Справа № 731/114/16-к Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/795/834/2016
Категорія - ст.115 ч.1 КК України Доповідач ОСОБА_2
02 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріали кримінального провадження, які зареєстровані в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12016270100000005 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 , прокурора, та потерпілої ОСОБА_7 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02 червня 2016 року, щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Світличне Варвинського району Чернігівської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, не працюючого, інваліда 2-ої групи, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , в порядку ст. 89 КК України не судимого,
що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
З участю учасників кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_9 ,
потерпілої - ОСОБА_7 ,
представника потерпілої - ОСОБА_10 ,
захисника - ОСОБА_11 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02 червня 2016 року обвинувачений ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України з призначенням покарання у виді восьми років позбавлення волі.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_7 11 115 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 гривень в рахунок в рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь держави 1719 гривень 24 копійки процесуальних витрат за проведення експертиз.
Питання речових доказів вирішене у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_6 не погодився з судовим рішенням в частині призначеної міри покарання та звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить вирок суду першої інстанції змінити та призначити йому більш м'яке покарання.
Доводи своєї апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час затримання органом досудового розслідування йому не було роз'яснено, що він має право не давати проти себе показання та мати захисника. Наголошує на тому, що він являється інвалідом другої групи з дитинства з діагнозом легка розумова відсталість, а тому схильний до зовнішнього впливу. НЕ заперечує, що саме ним було вчинено дане кримінальне правопорушення, однак, просить врахувати, що це не він прийшов до потерпілого, а саме потерпілий прийшов до нього, погрожував йому розправою, був дуже агресивно налаштований, тому він не стримався і схопив до рук перше, що трапилось та наносив удари, боячись, що потерпілий почне його бити, а коли прийшов в себе, то зрозумів, що накоїв. Поліцейським він не зміг докладно пояснити, як все сталося, а вони не стали роз'яснювати йому його прав. Наголошує на недоліках досудового розслідування, а також просить прийняти до уваги, що він являється інвалідом, при цьому, у скоєному щиро розкаюється, в зв'язку з чим просить призначити йому більш м'яку міру покарання.
Прокурор також не погодився з судовим рішенням та звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області щодо ОСОБА_6 скасувати в зв'язку з м'якістю призначеного покарання, ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому за ч. 1 ст. 115 КК України покарання у виді десяти років позбавлення волі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд, обґрунтовуючи покарання ОСОБА_6 у вигляді восьми років позбавлення волі, не врахував вимог п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України та п. 3 Постанови Пленуму ВСУ № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання». Зокрема, суд першої інстанції не врахував, що даний злочин посягає на життя людини, яке є найвищою соціальною цінністю, захищається Конституцією України, також не врахував суд і думку потерпілої, яка в результаті даного злочину отримала тяжкі моральні страждання пов'язані із втратою сина, яка не прийняла вибачень від обвинуваченого у судовому засіданні та наполягала на найсуворішій мірі покарання для обвинуваченого. Крім того, поза увагою суду залишились і обставини вчинення злочину,що злочин був вчинений з прямим умислом, який розпочався з моменту виникнення конфлікту та продовжувався до настання смерті ОСОБА_12 . Злочин вчинений жорстоким способом за допомогою чотирьох травмуючих предметів. Вказує і на те,що обвинувачений ОСОБА_6 не визнав позов потерпілої в частині моральної шкоди у повному обсязі і у судовому засіданні не збирався його відшкодовувати, що вказує на відсутність жалю і співчуття. Вважає, що з врахуванням всіх викладених обставин, апеляційний суд має всі підстави вирок суду скасувати та призначити ОСОБА_13 за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 115 КК України покарання у виді десяти років позбавлення волі.
