Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"29" серпня 2016 р.Справа № 922/2569/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
при секретарі судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши справу
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтрейд Мікс", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саваж-Торг", м. Харків
про стягнення коштів
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
ТОВ "Інтрейд Мікс" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ "Саваж-Торг" (відповідач) 13614,87 грн. заборгованості за договором поставки продукції №СТ-164 від 01.01.2016, 1782,95 грн. пені, 470,42 грн. інфляційних та 148,47 грн. річних.
Ухвалою суду від 03 серпня 2016 року було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 29 серпня 2016 року.
Позивач в судове засідання свого представника не направив, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не надав. Ухвала про порушення провадження у справі, яка направлялася на адресу позивача - м. Київ, вул. Антоновича, 95, оф. 17, повернулася до суду 16 серпня 2016 без доказів вручення відповідачу з поштовою відміткою "за закінченням строку зберігання".
Відповідач в судове засідання свого представника не направив, відзив на позов та докази на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі не надав. Ухвала про порушення провадження у справі, яка направлялася на адресу відповідача - м. Харків, вул. Чоботарська, 80А, повернулася до суду 12 серпня 2016 року без доказів вручення відповідачу з поштовою відміткою "за закінченням строку зберігання".
Судом перевірено адреси сторін, згідно спеціальних витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 02.08.2016 року, місцезнаходження позивача - м. Київ, вул. Антоновича, 95, оф. 17, місцезнаходження відповідача - м. Харків, вул. Чоботарська, 80А та саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву.
Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Як визначено у п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа розглядається відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, - за наявними в ній матеріалами.
Норми ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
01.01.2016 року між сторонами було укладено договір № СТ-164 на поставку товарів.
Відповідно до умов вказаного договору, постачальник (позивач по справі) зобов'язується в порядку та строки, встановлені цим договором, передати у власність покупцеві (відповідач по справі) товар, в певній кількості, відповідної якості і за погодженою ціною відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених у цьому договорі. Кількість і асортимент кожної партії товару, що поставляється вказуються в накладній, складеній на підставі замовлення Покупця, яка є невід'ємною частиною цього договору. Накладні оформляються на кожну партію товару, що поставляється і мають силу специфікацій до цього договору. Загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, визначається як наростаюча кількість по всіх поставках, зроблених згідно оформленим накладним.
Як вбачається з наданих суду доказів, на виконання зобов'язань за договором позивачем було поставлено відповідачу товар (кондитерські вироби та корм для тварин) на суму 14066,49 грн, що підтверджується накладними № 16000240, № 16000241 від 09.02.2016, накладними № 16000401, № 16000411 від 16.02.2016р., накладними № 16000567, № 16000595 від 23.02.2016р., накладними № 16000748, № 16000775 від 01 03.2016р., накладними № 16000976, № 16000977 від 10.03.2016р., накладною № 16001085 від 15.03.2016р. та накладною № 16001085 від 29.03.2016р.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 525, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
П. 3.5 договору сторони встановили, що покупець здійснює оплату отриманого товару на підставі видаткової накладної протягом 21 банківського дня після отримання товару.
Таким чином, строк оплати продукції, поставленої згідно накладних від 09.02.2016 року, 16.02.2016 року, 23.02.2016 року, 01.03.2016 року, 10.03.2016 року, 15.03.2016 року, 29.03.2016 року сплинув 11.03.2016 року, 19.03.2016 року, 25.03.2016 року, 01.04.2016 року, 08.04.2016 року, 13.04.2016 року, 27.04.2016 року, відповідно.
З метою вирішення питання про повернення заборгованості позивачем була направлена на адресу відповідача претензія № 1 від 01.06.2016р., яка у передбачений договором строк була залишена без відповіді і задоволення.
Як вказує позивач у своїй позовній заяві, відповідачем було частково погашено заборгованість за отриману продукцію в розмірі 651,62 грн.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за отриману продукцію становить 13614,87 грн., про що сторонами було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків від 30.04.2016.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що “платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін”.
Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що “розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня”.
Отже, статті 1 та 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” чітко встановлюють, що розмір пені за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін.
Пленум Вищого господарського суду України у своїй Постанові від 17.12.2013 р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” (п. 2.1.) роз'яснив, що “якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини”.
Відповідно до п. 6.2 вищевказаного договору сторони встановили, що у випадку порушення покупцем строку оплати він сплачує постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання повинен сплатити кредитору суму грошового боргу з урахуванням індексів інфляції та 3% річних.
Судом було перевірено правильність розрахунку пені, річних та інфляційних витрат, зробленого позивачем, та встановлено, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 1782,95 грн., розмір річних - 148,47 грн., а розмір інфляційних - 470,42 грн.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому ст. ст. 32, 33 ГПК України порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, відзив на позов не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору у розмірі 1378,00 грн., покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 525, 526, 530, 549-552, 610, 611, 612, 625, Цивільного кодексу України , ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «САВАЖ-ТОРГ» (61052, м. Харків, вул. Чоботарська, буд. 80А, код ЄДРПОУ 39760447) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТРЕЙД МІКС» (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 95, офіс 17, код ЄДРПОУ 40002253) - 13614,87 грн. заборгованості за договором поставки продукції №СТ-164 від 01.01.2016, 1782,95 грн. пені, 470,42 грн. інфляційних, 148,47 грн. річних. та 1378,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 05.09.2016 р.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Суддя ОСОБА_1