ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
02 вересня 2016 року № 826/8826/13-а
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберда В. І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНВЕСТПОСТАЧ"
до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлення-рішення №0014142204, №0014122204 від 12.12.2012
Товариство з обмеженою відповідальністю «Техінвестпостач» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державну податкову інспекцією у Печерському районі міста Києва (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0014142204, №0014122204 від 12.12.2012 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2013 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Водночас, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2013 скасовано та прийнято нове рішення, яким адміністративний позов задоволено.
В подальшому, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.02.2016 вищевказані рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а адміністративну справу №826/8826/13-а направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2016 адміністративну справу №826/8826/13-а прийнято до провадження.
В судовому засіданні 10.05.2016 судом протокольною ухвалою замінено Державну податкову інспекцією у Печерському районі міста Києва на Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Поряд з цим, обґрунтовуючи позовні вимоги товариство з обмеженою відповідальністю «Техінвестпостач» зазначає, що висновки викладені в акті «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Техінвестпостач» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.06.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.06.2012» від 16.11.2012 №1030/22-4/25386911 є хибними, а господарські операції, які були предметом дослідження контролюючим органом спрямовані на реальне настання юридичних наслідків.
Відповідач проти позову заперечив вказавши, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки правочини позивача із ТзОВ «Матрікс» здійснені без мети настання реальних наслідків, а тому не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
В судовому засіданні 31.05.2016, з огляду на не явку відповідача, що належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, судом в порядку ч. 6 ст. 128 КАС України ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,
16.11.2012 Державною податковою інспекцією у Печерському районі ДПС складено акт «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Техінвестпостач» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.06.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.06.2012» (далі - акт перевірки).
Зі змісту акту перевірки слідує, що відповідачем встановлено наступні порушення ТОВ «Техінвестпостач»
1) пп.138.1.1.п.138.1, п.138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139, пп. 139.1.5 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144, п. 146.5 ст. 146 Податкового Кодексу України, п.п .9.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-ХІУ, п.2.4, п. 2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, п.8 «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 18.05.2000 за № 288/4509 зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 190 775 грн.
2) п.п.7.2.3 п.7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР зі змінами та доповненнями, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, п.п .9.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4, п. 2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95, п. 4. «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 165, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України від 23.06.1997 року за № 233/2037 зі змінами та п. 4 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 року за № 969, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 312 682 грн.
На підставі акту перевірки № 1030/22-4/25386911 від 16.11.12 Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва ДПС прийнято податкові повідомлення - рішення №0014142204 від 12.12.2012 та №0014122204 від 12.12.2012 (далі - оскаржувані рішення).
З матеріалів справи слідує, що позивач мав господарські відносини із товариством з обмеженою відповідальністю «Матрікс» (далі - ТОВ «Матрікс»).
В той же час, відповідно до акту перевірки та згідно матеріалів справи підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стало те, що на адресу ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС надійшла Довідка ДПІ в Орджонікідзевському р-ні м. Запоріжжя №160/22-1453/31166299 від 26.04.2012 «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Матрікс» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 за період січень 2012, в якому зазначено, що під час перевірки була опитана директор підприємства ТОВ «Матрікс» ОСОБА_3, яка в своєму поясненні вказала, що відношення до діяльності вказаного підприємства не має, на вказану посаду її зареєстрував ОСОБА_4 Також за результатами дослідження фінансово-господарських операцій ТОВ «Матрікс», що було проведено ВПМ ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя зроблено висновок про те, що первинні документи ТОВ «Матрікс» не засвідчують факт реального здійснення господарських операцій та не можуть бути підтвердженням права інших суб'єктів господарювання на внесення сум до податкового кредиту та валових витрат.
З урахуванням зазначеного, контролюючий орган дійшов висновку про відсутність факту реального вчинення господарських операцій по ланцюгу постачання товару у січні 2012 до ТОВ «Техінвестпостач», ТОВ «Донметалзбут» та ТОВ «ВКП «Спектр».
Позивач категорично не погоджується з оскаржуваними рішеннями та просить суд скасувати останні.
Як вже було зазначено вище адміністративну справу №826/8826/13-а направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 17.02.2016 висновки, викладені у судових рішеннях, судами попередніх інстанцій було зроблено без належного дослідження доводів сторін у справі та доказів, оскільки в матеріалах справи відсутні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, що позбавляє можливості суд, розглядаючи справу по суті, дослідити та встановити факт прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень від 12.12.2012 № 0014142204 та № 0014122204, дослідити їх зміст та встановити визначені ними підстави для нарахування податкових зобов'язань позивачу, підтвердити суми нарахованих грошових зобов'язань, визначених цими податковими повідомленнями-рішеннями, встановити на підставі якого акту перевірки та за які порушення були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
При цьому, Вищий адміністративний суду України у своїй ухвалі від 17.02.2016 зазначив, що під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Так, оцінивши наявні документи в матеріалах справи, з урахуванням пояснень сторін та висновків викладених в ухвалі Вищого адміністративного суду України, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому та об'єктивному досліджені доказів дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог мотивуючи це наступним.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Разом з цим, не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, в контексті пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
З вказаного слідує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.
Відповідно пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону N 168/97-ВР, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Таким чином, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Аналогічні норми містяться також у Розділі V Податкового кодексу України, який визначає правила оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2011.
Згідно з пп 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Водночас, пунктом 198.1. ст. 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Положеннями п. 3 ст. 198 Кодексу, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Поряд з цим, у своєму листі від 02.06.2011 №742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
В той же час, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).
Згідно ст. 1 вказаного закону господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Статтею 3 Закону № 996-XIV визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV).