Потерпіла ОСОБА_7 також не погодилась з вироком суду першої інстанції та звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить вирок щодо ОСОБА_6 скасувати, ухвалити новий та призначити йому максимальний строк покарання, передбачений санкцією частини першої статті 115 КК України у виді п'ятнадцяти років позбавлення волі. Стягнути з обвинуваченого на її користь 500 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
На підтвердження доводів своїх апеляційних вимог вказує на те, що суд, вирішуючи питання про визначення міри покарання не вірно врахував обставину, що його пом'якшує - щире каяття, зокрема, суд не навів жодного доказу, які б свідчили про таке каяття обвинуваченого. Не врахував суд і той факт, що ОСОБА_6 до цього часу жодним чином не відшкодував і не намагався відшкодувати завдану своїми діями шкоду, що вказує про дійсне його відношення до скоєного. Посилаючись на катування з боку загиблого, які відбувались у 2003 році, суд не прийняв до уваги ту обставину, що за короткий проміжок часу обвинувачений чотири рази наносив тілесні ушкодження загиблому, не зважаючи на те, що тривалий час вони передували у дружніх стосунках. Наголошує на тому, що висновком судово-медичної експертизи підтверджується той факт, що ОСОБА_6 фактично вчинив вбивство потерпілого з особливою жорстокістю, про що свідчить знівечені голова та обличчя загиблого.
Не погоджується із сумою стягнутої вироком суду суми відшкодування за моральні страждання, вказуючи на те, що суд своє рішення обґрунтував лише тим, що ОСОБА_6 не погоджується з заявленим потерпілою розміром моральних страждань.
Прокурор не погодившись з апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 , подав заперечення, в яких зазначив про безпідставність тверджень останнього щодо порушення його права на захист, оскільки повідомлення про залучення захисника до центру безоплатної вторинної правової допомоги було направлено відразу після затримання підозрюваного та всі слідчі дії проводились виключно за участі захисника. При цьому прокурор вказав що підстав для призначення обвинуваченому відповідно до ст. 59 КПК України представника не має. Заперечив твердження апеляційної скарги обвинуваченого щодо неврахування судом першої інстанції при постановленні вироку його психологічного та фізичного стану, викликаного протиправними діями по відношенню до нього потерпілого, а також щире каяття в скоєному.
Потерпіла ОСОБА_7 , не погодившись з апеляційними вимогами обвинуваченого, подала свої заперечення, в яких просила прийняти до уваги ступінь отриманих нею страждань, пов'язаних з втратою сина, та призначити ОСОБА_6 міру покарання у виді 15 років позбавлення волі. Наголосила на тому, що обвинувачений не мав підстав змінювати свої показання дані ним під час досудового слідства та в суді першої інстанції. Крім того, просила врахувати, що ОСОБА_6 катував її сина. а потім його вбив, спричинивши не менше семи тілесних ушкоджень різними предметами. Просить прийняти до уваги, що ні вона, ні вся її родина не пробачили обвинуваченому вбивства ОСОБА_12 .
Як встановив суд, 07 січня 2016 року близько 20 години 00 хвилин ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: на подвір'ї поблизу ґанку в даному господарстві, в ході сварки, яка розпочалася на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин та маючи умисел, направлений на умисне заподіяння смерті ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій та настання суспільно-небезпечних наслідків, умисно наніс останньому один удар відбійним кухонним молотком у район грудної клітини, наслідок чого ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому 3 правого ребра, який згідно з висновком експерта № 14 від 22.03.2016 року відноситься до категорії середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень та не перебуває у будь-якому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті ОСОБА_12 , та вісім ударів по голові трьома різними предметами з обмеженими травмуючи ми поверхнями, а саме: металевою монтировкою, відбійним кухонним молотком та обухом сокири, внаслідок чого ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої непроникаючої черепно-мозкової травми у формі чисельних переломів кісток склепіння та основи черепу, багато уламкового перелому лівої виличної кістки, забою головного мозку, правобічної субдуральної гематоми (скупчення крові під твердою мозковою оболонкою загальним об'ємом близько 60 см?), субарахноїдального крововиливу,забійної рани з синцем в ділянці лівої брови, однієї рубленої рани в лобній ділянці, двох рублених ран в потиличній ділянці, чотирьох забійних ран в обох тім'яних та потиличній ділянках, які згідно з висновком експерта № 14 від 22.03.2016 року відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень та знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку зі смертю ОСОБА_12 . Внаслідок описаних вище дій ОСОБА_6 потерпілий ОСОБА_12 помер на місці події від отриманих травм.
Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_6 , який підтримав подану апеляційну скаргу та просив призначити йому більш м'яку міру покарання ніж призначив суд першої інстанції, не погодився з апеляційними скаргами прокурора та потерпілої; думку захисника ОСОБА_11 , який підтримав апеляційну скаргу свого підзахисного та просив змінити вирок суду в частині призначеного покарання, врахувати викладені в ній обставини та призначити ОСОБА_6 більш м'яку міру покарання, із застосуванням вимог ст. 69 КК України, апеляційні скарги прокурора та потерпілої просив залишити без задоволення; потерпілу ОСОБА_7 , яка підтримала свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу прокурора , просила призначити обвинуваченому покарання у виді п'ятнадцяти років позбавлення волі; представника потерпілої ОСОБА_10 , який підтримав апеляційну скаргу потерпілої та просив вирок суду в частині призначеного обвинуваченому покарання скасувати і призначити більш сувору міру покарання у виді 15 років позбавлення волі, частково підтримав апеляційну скаргу прокурора, а апеляційну скаргу обвинуваченого просив залишити без задоволення; прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу, вважав покарання, призначене ОСОБА_6 судом першої інстанції занадто м'яким, в зв'язку з чим просив вирок суду скасувати та призначити обвинуваченому покарання у виді десяти років позбавлення волі, в іншій частині вирок суду залишити без зміни, частково погодився з апеляційною скаргою потерпілої та не погодився з апеляційною скаргою обвинуваченого, яку просив залишити без задоволення, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів підстав для їх задоволення не знаходить.
У відповідності з вимогами ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
При цьому, суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення, за який його засуджено, за обставин, встановлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах провадження доказами, які ретельно досліджені і перевірені в судовому засіданні та об'єктивно оцінені у вироку.
Так, згідно показань обвинуваченого ОСОБА_6 , він детально та послідовно виклав події, що відбувались протягом дня 07 січня 2016 року. Зазначив, що зранку до нього приходив ОСОБА_14 , з яким він спілкувався. Показав, що близько 12 години дня до нього прийшов ОСОБА_12 з пляшкою горілки та запропонував її розпити. Вказав, що він не хотів вживати спиртних напоїв, однак, принесену пляшку вони розпили і пішли до центру за добавкою. В центрі вони купили ще горілки та продуктів і близько 16 години повернулись назад до обвинуваченого додому, де продовжили вживати алкоголь. Ближче до 19 години ОСОБА_6 сказав потерпілому, щоб той йшов додому, оскільки він вже був дуже п'яний, однак, ОСОБА_12 відмовився йти додому через що у них виникла сварка. Він почав виштовхувати потерпілого з будинку та вдарив його долонею по обличчю, від удару ОСОБА_12 не впав. У дворі він вдарив потерпілого у груди, щоб той швидше вийшов з двору, від цього удару ОСОБА_12 впав. Боячись наслідків від своїх дій, він забіг до будинку та у дивані взяв металевий прут та наніс ним удар ОСОБА_12 спочатку по потилиці, оскільки той вже встав та йшов до виходу, а коли потерпілий від нанесеного удару падав,то наніс ще удари по попереку, шиї, а потім і по голові. Потім кирзовим чоботом вдарив потерпілого по обличчю в області ока. Повернувшись до будинку він подумав,що ОСОБА_12 ще не помер та зможе поскаржитись тому взяв на кухні молоток та наніс два удари потерпілому у лоб та груди. Повернувшись до будинку та поклавши молоток. Він почув храп потерпілого, тому взяв з комори сокиру та обухом наніс ще один удар потерпілому по голові. Коли прийшла сестра, то він їй сказав, що вбив ОСОБА_12 ,помстившись за всі його образи, і фізичні, і моральні, яких він натерпівся від загиблого протягом життя.
