Справа № 740/1583/16-ц Провадження № 22-ц/795/1720/2016 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Кобилецький І. Ф. Доповідач - Вінгаль В. М.
02 вересня 2016 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіВІНГАЛЬ В.М.
суддів:ОСОБА_1, ОСОБА_2,
при секретарі:ОСОБА_3
за участю:ОСОБА_4, його представника ОСОБА_5, представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7О,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ніжинського міськрайонного суду від 26 липня 2016 року у справі за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу частки житлового будинку недійсним та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про захист права власності,
В квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу частки житлового будинку недійсним, посилаючись на фіктивність правочину оскільки він свою частину будинку відповідачці ОСОБА_6 не передавав, як і не отримував від відповідачки грошей за частину будинку. Крім того, договір було укладено під впливом скрутного матеріального становища.
З зустрічною позовною заявою про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим будинком звернулася ОСОБА_6, посилаючись на те, що вона є власником всього будинку, а відповідач чинить перешкоди в користуванні власністю.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 26 липня 2016 року ОСОБА_4 відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу частки житлового будинку недійсним.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено і визнано ОСОБА_4 таким, що втратив право на користування житловим будинком №3 по вулиці 8 Березня в с. Безуглівка Ніжинського району Чернігівської області.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 551 грн. 20 коп. в рахунок відшкодування витрат по оплаті судового збору.
Скасовано заходи забезпечення позову у справі і знято арешт з 1/2 частки житлового будинку №3 по вул. 8 Березня в с. Безуглівка Ніжинського району Чернігівської області, зареєстрованої на праві власності за ОСОБА_6
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов до ОСОБА_6 та відмовити у зустрічному позові ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про захист права власності.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 зазначає, що фіктивність правочину полягає в тому, що після укладення договору купівлі-продажу він свою частину будинку відповідачці ОСОБА_6 не передавав. З реєстрації у будинку № 3 по вул. 8 Березня в с. Безуглівка не знімався і не знятий до цього часу, хоча у п. 6 Договору вказано, що ОСОБА_4 зобов'язаний звільнити житлове приміщення та знятися з реєстрації до 31 грудня 2014 року, тобто через 26 днів після укладення Договору.
Апелянт зазначає, що відповідачка ОСОБА_6 на протязі півтора року після укладення Договору не ставила питання про виселення ОСОБА_4 чи зняття з реєстрації і звернулась до суду із позовом, тільки після подачі ОСОБА_4 позовної заяви про визнання договору купівлі-продажу частки будинку недійсним. Зазначає, що в позовній заяві він стверджував, що відповідачка не передавала суму грошей, що вказана у Договорі.
На клопотання представника про виклик відповідачки ОСОБА_6 до суду для дачі пояснень, як це передбачено п. 4 ч. 1 ст. 169 ЦПК України, суд безпідставно відмовив йому у цьому.
Апелянт зазначає, що підставою для укладення договору купівлі-продажу стало те, що він опинився у скрутному матеріальному становищі. У травні 2014 року на підприємстві, де він працював, при перевозці вантажу він став жертвою шахраїв і вантаж не потрапив на підприємство, якому він призначався. Підприємство, що не отримало вантажу звернулось до суду з позовом про стягнення 284 550 грн. і 20.10.2014 р. господарським судом м. Києва було відкрито провадження у справі № 910/22651/14. По даній справі він був залучений до участі в якості третьої особи на стороні відповідача ТОВ "Валпас". Зазначає, що перед ним стала реальна загроза арешту майна, яка належала йому на той час знайомі і близькі, в т.ч. і відповідачка по справі порадили йому провести формальне відчуження 1/2 частки жилого будинку, яка знаходиться за адресою вул. 8 Березня буд. № 3 с. Безуглівка Ніжинського району.
Апелянт звертає увагу, що в Договорі купівлі-продажу вказана ціна продажу 29350 грн., що абсолютно не відповідає дійсній ціні, за яку можна продати дану частину будинку. При ціні, за яку в даний час ОСОБА_6 продає будинок, 1/2 частини будинку коштує 148 800 грн., що в 5 разів більше суми вказаної в оспорюваному Договорі купівлі-продажу. Надаючи оцінку даній обставині, суд у своєму рішенні послався на п. 5 Договору, в якому зазначено, що ринкова вартість 1/2 частки будинку становить 29350 грн. згідно звіту про оцінку житлового будинку. Проте суд не взяв до уваги, що звіт нерухомого майна не є висновком експерта, а по друге він складається тільки з метою запобігання зловживань у сфері оподаткування. Жодним нормативним документом не забороняється купівля-продаж нерухомості на умовах, що узгоджені сторонами правочину.
