07 вересня 2016 року м. Київ К/800/28971/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І.В.
Бухтіярової І.О. Голубєвої Г.К.
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2014 р.
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 р.
у справі № 826/17537/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Класс»
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
У листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Класс» (далі - позивач, ТОВ «Євро Класс») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.06.2013 р. № 0003492220, № 0003482220.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2014 р. адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 12.06.2013 №0003492220 в частині основного платежу в сумі 42 804,73 грн., штрафних (фінансових) санкцій в сумі 10 701,18 грн., всього в сумі 53 505,91 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 12.06.2013 №0003482220 в частині основного платежу в сумі 44 944,96 грн., штрафних (фінансових) санкцій в сумі 11 236,24 грн., всього в сумі 56 181,20 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2014 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 12.06.2013 р. № 0003492220 та № 0003482220.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2014 р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач процесуальним правом подати письмові заперечення не скористався.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 20.05.2013 р. по 22.05.2013 р., на підставі наказу від 16.05.2013 р. № 1011, згідно із статтею 20, підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, посадовою особою ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Євро Класс» з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Бонтон» за період з 01.07.2012 р. по 30.09.2012 р., за результатами якої складено акт від 24.05.2013 р. № 1687/22-221-36068718 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 81 124 грн.; підпунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 77 261 грн.; частин 1, 5 статті 203, частин 1,2 статті 215, частини 1 статті 216, статей 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Євро Класс» з ТОВ «Бонтон» за період з 01.07.2012 р. по 30.09.2012 р.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 12.06.2013 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0003492220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 96 576 грн., з яких 77 261 грн. - за основним платежем та 19 315 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0003482220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 101 405 грн., з яких 81 124 грн. - за основним платежем та 20 281 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Як вбачається з акту перевірки від 24.05.2013 р. № 1687/22-221-36068718, підставами для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували твердження перевіряючого про неправомірність формування позивачем складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Бонтон», оскільки, на переконання податкового органу, правочини укладені позивачем з цим контрагентом були укладені без мети настання реальних наслідків обумовлених ними. Вказані висновки перевіряю чого ґрунтувалися, зокрема, на підставі акту перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС від 27.03.2013 р. № 185/22-2/35324776, за яким у контрагента позивача відсутня реальна можливість займатись господарською діяльністю.
Судом першої інстанції позовні вимоги було частково задоволено з тих мотивів, що позивачем правомірність формування показників податкової звітності по взаємовідносинах з ТОВ «Бонтон» підтверджено наявним первинними документами лише в частині, а відтак ТОВ «Євро Класс» безпідставно сформований податковий кредит в сумі 34 456,45 грн. та витрати в сумі 172 282,25 грн.
Суд апеляційної інстанції постанову окружного адміністративного суду скасував та прийняв нову постанову про задоволення позову з тих мотивів, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання позивачем зі своїм контрагентом господарських операцій за укладеними між ними правочинами, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.
Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судом апеляційної інстанції вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.
Відповідно до пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Отже, показник витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.
Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.
Крім того, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що видаткова накладна № РН-0000066 від 25.09.2012 на загальну суму 256 828,37 грн., в т.ч. ПДВ 42 804,73 грн. та податкова накладна №19 від 25.09.2012 на суму ПДВ в розмірі 42 804,73 грн. не стосуються взаємовідносин позивача з постачальником ТОВ «Бонтон» та жодним чином не впливають на формування позивачем податкового кредиту та витрат по взаємовідносинах з вказаним контрагентом.
Крім того, судам попередніх інстанцій встановлено, що на дату укладання договору поставки обладнання, а також на дату видачі податкових та видаткових накладних, ТОВ «Бонтон» перебувало на податковому обліку як платник податку на додану вартість та мало Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100060275.
Між ТОВ «Євро класс» (покупець) та ТОВ «Бонтон» (продавець) укладено письмовий договір на поставку меблевих виробів № 7 від 12.04.2012 року, який підписано зі сторони постачальника - директором Бухаловим К.В.
На підтвердження правомірності формування позивачем зазначених показників податкової звітності, останнім до матеріалів справи надано видаткові накладні № РН-0000086 від 31.08.2012, № РН-000087 від 21.09.2012 та податкові накладні від 31.08.2012 № 17, від 21.09.2012 № 8.
TOB «Євро класс» фактично оплатило товар TOB «Бонтон», що підтверджено наявністю відповідних платіжних доручень. Факт оплати господарської операції купівлі-продажу товару, не спростований, тобто TOB «Євро класс» фактично понесло витрати, які підтверджені згідно податкового законодавства первинними документами.
Крім того, здійснення господарської операції щодо поставки меблів TOB «Бонтон» підтверджується: актом приймання продукції за якістю, підписаний керівниками TOB «Євро класс» та TOB «Бонтон»; актом зупинки приймання товару (меблі), у зв'язку з виявленими дефектами; додатковою угодою між TOB «Євро класс» та TOB «Бонтон» на усунення виявлених недоліків від 09.07.2012 року; довіреністю виданою від 10.07.2012 року № 229 на отримання від TOB «Євро класс» цінностей на підставі договору №7 від 12.04.2012 року; розрахунками щодо коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної TOB «Бонтон»; виписками з банку.
Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.
Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем спірних угод з ТОВ «Бонтон» у зв'язку з відсутністю у останнього необхідних умов для ведення господарської діяльності. При цьому податковий орган посилався на акт перевірок вказаного суб'єкта господарювання.
Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.
Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та наявності в нього умов для здійснення господарської діяльності перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254
Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - відхилити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 р. у справі № 826/17537/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько
Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова
(підпис) Г.К. Голубєва