 грн., з огляду на суму страхового відшкодування, яка була виплачена позивачем, суд дійшов висновку, що на підставі ст.1194 Цивільного кодексу України у Приватного акціонерного товариства «Солді і Ко» виник обов'язок з відшкодування шкоди в розмірі 500 грн.
Таким чином, враховуючи наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Солді і Ко», а саме на суму 500 грн.
Всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладається на позивача та відповідача 1 пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.32,33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Солді і Ко» (04073, м.Київ, Подільський район, вул.Сирецька, буд.28/2, ЄДРПОУ 23162981) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (03056, м.Київ, Солом'янський район, вул.Борщагівська, буд.154, ЄДРПОУ 33908322) 500 грн. та судовий збір в сумі 148,23 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
07.09.2016р.
Суддя О.М. Спичак