ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
01 вересня 2016 року № 826/364/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., суддів: Аблова Є.В., Літвінової А.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомМіністерства соціальної політики України
до Державної фінансової інспекції України
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Міністерство соціальної політики України з позовом до Державної фінансової інспекції України, в якому просить (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 01.06.2016):
- визнати неправомірними дії Державної фінансової інспекції України під час проведення ревізії фінансово-господарської діяльності у Міністерстві соціальної політики України за період з 01.09.2012 по 01.05.2015 у частині складання висновків Державної фінансової інспекції України, викладених в акті ревізії фінансово-господарської діяльності Міністерства соціальної політики України за період з 01.09.2012 по 01.05.2015 та винесення вимоги Державної фінансової інспекції України від 13.07.2015 №04-14/989 щодо усунення виявлених ревізією порушень;
- визнати висновки Державної фінансової інспекції України, викладені в акті ревізії фінансово-господарської діяльності Міністерства соціальної політики України за період з 01.09.2012 по 01.05.2015, незаконними;
- визнати протиправною та скасувати вимогу Державної фінансової інспекції України від 13.07.2015 №04-14/989 про усунення виявлених ревізією порушень.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що програма ревізії Міністерства соціальної політики України всупереч положень п. 31 Порядку проведення інспектування Державної фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550, не погоджена з правоохоронними органами, які стали ініціаторами такої ревізії. Також, за твердженням позивача, Державною фінансовою інспекцією України порушено порядок повідомлення про зупинення та поновлення ревізії. Крім того, позивач не погоджується з висновками перевіряючих, викладеними в акті ревізії, на підставі яких на адресу Міністерства соціальної політики України направлено вимогу від 13.07.2015 №04-14/989 про усунення виявлених ревізією порушень.
Під час судового розгляду справи представником позивача заявлені позовні вимоги підтримано з підстав, наведених у позовній заяві, які останній просив суд задовольнити у повному обсязі.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність ревізії та складених за її результатами акту ревізії та вимоги про усунення виявлених ревізією порушень.
Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Державною фінансовою інспекцією України, відповідно до п. 2.27 Плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України на І квартал 2015 року та на підставі направлень на проведення ревізії проведено ревізію фінансово-господарської діяльності у Міністерстві соціальної політики України за період з 01.09.2012 по 01.05.2015, за результатами чого складно акт ревізії від 18.06.2015 №04-22/8, в якому зафіксовано виявлені порушення.
Розглянувши заперечення (зауваження) Міністерства соціальної політики України на вказаний акт, Державна фінансова служба України листом від 13.07.2015 №04-14/988 повідомила про висновки останньої на такі заперечення (зауваження), в яких зазначено про їх часткове прийняття.
На підставі викладеного, Державною фінансовою інспекцією України на адресу Міністра соціальної політики України направлено вимогу щодо усунення виявлених ревізією порушень від 13.07.2015 №04-14/989, в якій зазначено, що Державна фінансова інспекція України вимагає опрацювати матеріали ревізії та усунути виявлені порушення законодавства, у тому числі відшкодувати в установленому законодавством порядку збитки, завдані зазначеними порушеннями, а також розглянути питання про притягнення відповідальних за зазначені порушення працівників Мінсоцполітики до встановленої законом відповідальності. Для усунення зазначених порушень законодавства, що призвели до матеріальної шкоди (збитків) запропоновано наступне:
- провести претензійно-позовну роботу щодо стягнення коштів за ненадані послуги із санаторно-курортного лікування та сум доплат, що підлягають поверненню до держбюджету, відповідно до договорів, укладених 2013 та 2014 роках, а саме: дитячий санаторно-оздоровчий центр «Дружба» ДП «ВО Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» - 1 020 540,00 грн.; Дочірнє підприємство дитячий оздоровчий центр «Орлятко» ТОВ оздоровчий комплекс «Енергія» - 569 618,00 грн.; Приватне багатопрофільне підприємство «Парітет» - 384 000,00 грн.; Підприємство профспілки «Дитячий санаторно-оздоровчий центр «Маяк» Всеукраїнської професійної спілки працівників органів державної податкової служби» - 226 350,00 грн.; ТОВ «Санаторій «Київ» плюс - 282 744,00 грн.; Комунальне підприємство Житомирський обласний лікувально-санаторний центр радіаційного захисту для дитячого та дорослого населення «Дениші» Житомирської обласної ради - 125 350,00 грн.; Дочірнє підприємство дитячий оздоровчий центр «Орлятко» ТОВ оздоровчий комплекс «Енергія» - 9 450,00 грн.; Колективне підприємство «Санаторій «Перемога» - 95 533,00 грн.; Приватне підприємство загальнополітичне видання «Сільські вісті» газети захисту інтересів селян України Філія санаторій «Смерічка» - 216 144,00 грн. Зазначені кошти перерахувати в дохід державного бюджету;
- стягнути збитки, завдані державному бюджету, в особі Міністерства, внаслідок ненадання послуг із санаторно-курортного лікування протягом 2013-2014 років з Волинського обласного санаторію матері і дитини «Гурія» в сумі 114 729,00 грн., Дочірнього підприємства «Очаківське об'єднання санаторно-курортних закладів ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» - 40 722,79 грн., ТОВ «Оздоровчий комплекс «Енергія» - 29 232,00 грн., ТОВ «Санаторія «Веселка» - 5 998,26 грн., ТОВ «Примор'я» санаторій ім. С. Лазо - 5 092,00 грн., Обласного санаторію радіаційного захисту для дорослого і дитячого населення Житомирської обласної ради - 4 239,00 грн., ТОВ «Золота Нива» - 2 625,00 грн. Зазначені кошти перерахувати в дохід державного бюджету;
- стягнути з Богуславського СТ «Українка», Києво-Святошинського РКП «Шкільні їдальні», ДОДХ «Школярик», ПП «Школярик», КП БРР «Об'єднання шкільного харчування», ТОВ «Продуктовари-Т», КПГХ «Продсервіс» Бучанської міської ради, КВПГХ Ірпінської міської ради, КВПГХ Коцюбинської селищної ради, ТОВ «Алавер-буд», ТОВ «Візит», КП «Броварирай ВУШОЇ», Хлібокомбінату Любешівської спілки споживачів товариств, Маневицької спілки районних споживчих товариств, Комбінату громадського харчування Коростенської райспоживспілки, МПП «Сучасник» збитки, завдані внаслідок недотримання організаторами харчування виконання зобов'язань за договорами в частині дотримання фізіологічних норм харчування, які передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.1992 №258, що призвело до завищення протягом 2013-2014 років фізіологічних норм продуктів харчування на загальну суму 962 034,95 грн. Зазначені кошти перерахувати в дохід державного бюджету;
- стягнути з ТОВ «Продтовари - Т», ТОВ «Візит», ТОВ «Алавер-буд», Києво-Святошинське РКП «Шкільні їдальні», ПП «Школярик», КП БРР «Об'єднання шкільних їдалень», Хлібокомбінату Любешівської спілки споживчих товариств, Маневицької спілки районних споживчих товариств, ТОВ «Галс ЛТД» збитки, завдані державному бюджету, в особі Міністерства, внаслідок завищення кількості діто-днів та відповідно вартості послуг з харчування дітей, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на загальну суму 83 231,56 грн. Зазначені кошти перерахувати в дохід державного бюджету;
- стягнути з відповідальних осіб у встановленому законодавством порядку завдані державному бюджету матеріальну шкоду (збитки) у розмірі 154 422,31 грн. (безпідставно встановлену надбавку за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи при відсутності наданих повноважень розробляти проекти нормативно-правих актів і актів загального або локального характеру, проведення експертизи проектів таких актів), 6 951,30 грн. (виплачена премія під час дії догани), 2 745,08 грн. (виплачена в січні 2014 року премія за грудень 2013 року без відповідних бюджетних призначень), 1 110,00 грн. (за ненадані послуги внаслідок перебування батька в дитини у санаторії на 3 дні менше, ніж по графіку заїзду). Зазначені кошти перерахувати в дохід державного бюджету.
Крім того, у відповідності до ст. 8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», у вимозі від 13.07.2015 №04-14/989 запропоновано таке:
- провести претензійно-позовну роботу щодо стягнення заборгованості зі сплати штрафних санкцій, нарахованих та виставлених до оплати санаторно-курортним закладам за невиконання умов договорів у 2013 та 2014 роках;
- перерозподілити між реабілітаційними установами відповідно до потреби 37 реабілітаційних костюмів РПК «Атлант» на загальну суму 937 580,00 грн., які станом на 01.05.2015 не використовуються;
- переглянути статути Державного підприємства Київський завод «Імпульс», Житомирського державного експериментального протезно-ортопедичного підприємства та Київського державного експериментального протезно-ортопедичного підприємства та включити дані про розмір та порядок утворення статутного капіталу.
Вважаючи висновки Державної фінансової інспекції України, викладені в акті ревізії від 18.06.2015 №04-22/8 та вимозі щодо усунення виявлених ревізією порушень від 13.07.2015 №04-14/989 необгрунтованими, позивач звернувся з позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні, є Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 року №2939-ХІІ у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон №2939).
Так, ч. 1 ст. 1 Закону №2939 встановлено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Відповідно до Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011 №499/2011 (надалі - Положення №499/2011), таким органом є Держфінінспекція України.
Підпунктом 1 п. 4 Положення №499/2011 передбачено, що Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний фінансовий контроль, у тому числі, за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів.
Відповідно до пп. 5 п. 6 Положення №499/2011, Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку здійснювати державний фінансовий контроль, зокрема, шляхом проведення інспектування у формі планових та позапланових ревізій певного комплексу чи окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій, визначених у пп. 1 п. 4 цього Положення.
Держфінінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах (п. 7 Положення №499/2011).
У силу ч. 1 ст. 2 Закону №2939, головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті (ч. 1 ст. 4 Закону №2939).
Водночас, приписами ч. 10 ст. 11 Закону №2939 визначено, що тривалість планової виїзної ревізії не повинна перевищувати 30 робочих днів.
Згідно з п. 22 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550 (надалі - Порядок №550), планова виїзна ревізія може бути зупинена у разі необхідності проведення зустрічних звірок, без завершення яких неможливе якісне проведення ревізії, термінового виконання інших завдань відповідно до повноважень, передбачених Законом, а також у разі обґрунтованого звернення об'єкта контролю за погодженням з керівником контролюючого органу. При цьому ревізія повинна бути закінчена протягом 60 робочих днів.
Рішення про зупинення та поновлення планової виїзної ревізії приймає керівник контролюючого органу за письмовим поданням посадової особи контролюючого органу, що проводить ревізію.
У разі зупинення ревізії на строк понад 3 робочих дні контролюючий орган надсилає об'єкту контролю та органу, який ініціював проведення ревізії, письмове повідомлення про дату зупинення ревізії.
Поновлення проведення ревізії можливе одразу після повідомлення про це об'єкта контролю. Повідомлення здійснюється одним із способів, визначених у пункті 39 цього Порядку.
Строк, на який зупинено ревізію, не включається до тривалості її проведення.
У той же час, положеннями п. 39 Порядку №550 передбачено, що після складення акта ревізії посадова особа контролюючого органу підписує всі його примірники та забезпечує реєстрацію в журналі реєстрації актів ревізій, форма якого визначається Держфінінспекцією.
Перший і третій примірники акта ревізії надаються для ознайомлення і підписання об'єкту контролю у строк не пізніше ніж 5 робочих днів після закінчення ревізії одним із таких способів: а) особисто під розписку керівнику або головному бухгалтеру об'єкта контролю; б) через канцелярію (підрозділ з питань діловодства) з відміткою на примірнику акта контролюючого органу про дату реєстрації в журналі вхідної кореспонденції об'єкта контролю та підписом працівника канцелярії (загального відділу), який здійснив реєстрацію; в) рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням. При цьому на примірнику акта, що залишається в контролюючому органі, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до матеріалів ревізії.
З аналізу викладеного вбачається, що письмове повідомлення про поновлення проведення ревізії, про яке йде мова у п. 22 Порядку, надають об'єкту контролю в один із способів, визначених п. 39 Порядку №550, а саме: а) особисто під розписку керівнику або головному бухгалтеру об'єкта контролю; б) через канцелярію (підрозділ з питань діловодства) з відміткою на примірнику акта контролюючого органу про дату реєстрації в журналі вхідної кореспонденції об'єкта контролю та підписом працівника канцелярії (загального відділу), який здійснив реєстрацію; в) рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням.
