28 квітня 2011 р.Справа № 2-а-842/11/1522
Категорія: 10.3.1Головуючий в 1 інстанції: Абухін Р.Д.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді -ОСОБА_1
судді -ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2010 року та апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 18 січня 2011 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до УПФУ в Приморському районі м. Одеси про поновлення строку звернення до суду, зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни, за період з 2007 року по січень 2011 року включно, суму 7057,20 грн., нараховувати вказану допомогу в 2011 році.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2010 року позовні вимоги, в частині перерахування та виплати щомісячної державної соціальної допомоги з 2007 року по 12 червня 2010 року, а також з 14 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року, нараховувати вказану допомогу в 2011 році - залишено без розгляду.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 18 січня 2011 року позов, в частині перерахування та виплати щомісячної державної соціальної допомоги згідно ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, за період з 13 червня 2010 року по 13 грудня 2010 року -задоволено.
Позивач в апеляційній скарзі, зазначає, що судом першої інстанції порушено матеріальні та процесуальні норми права, вважає поважними причини пропуску ним процесуального строку, просить скасувати оскаржувану ухвалу суду від 16.12.2010 року, прийняти нове рішення, яким поновити пропущений строк звернення до суду і задовольнити позов у повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду від 18.01.2011 року, судове рішення та постановити нове -про відмову в задоволенні позову.
Судова колегія, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали та постанови суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є пенсіонером та на нього розповсюджується дія Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 19.11.2004 року.
Згідно зі ст. 6 вказаного Закону, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року і дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Вирішуючи справу по суті суд першої інстанції вірно застосував рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007, у справі щодо відповідності положень ст. 29, 36, ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п.п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 ст. 71, ст. 98, 101, 103, 111 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні права громадян), зокрема, п.12, ст. 71 та ст. 111 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” визнані неконституційними.
З цих підстав, судова колегія погоджується з висновком суду про те, що вказані положення Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” не можуть бути застосовані, оскільки вони суперечать нормам Конституції України про недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до існуючих законів (ч. 3 ст. 22 Конституції України).
Враховуючи рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), від 09 липня 2007 року, позивач мав право на підвищення пенсії саме з цієї дати. За таких підстав, колегія суддів вважає, що права позивача підлягають захисту з 09 липня 2007 року.
Стосовно позовних вимог за 2008 рік, то відповідно до п.2 п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»змінено та викладено у наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 року, вище вказані зміни визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому пенсійний орган мав діяти відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Правові підстави для вирішення позовних вимог, які стосуються 2008 року є аналогічними 2007 року, тому з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року (в межах бюджетного року), позивач мав право на перерахунок підвищення у розмірі 30% надбавки до мінімальної пенсії за віком, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах.
Стосовно позовних вимог за 2009 рік, то відповідно до ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік”, КМУ надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Статтею 70 Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", КМУ надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Вказані норми передбачають встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України "Про соціальний захист дітей війни" залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Отже, оскільки у 2009, 2010 роках зміни до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не вносились та її дія не зупинялась, то нарахування та виплата у 2009 та 2010 роках "дітям війни" підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Разом з тим, згідно ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач звернувся до суду з позовом 13 грудня 2010 року, та враховуючи положення ст.99 КАС України, ним порушено строк для звернення до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до суду є підставою для залишення адміністративного позову без розгляду.
Посилання позивача на юридичну необізнаність не вказує на поважність причин пропуску строку звернення до суду. За таких підстав, апеляційний суд вважає, що права позивача підлягають захисту з 13 червня 2010 року, тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання в подальшому нараховувати щомісячну допомогу як дитині війни, то в цій частині позовні вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до частини 1 ст. 2 КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого факту їх порушення.
Тому апеляційний суд вважає, що суду першої інстанції правильно вказав кінцеву дату перерахунку підвищення до пенсії позивачу, якою в даному випадку є 13 грудня 2010 року (дата звернення позивача до суду).
Доводи апеляційної скарги відповідача про невизначеність законодавства з питання, яким саме органом (Пенсійним фондом або іншим органом), за рахунок яких коштів і джерел та в якому процедурному порядку здійснюється призначення і виплата підвищення до пенсії дітям війни, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України»і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Беручи до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується «дітей війни»відповідно до ст. 6 Закону, колегія суддів зазначає, що вони є безпідставними та необґрунтованими. Положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч. 1 вказаної статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Керуючись ч.10 ст. 1832, ст.ст. 195, 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційні скарги ОСОБА_4 та управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси -залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2010 року та постанову Приморського районного суду м. Одеси від 18 січня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3