При цьому, обвинувачений у скоєному розкаявся, вказавши, що розумів наслідки своїх дій, але ним, дійсно, керувало бажання помститися особі, яка протягом життя знущалася з нього. Приніс вибачення потерпілій, повністю визнав її цивільний позов в частині стягнення матеріальних збитків, не погодившись лише із ним в частині стягнення суми моральної шкоди, яку потерпіла оцінила в 500 тисяч гривень.
На підтвердження показань обвинуваченого ОСОБА_6 та доводів обвинувачення, суд послався на докази у кримінальному провадженні в їх сукупності, які є допустимими і підстав сумніватися у їх достовірності не встановлено.
З показань потерпілої ОСОБА_7 вбачається, що 07 січня 2016 року їй зателефонувала ОСОБА_15 та сказала, щоб вони забрали ОСОБА_12 з двору ОСОБА_16 . Коли вона з молодшим сином ОСОБА_17 прийшла на подвір'я до обвинуваченого, то її син був вже мертвим, на ньому було багато крові, було знівечено обличчя, не було ока, а тіло вже було заметено снігом.
Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні в суді першої інстанції підтвердив показання потерпілої ОСОБА_7 , вказавши, що на час їх прибуття тіло брата вже замело снігом, а від колодязя до погреба тягнувся кривавий слід.
Свідок ОСОБА_18 , допитана у судовому засіданні в суді першої інстанції, показала що безпосереднім очевидцем подій 07 січня 2016 року які відбувались в дворі будинку ОСОБА_6 не була. Однак, зазначила, що бачила обвинуваченого та потерпілого близько 16 години, вони йшли до обвинуваченого додому та голосно розмовляли. Більше вона їх не бачила, а вже ввечері, біля 19 години до неї зателефонувала сестра обвинуваченого та поскаржилася, що її брат та ОСОБА_12 побилися, просила прийти до них. Через деякий час, біля 21 години від ОСОБА_15 вона дізналася, що ОСОБА_12 було вбито. При цьому, свідок досить позитивно охарактеризувала особу ОСОБА_6 , як людину роботящу, що завжди допомагав людям по господарству.
Свідок ОСОБА_15 , допитана у судовому засіданні в суді першої інстанції, показала, що безпосереднім учасником або ж очевидцем подій 07 січня 2916 року не була, вказала, що о 19 годині 30 хвилин до неї зателефонувала ОСОБА_19 з проханням передзвонити ОСОБА_20 та попросити, щоб родичі забрали з їхнього будинку ОСОБА_12 , в зв'язку з тим, що у нього з її братом ОСОБА_6 виник конфлікт. Вона передзвонила ОСОБА_20 , але та повідомила, що перебуває вдома сама з дитиною і прийти зможе лише, коли повернеться чоловік. Близько 20 години 20 хвилин вона сама пішла до ОСОБА_6 додому і у дворі на снігу побачила ОСОБА_12 , який лежав на снігу, не подавав ознак життя, а під головою було багато крові.
Свідок ОСОБА_21 у судовому засіданні в суді першої інстанції показала, що 07 січня 2016 року до неї приходила ОСОБА_19 та казала, що у ОСОБА_12 з її братом виник конфлікт і просила забрати його, але чоловіка не було вдома, тому вона не пішла. Пізніше до неї прийшла ОСОБА_15 та розповіла, що ОСОБА_12 лежить на подвір'ї ОСОБА_6 мертвий, тому вони викликали швидку допомогу та поліцію. Коли вона сама прийшла до ОСОБА_6 , то побачила тіло мертвого ОСОБА_12 на снігу.
Свідок ОСОБА_22 у судовому засіданні в суді першої інстанції показала,що про смерть батька ОСОБА_12 дізналась від ОСОБА_21 , яка сказала, що його вбив ОСОБА_6 . На місце події вона прибула, коли вже там перебували працівники поліції.
Свідок ОСОБА_23 у судовому засіданні в суді першої інстанції показав, що являється фельдшером Варвинської швидкої медичної допомоги, 07 січня 2016 року він в складі бригади виїжджав за викликом. На місці було виявлено тіло чоловіка з тілесними ушкодженнями в області голови. Пульс у нього був відсутній, тому він констатував смерть.
Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні в суді першої інстанції не заперечував той факт, що 07 січня 2016 року зранку приходив до ОСОБА_6 , з яким вони спілкувалися, а потім прийшов ОСОБА_12 , разом з яким обвинувачений біля 14 години пішли у центр села, а він пішов додому.
Свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні в суді першої інстанції підтвердила показання ОСОБА_6 та зазначила, що з моменту приходу ОСОБА_12 до них додому вони разом з братом вживали спиртні напої, потім ходили до магазину за горілкою, а коли повернулись знову продовжили вживати спиртні напої. В той час, коли вони вживали спиртні напої, то досить голосно конфліктували між собою. Сама вона боялась втручатись в їх конфлікт, тому близько 18 години 30 хвилин пішла до ОСОБА_21 , щоб повідомити їй про те, що відбувається і щоб вони забрали ОСОБА_12 з їх будинку. Коли, біля 19 години вона повернулась, то побачила, що ОСОБА_12 лежить біля порога, а брат їй повідомив, що вбив його. Вона подзвонила ОСОБА_15 та попросила у неї допомоги, після чого прийшли сусіди, приїхали швидка допомога та поліція.
Колегія суддів вважає, що суд дав вірну юридичну оцінку показанням обвинуваченого у сукупності з показаннями потерпілої та свідків, з урахуванням того, що вони приводились до присяги та були попереджені про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань, та правильно визнав їх допустимими доказами у кримінальному провадженні.
Не може колегія суддів погодитись з твердженням потерпілої ОСОБА_7 , які були нею зазначені в запереченнях на апеляційну скаргу обвинуваченого, про те, що ОСОБА_6 змінює свої показання .
Так, як з матеріалів кримінального провадження, так і зі змісту звукозапису судового засідання, мотивувальної частини вироку, та змісту апеляційної скарги обвинуваченого не вбачається, що ним змінюються показання. Колегія суддів, під час апеляційного перегляду встановила, що показання ОСОБА_6 є досить послідовними та логічними, більш того, його показання узгоджуються з показаннями свідків у даному кримінальному провадженні, що не може залишитись поза увагою колегії суддів.
Мотивуючи у вироку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, суд першої інстанції обґрунтовано послався і на інші, зібрані у кримінальному провадженні докази, які є належними і допустимими, узгоджуються між собою та з показаннями обвинуваченого, потерпілої та свідків.
За встановлених у кримінальному провадженні фактичних обставин, на переконання колегії суддів, дії ОСОБА_6 правильно кваліфіковані місцевим судом за частиною 1 статті 115 КК України, як дії, що виразились в умисному вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, а саме ОСОБА_12 .
При обранні обвинуваченому ОСОБА_6 виду та міри покарання, суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України вірно врахував ступінь тяжкості скоєного ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, особу обвинуваченого, що раніше до адміністративної відповідальності не притягувався, не судимий в силу статті 89 КК України, являється інвалідом другої групи з дитинства, за місцем проживання характеризується виключно позитивно, його вік, сімейний стан та стан здоров'я, зокрема те, що він не перебуває на обліку у лікаря нарколога, однак, з 1986 року перебуває на «Д» обліку у лікаря психіатра з діагнозом: легка розумова відсталість (помірно виражена дебільність). Прийняв до уваги обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю злочину, та відсутність обставин, які б його обтяжували.
Крім того, суд прийняв до уваги і дані висновку судово-психіатричної експертизи № 43 від 21 січня 2016 року, відповідно до якого, у період часу, до якого відноситься кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_6 , він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, а згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 43 від 21 січня 2016 року у Чепурка не виявлено психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю та інших психоактивних речовин з синдромом залежності, у зв'язку з чим наркологічне лікування йому не показане.
Таким чином, необґрунтованими є твердження потерпілої ОСОБА_7 , які вона виклала у своїх запереченнях на апеляційну скаргу обвинуваченого, про те, що ОСОБА_6 безпідставно посилається у своїй апеляційній скарзі на те, що являється інвалідом, має психічне захворювання, наполягаючи на тому, що обвинувачений є цілковито здоровою людиною, лише повільно розмовляє.
На думку колегії суддів, вказані твердження потерпілої спростовуються матеріалами кримінального провадження та вищевказаним висновком судово-психіатричної експертизи. Те, що експертами встановлено, що обвинувачений в момент вчинення кримінального правопорушення міг усвідомлювати свої дії, жодним чином не спростовує інших встановлених даних, а саме те, що ОСОБА_6 являється інвалідом другої групи та перебуває на обліку у лікаря психіатра з певним діагнозом з дитинства.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику призначення судами кримінального покарання ” № 7 від 24 жовтня 2003 року, суди, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, які пом'якшують і обтяжують покарання.
На думку колегії суддів, при обговоренні питання щодо призначення міри покарання ОСОБА_6 , суд першої інстанції вказаних вимог дотримався у повному обсязі, в зв'язку з чим доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілої в частині необхідності призначення обвинуваченому більш суворої міри покарання не заслуговують на увагу.
З огляду на положення пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003 року, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів, роль кожного із співучасників, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали тощо).
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно врахував, той факт, що обвинувачений у 2003 році зазнав катувань від загиблого ОСОБА_12 , що підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Крім того, не може залишитись поза увагою і той факт, що потерпілий ОСОБА_12 перебував у будинку обвинуваченого, ОСОБА_6 хотів уникнути конфлікту та пропонував йому піти, сестра обвинуваченого, свідок ОСОБА_19 просила родичів загиблого забрати його з їхнього будинку.
В даному випадку, колегія суддів вважає, що поведінка потерпілого не могла не стати однією з умов агресивної поведінки ОСОБА_6 , з врахуванням його психологічного стану та умов, що на той момент склалися. Більш того, обвинувачений раніше зазнавав катувань з боку ОСОБА_12 , а тому логічними є твердження ОСОБА_6 , що після нанесення удару загиблому, він боявся розправи над собою з його боку та з боку його родичів.
Окрім того, прохання потерпілої про призначення обвинуваченому максимального покарання за відсутності обтяжуючих покарання обставин та наявності ряду пом'якшуючих покарання обставин протирічить загальним засадам призначення покарання викладених в положеннях ст. 691 КК, згідно з якими за наявності певних обставин, що пом'якшують покарання, визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір призначеного судом покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті Особливої частини КК.
Не можуть бути сприйняті колегією суддів як підстава що негативно характеризує обвинуваченого твердження потерпілої щодо не відшкодування обвинуваченим їй матеріальної та моральної шкоди. Так з матеріалів кримінального провадження вбачається , що ОСОБА_6 відразу зізнався у вчиненні ним кримінального правопорушення, дав визнавальні пояснення та був затриманий, і з 08.01.2016 року перебуває в ізоляції, що свідчить про відсутність об'єктивних можливостей щодо такого відшкодування.
З огляду на викладене, колегія суддів не убачає підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора та потерпілої щодо скасування вироку суду першої інстанції у зв'язку з м'якістю призначеного ОСОБА_6 покарання, оскільки не вважає обране йому покарання м'яким за пред'явленим обсягом обвинувачення.
В той же час, не можуть бути прийняті до уваги доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 щодо призначення йому більш м'якої міри покарання, оскільки, всі перелічені ним обставини вже були враховані судом першої інстанції, в результаті чого, суд мав підстави для призначення йому покарання наближене до мінімальної межі санкції частини 1 статті 115 КК України.