Відтак, автоматичне розповсюдження позивачем положень абз. 1 п. 39 Порядку №550 із зазначенням того, що за наслідками поновлення ревізії складається акт, не відповідає наведеним законодавчим положенням.
При цьому, п.п. 31 та 32 Порядку №550 визначено, що для проведення ревізії за зверненням правоохоронного органу складається відповідно до компетенції контролюючого органу на підставі питань, що містяться у зверненні, постанові слідчого або прокурора, рішенні суду, програма ревізії, яка письмово погоджується з правоохоронним органом.
З метою комплексного охоплення плановою виїзною ревізією питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю до програми крім зазначених у зверненні правоохоронного органу питань можуть включатися за ініціативою контролюючого органу інші питання відповідно до компетенції контролюючого органу.
Як вбачається зі змісту акту ревізії, під час проведення ревізії досліджено питання, викладені у зверненнях Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України від 25.03.2015 №13/3/3-2174д, прокурора групи Філоненка Т.М. прокуратури Печерського району м. Києва від 23.03.2015 №3028вих-15, звернення гр. ОСОБА_2 від 20.03.2015 щодо перерозподілу перерахунку та підвищення пенсій.
Таким чином, відповідач під час проведення ревізії Міністерства соціальної політики України керувався зверненнями, які надійшли до останнього, що відповідає положенням п. 31 Порядку №550.
Приписами п.п. 1, 7 та 10 ч. 1 ст. 10 Закону №2939 визначено, що органу державного фінансового контролю надається право перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Згідно з п. 35 Порядку №550, результати ревізії оформляються актом, який складається на паперовому носії державною мовою і повинен мати наскрізну нумерацію сторінок. На першому аркуші акта ревізії, який оформляється на бланку контролюючого органу, зазначається назва документа (акт), дата і номер, місце складення (назва міста, села чи селища).
Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.
Про усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства цей об'єкт контролю у строк, визначений вимогою про їх усунення, повинен інформувати відповідний контролюючий орган з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень (п. 46 Порядку №550).
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
На підставі наведеного колегія суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України при розгляді справи №21-40а14 у постанові від 15.04.2014 (ЄДРСР №38655037) дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
Крім того, Верховним Судом України наголошено, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів удової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 13.05.2014 у справі №21-89а14 (ЄДРСР №38963261) та від 18.09.2014 у справі №21-332а14 (ЄДРСР №41019629).
У даному випадку вимога Державної фінансової інспекції України щодо усунення виявлених ревізією порушень від 13.07.2015 №04-14/989 стосується стягнення завданої шкоди (збитків), а тому її відповідність законодавству має бути встановлена судом під час розгляду позову органу державного фінансового контролю про стягнення вказаних збитків.
Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
У той же час, акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом ч. 1 ст. 13 Закону №2939, дії або бездіяльність службових осіб державної контрольно-ревізійної служби можуть бути оскаржені в судовому або адміністративному порядку.
Диспозиція цієї статті передбачає оскарження дій службової особи, які пов'язані з порушенням порядку проведення перевірки (ревізії), наприклад із порушенням трудового розпорядку такою особою під час проведення ревізії; дій, які полягають у перевищенні повноважень службовою особою щодо обмеження прав у можливості ознайомлення з результатами контрольного заходу, (ревізії); дій щодо проведення ревізії без установлених законом підстав та/або з порушенням чинного законодавства тощо.
Дії службової особи щодо включення до акта певних висновків не можуть бути предметом розгляду у суді, оскільки відповідно до п. 3 Порядку №550, заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта. Це свідчить про те, що дії, пов'язані з включенням до акта висновків, є обов'язковими, тоді як самі висновки такими не є.
Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас, окремі судження контролюючого органу є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.
Отже, предметом оскарження, відповідно до ст. 13 Закону №2939, є дії чи бездіяльність службових осіб, якщо вони обмежують чи порушують права, свободи чи законні інтереси особи.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Слід зазначити, що аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 10.09.2013 року (номер ЄДРСР 33770792), прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Також, слід зазначити, що п. 24 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», яким передбачалося оскарження акту ревізії у порядку адміністративного судочинства, виключено згідно з постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 14.02.2014 року №2.
З урахуванням викладеного, враховуючи заявлений предмет та підстави позову, суд дійшов до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення останніх.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.С. Мазур
Судді Є.В. Аблов
А.В. Літвінова