6 вересня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
розглянувши заяву публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від
25 грудня 2015 року та рішення Залізничного районного суду м. Львова від
9 червня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Львівської обласної філії акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Тишківської Роксолани Іванівни, третя особа - ОСОБА_11, про визнання недійсним договору іпотеки,
Залізничний районний суд м. Львова рішенням від 9 червня 2011 року позов ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та
ОСОБА_9 задовольнив частково: визнав недійсним іпотечний договір, укладений 7 квітня 2006 року між ОСОБА_9 та акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»; вирішив питання розподілу судових витрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 25 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції залишив без змін, задовольнив клопотання ПАТ «Укрсоцбанк» та наклав арешт на майно, що було предметом застави - будинок АДРЕСА_1.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішенням від 13 квітня 2016 року касаційну ПАТ «Укрсоцбанк» відхилила, касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнила: ухвалу Апеляційного суд Львівської області від 25 грудня 2015 року в частині вирішення клопотання ПАТ «Укрсоцбанк» про накладення арешту скасувала відмовивши в задоволенні клопотання.
13 липня 2016 року до Верховного Суду України звернулося
ПАТ «Укрсоцбанк» із заявою про перегляд ухвалених у справі рішень, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень статей 143 - 147, 150 ЦПК України, частини п'ятої статті 10571 ЦК України, пункту 5 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 8 жовтня 2001 року № 397, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи свої доводи заявник послався на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
5 жовтня 2011 року, 24 квітня й 22 травня 2013 року, 29 травня, 2 й 30 липня, 10 грудня 2014 року та 21 січня 2015 року.
Перевіривши доводи заявника, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
У справі, про перегляд якої подано заяву, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки під час укладення спірного договору іпотеки ОСОБА_9 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними в силу психічного стану, то такий договір підлягає визнанню недійсним. При цьому, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що положення частини п'ятої статті 10571 ЦК України стосуються забезпечення виконання зобов'язання позичальником за кредитним договором, однак ОСОБА_9, у власності якого перебувало спірне нерухоме майно, не укладав кредитного договору з відповідачем, тому відмовив у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно.
Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року (справа № 6-20932св14) та
21 січня 2015 року не можуть бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував ухвалені у справах рішення та передав справи на новий розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, у зв'язку з порушенням норм права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справ.
Крім того, надані для порівняння ухвали від 5 жовтня 2011 року,
24 квітня, 22 травня 2013 року й 2 липня 2014 року постановлені у справах щодо визнання заповітів недійсними, визнання права власності на майно у порядку спадкування тощо; ухвала від 30 липня 2014 року - у справі (№ 6-21211св14) про визнання договору довічного утримання недійсним, визнання права власності.
Таким чином, у справах, судові рішення в яких надано заявником для порівняння та у справі, рішення в якій просить переглянути заявник, наявні різні предмети позову, зміст позовних вимог та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.
Також не може бути прикладом неоднакового застосування норм матеріального права ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року, якою закрито касаційне провадження у справі з підстав того, що ухвала суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню у касаційному порядку відповідно до вимог статі 324 ЦПК України.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 29 травня 2014 року погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які визнали недійсним договір іпотеки жилого будинку, право користування яким мали неповнолітні діти, з підстав укладення його без дозволу органу опіки та піклування; при цьому апеляційний суд зазначив, що визнання договору іпотеки та додаткового договору до нього є самостійною підставою для виключення з відповідних реєстрів записів про обтяження нерухомого майна, а також застосував до спірних правовідносин положення частини п'ятої статті 10571 ЦК України.
Порівняння зазначеного судового рішення від 29 травня 2014 року, наданого заявником на підтвердження своїх вимог, із судовими рішеннями, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Доводи, які наведені в заяві, щодо порушення норм процесуального права не свідчать про наявність підстав для перегляду судових рішень згідно з вимогами пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України.
За таких обставин вважати заяву ПАТ «Укрсоцбанк» обґрунтованою немає підстав.
Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.
Керуючись ст. ст. 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску до провадження Верховного Суду України справи позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Львівської обласної філії акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Тишківської Роксолани Іванівни, третя особа - ОСОБА_11, про визнання недійсним договору іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 25 грудня 2015 року та рішення Залізничного районного суду м. Львова від 9 червня 2011 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук