ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 вересня 2016 року м. Київ № 826/1066/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомДержавного підприємства «Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України»
до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Державне підприємство «Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України» (далі - позивач або ДП «Державний будівельний комбінат») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві (далі - відповідач або ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.01.2016р. №0002265515.
По суті висновків ДПІ, які викладені в акті перевірки та стали підставою для прийняття спірного рішення, позивач зазначає, що зазначені висновки ґрунтуються на оцінці обставин взаємовідносин позивача з контрагентом позивача ТОВ «Ріторно». Зокрема, ДПІ дійшла до висновку про нездійснення спірних операцій та, відповідно, про відсутність підстав для формування податкових вигод. Позивач вважає доводи ДПІ надуманими та зазначає, що спірні операції з поставки товарів фактично проведені та документально оформлені, а відтак вважає правомірним формування спірних сум податкових вигод, у зв'язку з чим не вбачає підстав для прийняття оскаржуваного рішення та просить його скасувати.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що висновки акту перевірки є законними та обґрунтованими, підстав для скасування спірного рішення не вбачає, оскільки, на думку ДПІ, контрагент позивача не міг та не виконував спірні операції, фактична поставка товарів не відбулася, а відтак відсутні передбачені ПК України підстави для формування спірних сум податкових вигод.
На підставі ч 4 ст. 122 КАС України у судовому засіданні 25.04.2016р. судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено повторну документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства і правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при проведенні господарських операцій з ТОВ «Ріторно» (код ЄДРПОУ 37265858) та ТОВ «Фобос-О» (код ЄДРПОУ 38150128) за період діяльності з 01.01.2012 по 31.12.2014, про що складено акт перевірки від 29.12.2015р. №15/26-15-13-01-04/21586524 (далі - Акт перевірки).
Зокрема, в ході проведення вказаної перевірки ГУ ДФС у м. Києві встановлено, що між ДП «Державний будівельний комбінат» (Покупець), в особі начальника комбінату Аніна Віктора Івановича з одного боку, і ТОВ «Ріторно» (Постачальник), в особі директора ОСОБА_1, з іншого боку, укладено договір купівлі-продажу №1212 від 28.12.2012р., відповідно до умов якого Постачальник зобов'язувався поставити Покупцю товар у комплектності, яка вказана в специфікації до договору, а Покупець зобов'язувався прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.
В Акті перевірки зазначається, що на підставі вказаного договору ТОВ «Ріторно» були виписано на адресу ДП «Державний будівельний комбінат» рахунок-фактуру №291212/1 від 29.12.2012р., видаткову накладну №28026 від 29.12.2012р. та податкову накладну №28026 від 29.12.2012р. на загальну суму з ПДВ 248 889,60 грн. (в т.ч. ПДВ - 41 481,60 грн.), номенклатура поставки яких - сітка огороджувальна пересувна, сітка підтримуюча для сітки огороджувальної пересувної, сітка вловлююча плетена, сітка для сітки вловлюючої плетеної тощо. Перелік вказаних документів та їх реквізити визначені в Акті перевірки у табличному вигляді (т.1 а.с.65).
Податкова накладна №28026 від 29.12.2012р. включена ДП «Державний будівельний комбінат» до складу податкового кредиту за грудень 2012 року.
Надалі в Акті вказується, що відповідно до виписки по рахунку ДП «Державний будівельний комбінат» №260023018642, відкритому в АТ «Єврогазбанк» (м. Київ), ТОВ «Ріторно» було перераховано 11.01.2013 року загальну суму Договору як попередню оплату, хоча фактично видаткова накладна, яка є первинним документом, що підтверджує факт приймання-передачі товарів та перехід власності на них №28026, була видана та підписана зі сторони ДП «Державний будівельний комбінат» 29.12.2012 року.
Також зазначається, що ДП «Державний будівельний комбінат» надано прибутковий ордер від 29.12.12 №50, вимогу на відпуск матеріальних цінностей від 29.12.12 №418, однак надано подорожний лист вантажного автомобіля від 29.12.12 №290541, в якому не зазначено, який товар він перевозив; також не надано належні первинні документи, які засвідчують факт зберігання та транспортування товару (орендовані чи власні складські приміщення), отриманого від ТОВ «Ріторно» (ПН 37265858).
Крім того, податковий орган вказує, що ДП «Державний будівельний комбінат» не надано сертифікати відповідності (походження) товару, паспорта якості заводів виробників, дозволи та свідоцтва щодо підтвердження якості, інші підтверджуючі документи.
Під час аналізу наданих до перевірки первинних бухгалтерських документів встановлено, що у видатковій накладній виданій ТОВ «Ріторно» не зазначено місце її складання. Також, встановлено, що у Договорі купівлі-продажу №1212 від 28.12.2012 року не зазначено конкретне місце передачі товару, що, як вказує ДПІ, ставить під сумнів наміри ТОВ «Ріторно» постачати, а ДП «Державний будівельний комбінат» отримувати товар.
Отже, як вказано в Акті перевірки, неможливо встановити в якому місці відбувалося відвантаження товару, а тому видаткова накладна не може слугувати підтвердженням факту реалізації/придбання товару.
Як зазначає ДПІ, відсутність первинної транспортної документації, що підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, у даному випадку - товарно-транспортних накладних, свідчить про відсутність транспортування товарів, та ставить під сумнів фактичне здійснення постачання ТОВ «Ріторно» товарів на адресу ДП «Державний будівельний комбінат».
Таким чином, ДПІ в Акті перевірки прийшла до висновку, що ДП «Державний будівельний комбінат» безпідставно включено до складу податкового кредиту ПДВ на загальну суму 41482 грн. за рахунок виписаної ТОВ «Ріторно» податкової накладної, чим в порушення п. 185.1 ст185, п. 198.1 п. 198.3 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України занижено податок на додану вартість у грудні 2012 року у сумі 41 482 грн.
На підставі вказаного акту повторної позапланової перевірки ГУ ДФС у м. Києві від 29.12.2015р. №15/26-15-13-01-04/21586524 ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 11.01.2016р. №0002265515, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 41 482 грн. за основним платежем та на 20 741 грн. за штрафними санкціями.
Вирішуючи спір по суті та проаналізувавши у взаємозв'язку з вищенаведеним положення ПК України (в редакції на час оформлення операцій та формування податкових вигод), а саме:
- п/п. 14.1.191. (щодо визначення «постачання товарів»), п/п. 14.1.202. (щодо визначення «продаж (реалізація) товарів»), п/п. 14.1.36. ПК України (щодо визначення терміну «господарська діяльність»),
- (щодо ПДВ) п/п. 14.1.178 (щодо визначення «податок на додану вартість»), п/п. 14.1.181 (щодо визначення «податковий кредит»), п. 188.1. (щодо бази оподаткування), п. 185.1. (щодо визначення «об'єкт оподаткування»), п. 198.1. ПК України (щодо операцій, при здійсненні яких виникає право на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.2. (щодо дати виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.3. (щодо порядку визначення сум податкового кредиту), п. 201.1. (щодо видачі податкової накладної та її реквізитів), п. 201.4. (щодо дати видачі податкової накладної), п. 201.6. (щодо статусу податкової накладної (п/н) та її відображення у РПН), п. 201.7. (щодо складення п/н на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг), п. 201.8. (щодо осіб, яким надано право нарахування податку та видачі п/н), п. 201.10 ПК України (щодо видачі п/н платником податку та статусу п/н як підстави нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту); п. 198.6. (щодо наслідків не підтвердження сум податку),
а також п/п. 16.1.2., 16.1.3., п. 44.1. ПК України (щодо ведення обліку та підтвердження задекларованих відомостей) та положення ч. 2. ст. 3., ч. 1 ст. 9, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд приходить до наступних висновків.
Так, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути видані за фактично вчиненою операцією.
У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця/продавця права на формування сум податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум податкових вигод, та які є передумовою їх формування.
Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: (1) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; (2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; (3) придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; (4) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (5) наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та підписана уповноваженою особою; (6) наявності ділової мети, розумних економічних причин (причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності - п/п. 14.1.231. ПК України).
При цьому суть останнього слід розуміти так, що діяльність платника податків не ставиться під сумнів, якщо у неї є розумна ділова мета. Податкова економія при цьому діловою метою не визнається. В іншому випадку податкові наслідки переосмислюються у відповідності з економічною суттю операцій.
Недоведеність зазначених обставин та підстав, з якими наведені вище норми законодавства пов'язують можливість формування платником податків витрат та податкового кредиту, зокрема, недоведеність факту придбання товарів/робіт/послуг (нездійснення операцій/ оформлення «безтоварних» операцій), вказує на юридичну дефектність складених за такими операціями первинних документів, позбавляє первинні документи та податкові накладні юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на формування цих податкових вигод, навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних первинних документів (у т.ч. податкових накладних) та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості робіт/послуг з ПДВ, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю позивача.
В даному випадку, дослідивши та оцінивши відповідно до положень ст. 86 КАС України («Оцінка доказів») наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, виходячи з положень ч. 1 ст. 138 КАС України (щодо предмету доказування) та з урахуванням положень ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України, суд приходить до висновку про недоведеність фактичного виконання спірних операцій (їх невиконання), про юридичну дефектність у зв'язку з цим складених за такими операціями первинних документів та податкових накладних, які внаслідок наведеного не мають юридичної значимості, що у сукупності зумовлює висновок суду про відсутність підстав для формування позивачем спірної суми податкового кредиту.
Висновок відносно наведеного ґрунтуються на наступному.
Так, виходячи із змісту договору поставки позивачу товару відносно обов'язку постачальника доставити продукцію, беручи до уваги характер спірних операцій щодо поставки продукції, задекларованих обсягів поставки, вбачається, що за загальним правилом виконання таких операцій супроводжується перевезенням продукції.
В контексті наведеного слід зазначити, що відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є, крім іншого, товарно-транспортна накладна.
Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Згідно із пп. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом передається перевізнику.
Таким чином, незалежно від того, за чий рахунок здійснюється перевезення продукції та за чим замовленням (продавця чи покупця), поставка супроводжується оформленням ТТН та один екземпляр ТТН передається вантажоодержувачу/покупцю. Товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим, що підтверджується законодавчо та судовою практикою, зокрема в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27.05.2013 у справі № К/800/7365/13.
Проте, на підтвердження фактичного здійснення перевезення продукції та, відповідно, реальності поставки товарів контрагентом під час розгляду справи позивачем не надано жодної товарно-транспортної накладної, з якої б вбачалось перевезення продукції від контрагента до складу позивача, а отже не надано доказів фактичного перевезення, відвантаження, отримання товару. Доводи ж позивача про те, що наявність у нього в даному конкретному випадку транспортних документів не є обов'язковою, оскільки здійснювалася поставка товару, а не перевезення вантажів, є безпідставними та спростовуються вищенаведеним.
Слід додати, що під час розгляду справи судом не встановлено та матеріали справи не містять доказів наявності у ТОВ «Ріторно» власних або орендованих транспортних засобів, доказів здійснення перевезення іншими особами за замовленням контрагента (у разі залучення контрагентом інших осіб), у т.ч. не надано доказів оплати за оренду т/з (у разі залучення т/з у інших осіб) або списання контрагентом пального у разі перевезенням продукції власними силами, що у сукупності та додатково дає підстави для висновку про недоведеність виконання спірних операцій контрагентом позивача.
Під час розгляду справи не встановлено й наявності у ТОВ «Ріторно» власних або орендованих офісних та складських приміщень, необхідних для здійснення звичайної господарської діяльності та, зокрема, для виконання спірних операцій. Також не надано й доказів наявності у контрагента власне і трудових ресурсів для здійснення спірних операцій, судом ж не встановлено наявності у останнього ресурсів, які зазвичай необхідні для виконання таких операцій, враховуючи характер спірних операцій та обумовлені обсяги постачання.
Слід зазначити, що обізнаність позивача відносно наявності у контрагента відповідних ресурсів при укладанні угод, обумовлюється звичайною діловою практикою та характером і специфікою угод (обумовлених операцій).
На підтвердження реальності спірних операцій суду не надано доказів придбання контрагентом продукції, яка обумовлювалась надалі поставкою позивачу, у заводу виробника або інших осіб (договори, акти приймання-передачі, транспортні документи, накладні тощо). Позивачем також не надано суду й жодних документів щодо підтвердження відповідності отриманого товару встановленим стандартам (сертифікатів виробника, паспортів якості тощо), що зазвичай супроводжує виконання операцій такого роду.
В ході розгляду справи представник позивача не зміг пояснити суду конкретне місце поставки спірного товару, хто здійснював таку поставку, на якому автомобілі тощо, а наполягав лише на тому, що наявність у нього транспортних документів не є обов'язковою, а отже спірні суми податкового кредиту сформовані правомірно.
Відносно ж наданих позивачем оборотно-сальдової відомості та прибуткового ордеру, суд зазначає, що такі відомості, за відсутності сукупності доказів здійснення фактичної поставки, зокрема щодо наявності у контрагента ресурсів товарів, що надалі були обумовлені поставкою позивачу, за відсутності доказів доставки продукції, не є самостійною та достатньою підставою для висновку про реальність здійснення операцій. Таким же чином судом оцінюються і складена з контрагентом видаткова накладна, яка, за відсутності доказів транспортування, не може вважатися юридично значимим документом для цілей здійснення контрагентом поставки товару та, відповідно, для цілей формування спірних сум податкових вигод. Натомість оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу фактичних обставин та матеріалів справи.
Також слід зазначити, що сама по собі наявність у позивача угоди з Національним університетом фізичного виховання і спорту України, в рамках якої, як стверджує позивач, були використані придбані у контрагента товари (сітки), а також первинних документів щодо оформлення таких відносин із вказаною особою, не є свідченням того, що до цього ці самі товари були поставлені позивачу саме ТОВ «Ріторно», за відносинами з яким сформовані спірні суми податкових вигод.
Враховуючи наведене у сукупності, беручи до уваги специфіку та особливості зазначених операцій, виходячи з наявної податкової інформації, слід зазначити, що під час розгляду справи не надано тих відомостей і документів, які виходячи з умов договору та звичайної ділової практики супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, а відтак не доведено фактичного виконання спірних операцій контрагентом позивача.
В контексті наведеного суд зазначає, що з метою необхідності перевірки обставин щодо фактичного виконання спірних операцій під час розгляду справи судом постановлялася ухвала про виклик свідка, а саме директора ТОВ «Ріторно» - ОСОБА_1 Відповідна повістка про виклик до суду вказаної особи не була вручена йому та повернута без вручення із незалежних від суду причин, з огляду на що та виходячи з положень ч. 4 ст. 167, ч. 4 ст. 33, ч. 11 ст. 35 КАС України повістка про виклик вважається врученою належним чином, однак вказана особа до суду не з'явилася, а відтак допитати її не виявилося можливим. При цьому жодних документів, що стосуються предмету розгляду даного спору, контрагентом позивача до суду надано не було.
Таким чином, під час розгляду справи не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування податкових вигод за спірними операціями, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.
В даному випадку, як приходить до висновку суд, за спірними операціями лише оформлялися окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.
Суд у взаємозв'язку з наведеним також враховує, що наявність оплати на користь контрагента сама по собі не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку самостійною підставою для формування спірних сум вигод, оскільки, крім іншого, рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного, не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій. При цьому суд зазначає, що в даному випадку податкова накладна №28026 від 29.12.2012 року була виписана контрагентом за фактом видачі видаткової накладної 29.12.2012 року, а тому здійснення 11.01.2013 року платежу як попередньої оплати не впливає на дату події виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту та порядок оцінки спірних операцій.
Надані позивачем матеріали та наведені ним доводи не спростовують наведеного та не доводять зворотного.
Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З наведеного правила слідує, що обов'язок доказування покладається на сторін і це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Цей обов'язок у рівній мірі покладається на обох сторін, тобто кожна сторона повинна доказати факти, на які вона посилається, переконати суд у достовірності наведених фактів.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів (ч.6 ст.71 КАС України).
В даному випадку позивачем в порядку виконання обов'язку, встановленого ч. 1 ст. 71 КАС України, не доведено суду достовірності своїх доводів, які покладені в основу позову, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке, як приходить до висновку суд, є законним та обґрунтованим, вірним по суті, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно, враховуючи те, що у задоволенні позову слід відмовити, судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.
Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову державного підприємства «Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України» - відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя В.П. Шулежко