Слід зауважити, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. При цьому, воно не має бути, як занадто суворим, так і надто м'яким.
Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання є необхідним і достатнім для його виправлення, відповідає скоєному та особі обвинуваченого, та вимогам ст. 65 КК України, і підстав для його пом'якшення, як про це йдеться в апеляційній скарзі обвинуваченого, під час апеляційного перегляду не встановлено, не наведено таких підстав і в апеляційній скарзі ОСОБА_6 ..
Не можуть бути визнані як обгрунтованні доводи апеляційної скарги обвинуваченого в частині порушення права на захист , оскільки захисник був залучений слідчим з моменту його затримання та всі слідчі дії проводились з обвинуваченим за участі захисника.
Матеріально-правовою базою при вирішенні в кримінальному провадженні позовів про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, є норми цивільного законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 1168 Цивільного Кодексу України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловіку (дружині) батькам, дітям, а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Зі змісту вироку вбачається, що суд першої інстанції при розгляді кримінального провадження всебічно, повно й об'єктивно дослідив обставини кримінального правопорушення, належним чином перевірив обґрунтованість позовних вимог потерпілої та встановивши, що внаслідок винних дій ОСОБА_6 потерпілій були завдані душевні страждання, в зв'язку з втратою сина та непоправність втрати, врахував умисну форму вини обвинуваченого, дії якого були направлені на позбавлення життя іншої людини, поведінку потерпілого по відношенню до обвинуваченого, і обґрунтовано дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову потерпілої ОСОБА_7 , стягнувши з ОСОБА_6 на її користь 100 000 гривень відшкодування моральної шкоди.
В даному випадку, визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив не тільки з характеру тілесних ушкоджень, спричинених потерпілому та наслідків які настали, а саме смерть ОСОБА_12 , та негативних змін в житті потерпілої, а й із засад розумності виваженості та справедливості, що відповідає вимогам п.п. 6, 7, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №5 від 25.01.2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
З урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставин події, форми вини, повного зізнання та щирого каяття у вчиненні кримінального правопорушення, матеріального стану обвинуваченого, з врахуванням того, що він являється інвалідом другої групи з дитинства, є непрацюючим, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційних вимог потерпілої ОСОБА_7 щодо збільшення суми моральної шкоди.
Відповідно до вимог Закону України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання, яким внесено зміни до ч.5 ст. 72 КК України, в строк відбування покарання засудженим до позбавлення волі строк попереднього ув'язнення зараховується з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Відповідно до ст. 1. Закону України „Про попереднє ув'язнення” - попереднє ув'язнення відповідно до кримінально-процесуального законодавства України є запобіжним заходом щодо обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Таким чином, відповідно до зазначених норм Закону, підлягає зарахуванню в строк відбування покарання обвинуваченому час попереднього ув'язнення з дня його затримання по дату набрання вироком законної сили.
Відповідно до ч.4 ст. 532 КПК України судові рішення суду апеляційної інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення.
Суд першої інстанції визначив до зарахування строк з дня затримання обвинуваченого на час постановлення судового рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зарахувати обвинуваченому час попереднього ув'язнення з дня ухвалення вироку районного суду по час набуття цим вироком чинності.
Істотних порушень норм кримінального процесуального закону під час провадження досудового розслідування та розгляді матеріалів кримінального провадження в суді першої інстанції, які були б підставою для скасування чи зміни ухваленого щодо обвинуваченого судового рішення не встановлено.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 407, 418, 419, 376 КПК України, колегія суддів -
Апеляційні скарги прокурора, потерпілої ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02 червня 2016 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
Відповідно до вимог частини 5 статті 72 КК України , зарахувати в строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_6 термін попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі з дня ухвалення вироку суду - 02.06.2016 року по час набрання вироком законної сили - 02.09.2016 року.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_24 ОСОБА_25 ОСОБА_26