Справа № 739/1180/16-ц
Провадження № 2/739/281/16
(заочне)
"28" липня 2016 р. м. Новгород-Сіверський
Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого - судді Чепурка В.В.,
за участі:
секретаря - Лукаш Н.Я.,
позивачки - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгород-Сіверський м'ясокомбінат» про стягнення втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції та процентів за користування грошовими коштами,
ОСОБА_1 (далі - позивачка), звернулася до суду з позовом до ТОВ «Новгород-Сіверський м'ясокомбінат» (далі - відповідач) про стягнення втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції у розмірі 37 395 грн. 52 коп. та 3% від суми боргу за весь час прострочення у розмірі 3 882 грн. 98 коп.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що між нею та відповідачем 29 травня 2013 року було укладено договір доручення №276/а відповідно до якого позивачка зобов'язалася організувати заготівлю сировини у виробників сільськогосподарської продукції та здавачів сировини, проведення розрахунків з сільськогосподарськими виробниками та здавачами сировини від імені відповідача. У червні та липні 2013 року на виконання вказаного договору вона здійснювала заготівлю та доставку сировини відповідачу за власні кошти у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 40 150 грн. 87 коп. Також відповідач заборгував їй винагороду за здійснену у липні 2013 року заготівлю сировини у розмірі 2 212 грн. 56 коп. За рішенням суду від 01 червня 2016 року зазначена вище заборгованість була стягнута з відповідача на її корить та виплачена їй 05 липня 2016 року. Водночас у неї виникло право на стягнення втрат від знецінення зазначених коштів внаслідок інфляції за період існування заборгованості у розмірі 37 395 грн. 52 коп. та 3 процентів річних від суми боргу за весь час прострочення у розмірі 3 882 грн. 98 коп.
Представником відповідача на позов подано заперечення з яких вбачається, що позовні вимоги ним не визнаються, оскільки на його думку сплинули визначені законом строки позовної давності стягнення втрат від знецінення коштів та 3 процентів річних від суми боргу. Також представник відповідача вважає здійснені позивачкою розрахунки інфляційних втрат неправильними, при цьому подав власні розрахкунки, відповідно до яких зазначені втрати обраховані у розмірі 31 087 грн. 60 коп.
У судовому засіданні позивачка свої позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити повністю з підстав, наведених у позовній заяві. Проти розгляду справи з постановлення заочного рішення не заперечувала.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, причини своєї неявки не повідомив, заяви про розгляд справи без його участі не подав. За таких обставин, враховуючи позицію позивачки, суд прийшов до висновку, що справа може бути розглянута без участі відповідача, з постановленням заочного рішення.
Заслухавши пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд приходить до наступних висновків.
Як встановлено, 29 травня 2013 року між позивачкою, як фізичною особою-підриємцем, та відповідачем було укладено договір-доручення №276/а (далі - договір) відповідно до якого позивачка зобов'язалася організувати заготівлю великої рогатої худоби, коней та свиней (далі - сировини) в живій вазі у виробників сільськогосподарської продукції та здавачів сировини, здійснювати розрахунки з сільгоспвиробниками та здавачами сировини за рахунок коштів та від імені довірителя. Строк дії договору визначений до 31 грудня 2013 року (а.с. 7-8).
При укладенні вказаного договору сторони керувалися положеннями статті 1000 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідно до яких за до договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором.
Частиною першою статті 1002 ЦК України передбачено, що повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 3.2.4 договору визначено обов'язок довірителя за здійснення дій, передбачених даним договором, виплачувати повіреному по факту виконання робіт належну йому винагороду, розмір якої визначається відповідно до пунктів 3.2.5, 3.2.5.2, 3.2.5.3 договору.
Пунктом 3.2.5.1 договору передбачено, що у випадку закупівлі сировини повіреним за цінами нижчими, ніж встановлено довірителем, винагорода розраховується з врахуванням зазначеної різниці і зазначається у відповідному протоколі, що підписується сторони і є невід'ємною частиною цього договору.
Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 01 червня 2016 року, яке на даний час набрало законної сили, за результатами розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгород-Сіверський м'ясокомбінат» судом з відповідача на користь позивачки в якості відшкодування витрат, здійснених у зв'язку з виконанням договору доручення №276/а від 29 травня 2013 року стягнуто 40 150 грн. 87 коп., в якості винагороди за виконання зазначеного договору доручення стягнуто 2 202 грн. 86 коп., крім того стягнуто пеню за порушення строків відшкодування витрат та виплату винагороди за договором доручення у розмірі 4 411 грн. 89 коп. (а.с. 5-6).
Вказаним рішенням встановлено наявність у відповідача перед позивачкою в період з 13 червня 2013 року до 20 квітня 2016 року заборгованості з виплати витрат, здійснених за договором-доручення №276/а від 29 травня 2013 року у розмірі 40 150 грн. 87 коп., заборгованості з виплати винагороди за виконання доручення у період з 18 липня 2013 року до 20 квітня 2016 року у розмірі 2 202 грн. 86 коп., а також право позивачки на стягнення з відповідача пені за нездійснення відшкодування витрат на виконання доручення та невиплату винагороди у вказані періоди в розмірі 4 411 грн. 89 коп.
Відповідно до частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі- ЦПК України) обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, обставини щодо наявності у відповідача перед позивачкою заборгованості за договором-доручення та її розміру, встановлені рішенням суду від 01 червня 2016 року, доказуванню в силу положень частини третьої статті 61 ЦПК України не підлягають.