Також відповідач зазначає, що суд не взяв до уваги його пояснення та письмові докази, а тому висновки суду про те, що він втратив право користування житлом не відповідають обставинам справи.
Вислухавши суддю-доповідача, доводи та заперечення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду частковому скасуванню виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте таким вимогам частково не відповідає рішення суду першої інстанції.
Визнаючи ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житлом, суд першої інстанції виходив з того, що реєстрація ОСОБА_4 у будинку, належному на праві власності позивачці перешкоджає їй в повній мірі здійснювати права власника та розпоряджатись належним їй майном.
Проте до такого висновку суд дійшов в порушення вимог законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Пославшись на Постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", стосовно того, що власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення в силу ст. 346 ЦК України із зняттям останнього з реєстрації, суд не звернув належної уваги на те, що такі вимоги повинні вирішуватися з врахуванням статей 71, 72, 109, 110, 116 ЖК УРСР та не з'ясував, які саме правовідносини виникли між власником та попереднім власником житла, чи є відповідач членом сім'ї власником житла та, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Оскільки усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу частки житлового будинку недійсним суд зазначив, що позивачем за основним позовом не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження фіктивності оспорюваного правочину, що договір купівлі-продажу було укладено з відповідачкою для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним, та мав інші цілі ніж ті, що передбачені правочином. Крім того, не надано доказів, що правочин він вчинив під впливом тяжких для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.
З таким висновком погоджується апеляційний суд з наступних підстав.
Судом по справі встановлено, що сторони проживали разом як чоловік та жінка з 2000 по 2016 рік в житловому будинку № 3, по вул. 8 Березня в с. Безуглівка Ніжинського району, в якому кожному з них належало на праві власності по 1/2 частці.
05 грудня 2014 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу частки житлового будинку, за яким продавець ОСОБА_4 продав за 29350 грн. 1/2 частку жилого будинку №3, по вул. 8 Березня у с. Безуглівка Ніжинського району Чернігівської області, шляхом передачі її у власність покупця ОСОБА_6, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити обговорену суму. Відповідно до умов укладеного договору продавець отримав кошти до укладення договору.
Заявляючи вимоги про визнання недійсним укладеного договору, позивач посилався на положення ст.ст.233 та 234 ЦК України: а саме, укладення договору під впливом тяжкої обставини та укладення без створення правових наслідків, які обумовлюються правочином - тобто, фіктивний правочин, які є взаємовиключними.
Як зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин обровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Верховним Судом України в Постанові від 03 червня 2015 року у справі № 6-232цс15 висловлена правова позиція щодо застосування ст. 233 ЦК України: Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не є вільним і не відповідає внутрішній волі.
Щодо застосування судами ст. 234 ЦК України Верховний Суд України висловив правову позицію в постанові від 21 січня 2015 року у справі №:6-197цс14, висновки якої зводиться до того, що позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилався на те, що він працював водієм в ТОВ "Валпас", став жертвою шахраїв, вантаж, який він перевозив, не потрапив на підприємство, якому він призначався. Підприємство, яке не отримало вантаж, подало позов до ТОВ "Валпас" про стягнення коштів. Він був залучений до участі у розгляді справи в якості третьої особи на стороні відповідача. В разі задоволення позову, ТОВ "Валпас" заявило б до нього регресний позов про стягнення 284 550 гривень, оскільки у нього з підприємством було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. І в такому разі могло бути звернуто стягнення на належну йому 1/2 частку будинку, в якому він проживав. І тому ним з відповідачкою і було укладено договір купівлі-продажу належної йому частки жилого будинку.
Зазначені доводи ОСОБА_4 не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування рішення суду, яким було відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі - продажу частки будинку. Крім того, саме за фактом було порушено кримінальне провадження, а 02 жовтня 2014 року слідчим було винесено постанову про закриття кримінального провадження. Спірний же договір купівлі - продажу було укладено сторонами 05 грудня 2014 року.
На підставі викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом є не законним, а тому підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 307, ч. 1 п. 4 ст. 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду від 26 липня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про захист права власності скасувати, відмовивши ОСОБА_6 в задоволенні позову.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення суду набирає чинності негайно і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий:Судді: