03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Справа № 22-ц/796/9966/2016 Головуючий у суді першої інстанції - Марцинкевич В.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
31 серпня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючий суддя Оніщук М.І.,
судді Українець Л.Д., Шебуєва В.А.,
секретар Майданець К.В.,
за участю:
представника позивача Белінського В.А.,
представника відповідачів ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги представника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 та Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «НАДРА» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «НАДРА» Стрюкової ІриниОлександрівни на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «НАДРА» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «НАДРА» Стрюкової Ірини Олександрівни до ОСОБА_5, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У серпні 2015 року ПАТ «КБ «НАДРА» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_7 (далі - відповідачі), в якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором у сумі 247 186 доларів 39 центів США та 1 151 212 грн. 55 коп. пені.
В обґрунтування заявлених вимог вказувало, що 16.05.2007 між ВАТ «КБ «НАДРА», правонаступником якого, з 04.02.2011, є ПАТ «КБ «НАДРА», та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 599/П/33/2008/840 згідно з умовами якого банк надавав позичальнику ОСОБА_5 на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 123 980,74 доларів США із розрахунку 14,49% річних, строком до 04.08.2028.
В забезпечення виконання зобов'язань між ВАТ «КБ «НАДРА» та ОСОБА_7 було укладено договір поруки від 06.08.2008. Відповідно до умов Договору поруки відповідач ОСОБА_7 як поручитель поручається за виконання позичальником обов'язків, що виникли на підставі основного договору.
Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка в силу вимог закону та умов укладених між сторонами договорів кредиту та поруки, підлягає стягненню з відповідачів в солідарному порядку.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21.03.2016 позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «НАДРА» заборгованість за кредитним договором № 599/П/33/2008/840 в сумі 247 186 доларів 39 центів США, що за курсом НБУ станом на 21.03.2016 становить 6 486 170 грн. 87 коп. та пеню у сумі 30 000 грн. (а.с. 99-102).
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25.05.2016 заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. (а.с. 119).
В апеляційній скарзі представник відповідачів, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, зокрема судом не було витребувано оригіналів всіх документів, які надавались представником банку. Крім цього, зазначає, що банком неправомірно пред'явлено позов в іноземній валюті, а також суд залишив поза увагою те, що банком не було пред'явлено вимоги до поручителя.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29.06.2016 апеляційну скаргу ОСОБА_7 повернуто останній у зв'язку з недотриманням нею стадії перегляду заочного рішення судом, що його ухвалив, за заявою відповідача (а.с.153, 154).
В апеляційній представник позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення змінити в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення всієї суми пені та в цій частині ухвалити нове рішення про повне задоволення даної вимоги. Вказує, що суд неправомірно зменшив суму пені, нараховану згідно умов укладеного між сторонами договору.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу банку та просив її задовольнити. Проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував за її безпідставністю та необґрунтованістю і просив апеляційну скаргу відхилити.
Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги банку заперечував за її безпідставністю та необґрунтованістю і просив апеляційну скаргу відхилити.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, щовідповідачі порушили взяті на себе зобов'язання, визначені кредитним договором та договором поруки, укладеними між сторонами, щодо вчасного повернення кредиту та сплати пені, що призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає, в силу вимог договору та закону, стягненню з відповідачів в солідарному порядку.
Вказаний висновок суду є законним та обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що 16.05.2007 між ВАТ «КБ «НАДРА», правонаступником якого, з 04.02.2011, є ПАТ «КБ «НАДРА», та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 599/П/33/2008/840 згідно з умовами якого банк надавав позичальнику ОСОБА_5 на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 123 980,74 доларів США із розрахунку 14,49% річних, строком до 04.08.2028.
В забезпечення виконання зобов'язань між ВАТ «КБ «НАДРА» та ОСОБА_7 було укладено договір поруки від 06.08.2008. Відповідно до умов Договору поруки відповідач ОСОБА_7 як поручитель поручається за виконання позичальником обов'язків, що виникли на підставі основного договору.
Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував, що не заперечувалось представником відповідача, у в'язку з чим станом на 06.08.2015 виникла заборгованість за кредитом у сумі 300 194,95 доларів США (що за курсом НБУ станом на 04.08.2015 становить 6 519 479,02 грн.) з яких: 123 668,09 доларів США (2 685 759,77 грн.) - непогашений кредит; 123 518,30 доларів США (2 682 506,70 грн.) - несплачені відсотки та 53 008,56 доларів США (1 151 212,55 грн.) - пеня за порушення умов кредитного договору.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідач, не сплативши у вказаний в договорі строк кредит, порушив вимоги ст. 530 ЦК України відповідно до якої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), тобто згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, при чому зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Частина 1 ст. 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредити) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Разом з цим у відповідності до ч. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитом як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не вказано договором поруки.
Отже, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що позивач виконав належним чином свої зобов'язання за кредитним договором, натомість, відповідачі, в односторонньому порядку, відмовились виконувати взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та договором поруки щодо вчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування. Таким чином, в суді першої інстанції знайшов підтвердження факт неналежного виконання відповідачами своїх зобов'язань за кредитним договором та договорами поруки, а отже, суд цілком правомірно дійшов висновку про необхідність стягнення солідарно з відповідачів, у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 554 ЦК України, суми кредиту, відсотків за його користування, а також пені, передбаченої кредитним договором.
Доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставними, оскільки сторони в п. 7.3 Кредитного договору збільшили строк позовної давності до десяти років, що узгоджується з положенням ст. 259 ЦК України.
Твердження апелянта про недоведеність позовних вимог у зв'язку з ненаданням банком оригіналів документів, не ґрунтуються на вимогах закону і не можуть бути підставою для скасування рішення, адже у справі наявні документи на підставі яких суд вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.
Доводи про не отримання відповідачем від банку вимоги про погашення заборгованості також не є підставою для відмови у позові, оскільки банк скористався правом на пред'явлення позову до суду.
Щодо твердження апелянта про недоведеність суми заборгованості, то воно також є необґрунтованим, оскільки в матеріалах справи міститься відповідний розрахунок заборгованості, проведений автоматизованою системою банку з урахуванням умов кредитного договору та здійснення відповідних виплат, а отже суд з урахуванням умов кредитного договору мав можливість перевірити заявлену до стягнення суму і дійти правомірного висновку про наявність заборгованості в означеному розмірі.
При цьому, слід наголосити, що заперечуючи розмір заборгованості, представник відповідача власного розрахунку не надав, тобто в порушення вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України не довів належними і допустимими доказами свої заперечення проти вимог позивача.
Не заслуговують на увагу й суперечать вимогам закону доводи апелянта про незаконність надання банком кредиту в іноземній валюті, оскільки надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору. Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (п.п. 10, 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).
Щодо доводів про те, що банк не мав права пред'являти позов в іноземній валюті, слід зазначити наступне.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були йому передані позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
Положенням ч. 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускаються у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Позивач на момент видачі валютного кредиту мав відповідну ліцензію та дозвіл НБУ на здійснення валютних операцій, тому видача валютного кредиту і вираження зобов'язання відповідача у валюті є правомірною, оскільки позивач мав право видавати кредит у валюті, а отже позивач мав право вимагати повернення грошових коштів саме в тій валюті, в якій надавався кредит.
Суд першої інстанції визначив суму заборгованості в національній валюті на день ухвалення рішення, проти чого не заперечує позивач, оскільки в цій частині рішення суду ним не оскаржено.
З наведеного вбачається, що підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_5 відсутні.
Щодо вимог апеляційної скарги банка, які зводяться до безпідставного зменшення судом суми пені, то необхідно зауважити наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Суд першої інстанції, ухвалюючи заочне рішення у відсутність відповідачів, правомірно звернув увагу та дав належну правову оцінку тому факту, що заявлений позивачем розмір пені є значно завищеним і неспівмірним з сумою заборгованості. Так, слід зауважити, що заборгованість за кредитом становить 123 668,09 доларів США, заборгованість за відсотками - 123 518,30 доларів США, що майже дорівнює сумі кредиту, а пеня нарахована в розмірі 53 008,56 доларів США (1 151 212,55 грн.), що не відповідає принципам розумності та справедливості.
З огляду на викладене, колегія суддів, погоджується з висновком суду про те, що за даних фактичних обставин справи та з урахуванням принципів розумності і справедливості, розмір пені, у відповідності з вимогами ч. 3 ст. 551 ЦК України, підлягав зменшенню, що й правомірно було зроблено судом першої інстанції, оскільки нарахована позивачем сума пені є завищеною.
Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції також не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги банку.
Отже, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.
Таким чином, при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, при цьому, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційних скарг та залишення рішення суду без змін.
Враховуючи викладене, керуючись, ст.ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги представника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 та Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «НАДРА» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «НАДРА» Стрюкової Ірини Олександрівни - відхилити.
Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «НАДРА» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «НАДРА» Стрюкової Ірини Олександрівни до ОСОБА_5, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий М.І. Оніщук
Судді Л.Д. Українець
В.А.Шебуєва