Відповідно до п. 18 порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 та Наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» від 25.01.2011 року № 41 всі складені примірники податкової накладної-підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.
Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Окрім того, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).
Як вбачається з матеріалів справи, між товариством з обмеженою відповідальністю «Техінвестпостач» та товариством з обмеженою відповідальністю «Матрікс» укладено договір №1/10 від 10.10.2011 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язаний продати покупцю товар, а покупець прийняти та оплати металопродукцію, далі іменується товар.
Найменування, кількість, якість, строк поставки, умови поставки і вартість товару визначається в рахунках - фактурах або у відповідних Специфікаціях; ціна товару за одиницю та по позиціям зазначається в рахунках - фактурах (п. 2.1 договору).
Ціна товару за одиницю і по позиціям зазначається в рахунках - фактурах (п. 3.1 договору).
Згідно п. 4.2 договору умови поставки - поставка зі складу продавця.
Поставка кожної партії товару повинна супроводжуватися наступними документами: накладна, рахунок - фактура, податкова накладна (п. 4.4 договору).
На підтвердження реальності господарської операції товариством з обмеженою відповідальністю «Техінвестпостач» подано до суду наступні документи: рахунки - фактури № СФ - 0000001 від 05.01.2012, СФ - 0000002 від 10.01.2012, СФ - 0000003 від 10.01.2012, № СФ - 000005 від 12.01.2012 тощо (із зазначенням назви отриманого товару, кількості, одиниці виміру тощо); видаткові накладні: № РН - 0000002 від 06.12.2012, РН - 0000005 від 10.01.2012, № РН - 0000007 від 11.01.2012, № РН - 0000008 від 13.01.2012 тощо; товарно - транспортні накладні: № 000000001 від 06.01.2012 року, б/н від 01.10.2012 р., б/н від 11.01.2012 р., № 8 від 13.01.2011 р. (що підтверджує транспортування отриманого позивачем товару); акти прийому - передачі № 1 від 06.01.2012 року, № 2 від 10.01.2012 р., № 3 від 11.01.2012 р., № 4 від 13.01.2012 р.; копії платіжних доручень з відмітками банку про їх виконання (які підтверджують факт оплати товару позивачем та сплати, в його вартості сум ПДВ).
Суд оцінюючи вказані документи вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивачем до матеріалів справи долучено, зокрема специфікації, що стосуються договору №73/11 підряду на виготовлення продукції (із використанням матеріалів замовника), що був укладений товариством з обмеженою відповідальністю «Техінвестпостач» з відкритим акціонерним товариством «Мурованська автобаза».
В той же час, специфікацій у відповідності до п. 2.1 договору з ТОВ «Матрікс» позивачем до суду не подано.
Таким чином, встановити який саме товар було придбано позивачем у ТОВ «Матрікс» не вбачається за можливе. Вказане в свою чергу, обумовлює наявність підстав вважати, що подані товариством з обмеженою відповідальністю «Техінвестпостач» документи на підтвердження подальшої реалізації придбаного товару неможливо пов'язати безпосереднього з договором №1/10 від 10.10.2011.
Крім цього, подані копії платіжних доручень до суду стосуються здійснення розрахунків товариства з обмеженою відповідальністю «Техінвестпостач» з відкритим акціонерним товариством «Мурованська автобаза» та здійснення розрахункових операцій з Стрійським вагоноремонтним заводом (т. 2, ас. 82-94).
Водночас, слід звернути увагу, що вказані платіжні доручення не містять в собі чіткої відмітки про проведення банком операції, а є фактично випискою по рахункам.
Суд зазначає, що до матеріалів долучено також платіжні документи по розрахункам з ТОВ «Матрікс», однак останні не містять в собі чіткої дати проведення банком банківської операції (т. 2, ас. 9, 18, 23, 31, 36, 41).
Поряд з цим, суд звертає увагу на думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України (надалі - ВСУ), викладену у постановах від 03.11.2015 р. у справі №21-4471а15, від 26.01.2016 р. у справі №21-4781а15 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.
Таким чином, у цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.
Окрім того, ВСУ у постановах від 22.09.2015 р. у справі №21-887а15 та від 03.11.2015 р. у справі №21-4471а15, від 22.03.2016 р. у справі №21-170а16 визначив, що ознакою дефектності первинних документів (у тому числі й податкових накладних) є пояснення посадових осіб постачальника, відібрані в рамках кримінальних справ, котрі заперечували свою участь у веденні господарської діяльності, укладанні і підписанні первинних документів. Водночас, Суд наголосив, що сам факт того, що на момент розгляду справи стосовно офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень щодо характеру укладених угод і фактичного здійснення операцій за цими угодами.
Ідентична за змістом позиція викладена і в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.02.2016 К/800/37101/13.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні податкові накладні.
При цьому, позивач стверджує, що ним було подано скаргу до податкового органу відносно ненадання ТОВ «Матрікс» податкових накладних з посиланням на лист, однак останній в матеріалах справи відсутній.
За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги те, що згідно пояснень директора ОСОБА_3 первинні документи ТОВ «Матрікс» нею не підписувалися, господарські операції не здійснювалися, суд дійшов до висновку, що останні виписані з порушенням вимог чинного законодавства.
Таким чином, за підсумком наведеного в сукупності суд дійшов до висновку, що оскаржувані рішення відповідають критеріям, що встановлені ч. 3 ст. 2 КАС України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, заперечуючи проти позову в силу положень частини 2 статті 71 КАС України спростував твердження позивача, у той час коли, позивач не довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги в цілому.
Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 69-71,160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя В.І. Келеберда