ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
25 серпня 2016 року № 826/27202/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 30.04.2015р. №305-17.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного рішення.
В судовому засіданні представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав правомірності прийняття оскаржуваного рішення.
На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України дійшов переконання про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позивач є фізичною особою-підприємцем, що зареєстрована Солом'янською районною у місті Києві державною адміністрацією 14.02.2000 року, номер запису 20730170000010872 та відповідно до свідоцтва серія НОМЕР_1 є платником єдиного податку з 01.01.2012 року.
ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлове приміщення площею 104,4кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, який посвідчений 19.06.2007р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марініченко Н.В.
Відповідачем 30.04.2015р. прийнято податкове повідомлення-рішення №305-17, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з земельного податку фізичних осіб на суму 4791,70грн.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суд.
Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Згідно з пунктом 287.8 статті 287 ПК власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
За пунктом 291.2 статті 291 ПК спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пункті 269.2 статті 269 ПК також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
За підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Отже, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Зазначеного правового висновку дійшов також і Верховний Суд України в постанові від 24.11.2015 року по справі №826/14703/13-а.
Відповідно до ч.1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є власником нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, загальна площа 104,4кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим 19.06.2007р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марініченко Н.В.
У той же час, як вбачається з свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи- підприємця серія НОМЕР_2 та свідоцтва платника єдиного податку серія НОМЕР_1 позивач зареєстрований та здійснює свою господарську діяльність за однією адресою, а саме: АДРЕСА_1, що є відмінною від адреси земельної ділянки, де розташоване придбане ним нежитлове приміщення.
Окрім цього, ОСОБА_1 не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що саме земельна ділянка за адресою м. Київ, АДРЕСА_1 використовується ним у господарській діяльності.
Суд зазначає, що підпунктом 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 ПК визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п.274.1 ст. 274 ПК України).
Рішенням Київської міської ради №23/23 від 03.07.2014 року "Про затвердження технічної документації про нормативну грошову оцінку земель міста Києва", яким затверджено технічну документацію про нормативну грошову оцінку земель міста Києва, затверджена нова нормативна грошова оцінка земель в м. Києві та порядок її визначення.
Відповідно до листа ДФС ГУ у м. Києві від 28.04.2015 року №10408/7/26-15-06-17 "Про надання роз'яснень" нарахування фізичним особам земельного податку на 2015 рік здійснюється як середньоарифметичне значення нормативно-грошової оцінки за два періоди з 01.01.2015 р. по 31.06.2015 р. та з 01.07.2015 р. по 31.12.2015 р.
Отже, сума земельного податку з 01.01.2015 по 30.06.2015р складає: 104,4 х 652,00 х 1% х 2,5 х 1,5 х 1,028 х 1,152 х 1,059 x 1,249 / 365 x 181 = 1982,76 грн. (Базова вартість 1 кв.м. ділянки розрахована згідно з рішенням Київської міської ради від 26.07.2007р. № 43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення»).
Сума земельного податку з 01.07.2015 по 31.12.2015р складає: 104,4 х 1139,52 х 1% х 2,5 х 1,5 х 1,249 / 365 х 184 = 2808,94 грн. (Базова вартість 1 кв. м земельної ділянки розрахована згідно з рішенням Київської міської ради від 03.07.2014р. № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення», яке введено в дію з 1 липня 2015 року).
З огляду на викладене у позивача виник обов'язок зі сплати земельного податку, у зв'язку із чим відповідачем правомірно було визначено відповідну суму грошового зобов'язання податковим повідомленням - рішенням №305-17 у розмірі 4791,70грн.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів
За таких обставин суд приходить до переконання, що відповідач довів правомірність прийнятого рішення, а відтак, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволеним бути не може.
Оскільки судове рішення ухвалене на користь суб'єкта владних повноважень, судові витрати, відповідно з частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя І.М. Погрібніченко