З досліджених у судовому засіданні матеріалів виконавчого провадження №51515775, платіжного доручення №406 від 04 липня 2016 та виписки по картковому рахунку позивачки вбачається, що в рамках вказаного виконавчого провадження 05 липня 2016 року за виконавчим листом №2/739/194 позивачці було перераховано стягнуту за рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 01 червня 2016 року заборгованість з відшкодування витрат, здійснених у зв'язку з виконанням договору доручення №276/а від 29 травня 2013 року у розмірі 40 150 грн. 87 коп., заборгованість з виплати винагороди за виконання зазначеного договору доручення у розмірі 2 202 грн. 86 коп. та виплачено пеню за порушення строків відшкодування витрат та виплату винагороди за договором доручення у розмірі 4 411 грн. 89 коп. (а.с. 15-20).
З викладеного вище вбачається, що відповідач мав перед позивачкою у період з 13 червня 2013 року до 05 липня 2016 року прострочену заборгованості з виплати витрат здійснених у зв'язку з виконанням договору-доручення №276/а від 29 травня 2013 року у розмірі 40 150 грн. 87 коп., та прострочену заборгованість у період з 18 липня 2013 року до 05 липня 2016 року з виплати винагороди за виконання доручення у розмірі 2 202 грн. 86 коп.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачка має право на стягнення з відповідача втрат від знецінення грошових коштів, а саме простроченої забргованості за виконання договору доручення, внаслідок інфляції, та трьох процентів річних від простроченої суми.
Вирішуючи питання щодо періоду, за який мають бути стягнуті вказані втрати внаслідок інфляції та три проценти річних, а також доводів представника відповідача про закінчення строків позовної давності, суд враховує, що заборгованість була виплачена позивачці 05 липня 2016 року, а до суду з даним позовом позивачка звернулася 13 липня 2016 року.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давінсть встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної завності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить, що позивачка має право на стягнення з відповідача втрати внаслідок інфляції за період з 14 липня 2013 року до 05 липня 2016 року та трьох процентів річних за період з 18 липня 2013 року до 05 липня 2016 року, тобто за період у три роки до дня звернення до суду з позовом, відповідно доводи представника відповідача про закінчення строків позовної давності суд відкидає як необгрунтовані.
Вирішуючи питання щодо розміру інфляційних втрат, які позивачка має право стягнути з відповідача, суд, аналізуючи розрахунки як позивачки, так і представника відповідача, враховує, що розрахунки позивачки зазначених втрат у розмірі 37 395 грн. 52 коп. здійснені з урахуванням рекомендацій Верховного Суду України, які містяться у листі №62-97р. від 03 квітня 1997 року, шляхом множення індексів інфляції за відповідні періоди і подальшого обрахування втрат виходячи із суми наявної простроченої заборгованості. Водночас представником відповідача вказані рекомендації при здійсненні розрахунків враховані не були, що призвело до неправильного визначення ним розміру втрат позивачки внаслідок інфляції.
Розмір трьох процентів річних від простроченої суми, обрахованих у сумі 3 882 грн. 98 коп., зокрема й на наявну прострочену заборгованість з виплати 40 150 грн. 87 коп. у період з 13 червня 2013 року до 05 липня 2016 року суд, враховуючи заявлене представником клопотання про застосування строків позовної давності, вважає за необхідне стягнути частково за період з 14 липня 2013 року до 05 липня 2016 року у розмірі 3 783 грн. 98 коп.
За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивачки в якості компенсації втрат від знецінення грошових коштів, належних останній за договором доручепння №276/а від 29 травня 2013 року у розмірі 37 395 грн. 52 коп. та трьох процентів річних від суми простроченої заборгованості у розмірі 3 783 грн. 98 коп., відповідно позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Оскільки позов підлягає задоволенню частково, відповідно до статті 88 ЦПК України з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути понесені нею судові витрати на сплату судового збору пропорційної до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 549 грн. 88 коп.
На підставі викладеного, керуючись статтями 256, 257, 261, 625 Цивільного кодексу України, статтями 2, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 224-226, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд
В И Р I Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгород-Сіверський м'ясокомбінат» про стягнення втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції та процентів за користування грошовими коштами - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгород-Сіверський м'ясокомбінат» (код ЄДРПОУ 37292284) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) в якості компенсації втрат від знецінення грошових коштів, належних їй за договором доручення №276/а від 29 травня 2013 року, внаслідок інфляції у розмірі 37 395 (тридцять сім тисяч триста дев'яносто п'ять) гривень 52 копійки.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгород-Сіверський м'ясокомбінат» на користь ОСОБА_1 три проценти річних від суми простроченої заборгованості за договором доручення №276/а від 29 травня 2013 року у розмірі 3 783 (три тисячі сімсот вісімдесят три) гривні 98 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгород-Сіверський м'ясокомбінат» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у розмірі 549 (п'ятсот сорок дев'ять) гривень 88 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте Новгород-Сіверським районним судом Чернігівської області за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана ним до Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення. У випадку залишення ухвалою суду заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, воно може бути оскаржене відповідачем у загальному порядку в десятиденний строк з дня винесення судом відповідної ухвали.
Особи, які брали участь у справі, можуть оскаржити заочне рішення до Апеляційного суду Чернігівської області через Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення заочного рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення заочного рішення, можуть подати апеляційну скаргу до Апеляційного суду Чернігівської області через Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення.
Суддя В.В. Чепурко