ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
31.08.2016№910/12846/16
За позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО
Україна»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УКРАЇНА»
про стягнення 46 818,90 грн.
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивача: Гаркуша Г.В. за довіреністю № 26 від 01.01.2016 р.;
від відповідача: не з'явився.
Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УКРАЇНА» про стягнення 46 818,90 грн. Також позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 27.10.2014 р. між ним та ТОВ «ФАРМЮНІОН БСВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» було укладено Договір страхування № 250597837.14 щодо автомобіля «Ford Focus», номер кузова НОМЕР_1. 16.08.2015 р. о 15 год. 05 хв. по вулиці Електротехнічній в місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля «ВАЗ-21033», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, та автомобіля «Ford Focus», номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_3 Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 23.10.2015 р. у справі № 754/14808/15-п водія автомобіля «ВАЗ-21033», реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та притягнуто до адміністративної відповідальності, у зв'язку з чим, позивач виплатив 47 818, 90 грн. страхового відшкодування на підставі платіжного доручення № 6954 від 25.08.2015 р. Враховуючи те, що цивільна відповідальність власника транспортного засобу «ВАЗ-21033», реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована відповідачем за полісом № АІ/5583429, позивач звернувся до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування, яка останнім була залишена без задоволення, з огляду на що він вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.07.2016 було порушено провадження у справі № 910/12846/16, її розгляд призначено на 08.08.2016.
01.08.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла інформація з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ, відповідно до даних якої за полісом серії АІ № 5583429 страховою компанією є ПрАТ «СК «Україна» , ліміт по життю та здоров'ю складає 100 000,00 грн., по майну - 50 000,00 грн., франшиза становить 1 000,00 грн., строк дії поліса з 23.04.2015 по 22.04.2016.
02.08.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.08.2016 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 31.08.2016.
16.08.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
В судовому засіданні 31.08.2016 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 31.08.2016 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п.3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 31.08.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
27.10.2014 між позивачем (страховик) та ТОВ «ФАРМЮНІОН БСВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» (страхувальник, вигодонабувач) було укладено Договір страхування № 250597837.14 (далі - Договір), зокрема, щодо транспортного засобу «Ford Focus», номер кузова НОМЕР_1.
Згідно з п.2 Договору страховим випадковим за цим Договором є пошкодження, знищення або втрата транспортного засобу, його складових частин, деталей або обладнання внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до п. 5 Договору строк його дії встановлено з 27.10.2014 по 26.12.2015 включно, територія страхування - Україна.
З матеріалів справи вбачається, що 16.08.2015 о 15 год. 05 хв. по вулиці Електротехнічній в місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля «ВАЗ-21033», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, через те, що останній порушив п. 16.13 ПДР і здійснюючи розворот не надав дорогу автомобілю «Ford Focus», номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_3, який рухався в зустрічному напрямку, що призвело до пошкодження транспортних засобів.
Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 23.10.2015 у справі №754/14808/15-п (номер провадження 3/754/3257/15) водія автомобіля «ВАЗ-21033», реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до Полісу № АІ/5583429 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність власника транспортного засобу «ВАЗ-21033», реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована відповідачем на період з 23.04.2015 по 22.04.2016 із встановленим розміром франшизи 1 000,00 грн.
Згідно з Довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 71860501 автомобіль «Ford Focus», номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, отримав механічні пошкодження передньої лівої частини.
Відповідно до рахунку-фактури № СЛ-К-10523 від 17.08.2015, складеного ФОП ОСОБА_4, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Ford Focus», номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, складає 47 818,90 грн.
18.08.2015 Суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 на замовлення позивача було складено Звіт № 343, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля «Ford Focus», номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, після його пошкодження при ДТП складає 52 856,34 грн., матеріальний збитк, завданий власникові автомобіля «Ford Focus», номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, в результаті його пошкодження при ДТП складає 32 078,76 грн.
19.08.2015 страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування, яке просив перерахувати на рахунок ФОП ОСОБА_4
19.08.2015 позивачем було складено Страховий акт №131880, відповідно до якого було вирішено виплатити страхове відшкодування в сумі 47 818,90 грн.
Платіжним дорученням №6954 від 25.08.2015 позивач перерахував ФОП ОСОБА_4 47 818,90 грн. страхового відшкодування із призначенням платежу: «Опл. рем.а/м FORD FOCUS ФАРМЮНІОН БСВ ДЕВЕЛОПМЕНТ ТОВ зг. рах. Счет № 10523від 17.08.2015 , в рах.спл.страх.відшк. зг.пол.250597837.14 Без ПДВ.».
Згідно з Актом виконаних робіт № СЛ-К-10523 від 07.09.2015, складеного ФОП ОСОБА_4, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Ford Focus», номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, складає 47 818,90 грн.
Позивач звернувся до відповідача з претензією №4564 від 23.11.2015 р. про відшкодування шкоди в сумі 47 818,90 грн.
Оскільки вимоги позивача не були задоволені, він вирішив звернутись з даним позовом до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Як наголосив Вищий господарський суд України в постановах від 04.12.2012 р. у справі № 5011-37/5786-2012 та від 04.12.2012 р. у справі № 5011-68/7859-2012, норми Закону України «Про страхування» не містять положень, які б зобов'язували страховика визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи (дослідження), проведеної оцінювачем чи суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі лише звіту про оцінку КТЗ. Натомість положеннями статті 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.
При визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач не керувався нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» з огляду на наявність укладеного між ним та ТОВ «ФАРМЮНІОН БСВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» Договору № 250597837.14 від 27.10.2014 р., у відповідності до умов якого позивачем і було здійснено визначення розміру збитку застрахованого автомобіля та страхового відшкодування.
Так, за умовами п.п. 2, 10.2.3., 10.2.3.1. Договору при пошкодженні транспортного засобу розмір страхового відшкодування визначається Страховиком на підставі документів, що підтверджують розмір збитку (рахунки СТО, калькуляції СТО чи страховика, висновок спеціаліста-автотоварознавця), за вирахуванням встановленої в п. 2 Договору франшизи по відповідному ризику на умовах «Спеціалізована СТО» - в розрахунок розміру страхового відшкодування включається вартість запасних частин, деталей, обладнання, матеріалів та ремонтних робіт, що визначається виключно, виходячи з відновлення пошкодженого транспортного засобу на базі спеціалізованої СТО. Спеціалізована СТО - СТО, яка належить до сервісної групи станцій технічного обслуговування та гарантійного ремонту ТЗ відповідної марки, яка заснована виробником транспортних засобів або його уповноваженим представником у відповідності до законодавства України (офіційна дилерська мережа по відповідному бренду, марці) та рекомендована страховиком для проведення відновлювального ремонту. Страхове відшкодування сплачується на рахунок СТО на проведення відновлювального ремонту.
При цьому, пунктом 2 Договору передбачено, що виплата страхового відшкодування здійснюється без вирахування зносу на деталі та вузли, що підлягають заміні в ході відновлювального ремонту ТЗ (з урахуванням вимог п. 10.2.5. Договору).
Разом з цим, позивач і не повинен був керуватися положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів», оскільки цей закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Натомість відносини позивача і його страхувальника, що склались на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, є добровільним страхуванням, яке відповідно до ст. 6 Закону здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Зазначена правова позиція також відображена в постанові Вищого господарського суду України від 07.08.2014 р. у справі № 910/14328/13, в якій наголошується на тому, що Закон України «Про страхування» не містить положень, які б покладали на страховика за договором добровільного страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктами оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно з ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Разом з цим, частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, який уклав договір добровільного страхування, також не покладає.
Таким чином, розмір відшкодування, право вимоги виплати якого відповідачем виникло у позивача, обмежений лише фактичними витратами (платежами) страховика (позивача), здійсненими на користь страхувальника.
Як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011 р. у справі № 42/92, від 07.08.2012 р. у справі № 2/22, від 01.03.2011 р. у справі № 47/372, від 23.02.2016 р. у справі № 910/22260/15, від 17.02.2016 р. у справі № 910/1231/15-г, від 10.05.2016 р. у справі № 910/27732/15, від 04.05.2016 р. у справі № 910/20967/15) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не остаточну суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Верховний Суд України у постанові № 3-50гс15 від 15.04.2015 р. також висловив правову позицію стосовно того, що Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рахунку-фактури № СЛ-К-10523 від 17.08.2015 та Акту виконаних робіт №СЛ-К-10523 від 07.09.2015 вартість відновлювальних робіт автомобіля «Ford Focus», номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, складає 47 818, 90 грн.
19.08.2015 позивачем було складено Страховий акт № 131880, відповідно до якого було вирішено виплатити страхове відшкодування в сумі 47 818,90 грн.
Платіжним дорученням №6954 від 25.08.2015 позивач перерахував ФОП ОСОБА_4 47 818,90 грн. страхового відшкодування із призначенням платежу: «Опл. рем.а/м FORD FOCUS ФАРМЮНІОН БСВ ДЕВЕЛОПМЕНТ ТОВ зг. рах. Счет № 10523від 17.08.2015, в рах.спл.страх.відшк. зг.пол.250597837.14 Без ПДВ.».
Таким чином, на підставі встановлених судом обставин, слід дійти висновку, що до позивача дійсно перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2012 р. у справі № 7/088-11 наголосив, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної вимоги до відповідача.
Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.
Позивач звертався до відповідача зі зворотними вимогами, однак вони не були задоволені в добровільному порядку.
При цьому, слід також враховувати правову позицію Верховного Суду України в постанові від 04.11.2014 р. № 3-165гс14, за змістом якої позивач у справі отримав право вимоги після виплати потерпілій особі страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.
Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
При цьому, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 12.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до Полісу № АІ/5583429 розмір франшизи складає 1 000,00 грн., а тому відповідач мав відшкодувати позивачу 46 818,90 грн.
З огляду на вищевикладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати спірної суми боргу, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню з наведених вище підстав.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УКРАЇНА» (02140, місто Київ, вулиця Ревуцького, будинок 42-Г; код ЄДРПОУ 30636550) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (01054, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 33; код ЄДРПОУ 16285602) суму страхового відшкодування у розмірі 46 818 (сорок шість тисяч вісімсот вісімнадцять) грн. 90 коп. та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Після вступу рішення в законну силу видати накази.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання
повного тексту рішення 05.09.2016
Суддя М.Є. Літвінова