ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/11394/16 30.08.16 р.
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська
страхова група"
до Приватного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА"
про стягнення 13 951,42 грн.,
Суддя Зеленіна Н.І.
При секретарі судового засідання Ліпіній В.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: Зибалова Т.А. за довіреністю № 0116-31 від 15.03.2016 р.;
від відповідача: Грабовський О.О. за довіреністю № 55/ЗОВ від 15.12.2015 р.
Приватне акціонерне товариство"Страхова компанія "Українська страхова група" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ"ОМЕГА" про стягнення 13 951,42 грн.
Ухвалою суду від 22.06.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 13.07.2016 р.
12.07.2016 р. від МТСБ України надійшла відповідь на запит суду.
Ухвалою суду від 13.07.2016 р. розгляд справи відкладено на 02.08.2016 р.
У судовому засіданні 02.08.2016 р. представник позивача подала клопотання про долучення документів до матеріалів справи та клопотання про витребування доказів.
У судовому засіданні 02.08.2016 р. представник відповідача подав клопотання про витребування доказів.
Ухвалою від 02.08.2016 р. витребувано докази та ухвалено звернутись до Деснянського районного суду міста Києва та Путильського районного суду Чернівецької області із запитами про надання інформації; розгляд справи відкладено на 25.08.2016 р.
18.08.2016 р. від Путильського районного суду Чернівецької області засобами електронного зв'язку надійшла відповідь на запит.
23.08.2016 р. від Деснянського районного суду міста Києва надійшла відповідь на запит.
25.08.2016 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи та підтвердження про відсутність аналогічного спору між сторонами.
25.08.2016 р. по справі оголошувалась перерва до 30.08.2016 р.
26.08.2016 р. від Путильського районного суду Чернівецької області засобами електронного зв'язку надійшла відповідь на запит.
30.08.2016 р. від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_3 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
У судовому засіданні 30.08.2016 р. представник позивача підтримала клопотання про залучення до участі у справі третьої особи.
Представник відповідача проти задоволення вказаного клопотання заперечив.
Статтею 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.
Розглянувши вказане клопотання та заслухавши пояснення представників сторін, суд не вбачає можливості впливу рішення у даній справі на права чи обов'язки ОСОБА_3 щодо однієї із сторін, а можливість надання вказаною особою будь-яких доказів не може бути підставою для залучення такої особи до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив.
У судовому засіданні 30.08.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
28.02.2013 р. між Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (Страховик, позивач) та ОСОБА_4 (Страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 28-0107-13-00369, за яким застраховано транспортний засіб марки «Деу Ланос», державний реєстраційний № НОМЕР_1.
16.06.2013 р. в м. Києві відбулась ДТП за участю транспортних засобів «Деу Ланос», державний реєстраційний № НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_5, та «ЗАЗ Деу», державний реєстраційний № НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 13 951,42 грн., внаслідок чого позивач, в порядку статей 993, 1191 Цивільного кодексу України, отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Позовні вимоги до Приватного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА" обґрунтовані тим, що відповідно до додатку до протоколу про адміністративне правопорушення, другим учасником дорожньо-транспортної пригоди та її винуватцем був автомобіль марки «ЗАЗ Деу», державний реєстраційний № НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/8313630.
Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У відповідності до ст. 5 Закону, об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 22 Закону, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.
Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Ст. 1191 Цивільного кодексу України та п. 38.2.1 ст. 38 України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Згідно ч.1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання.
Частиною 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
За правилами ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідач, заперечує проти позову з підстав недоведеності вини ОСОБА_3 у скоєнні ДТП, що унеможливлює виникнення у відповідача обов'язку щодо відшкодування шкоди, завданої такою ДТП.
Пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
За змістом статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб'єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку). Суб'єкти можуть притягатися до адміністративної відповідальності виключно за наявності в їхніх діях складу певного адміністративного порушення (рішення Конституційного суду України № 1-34/2010 від 22.12.10. № 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху).
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Хоча Конституція України прямо не встановлює презумпції невинуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, однак, принцип невинуватості особи повною мірою стосується й осіб, що обвинувачуються у вчиненні адміністративних правопорушень, за які настає відповідальність карального характеру. Таким чином, презумпція невинуватості має діяти не лише для випадків обвинувачення у вчиненні злочину, але й щодо адміністративних правопорушень.
Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Судом також враховано, що згідно із роз'ясненнями, викладеними у п. 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У зв'язку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.
Матеріалами справи підтверджується, що цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу марки «ЗАЗ Деу», державний реєстраційний № НОМЕР_2, станом на 16.06.2013 р. була застрахований відповідачем за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/8313630.
Проте, у матеріалах справи відсутні докази визнання ОСОБА_3 - водія транспортного засобу марки «ЗАЗ Деу», державний реєстраційний № НОМЕР_2, винним у вчинення ДТП, внаслідок якої було завдано шкоду страхувальнику позивача.
З метою встановлення фактичних обставин даної справи, 05.08.2016 р. судом було направлено запити до Деснянського районного суду міста Києва та Путильського районного суду Чернівецької області про надання інформації щодо наявності справи за фактом ДТП, що сталась 16.06.2013 р. в місті Києві по вул. Т.Драйзера, за участю транспортного засобу "ЗАЗ Деу", державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу "Деу Ланос", державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_5.
Проте, з відповідей на запити суду вбачається, що справа за фактом ДТП, що сталась 16.06.2013 р. в місті Києві по вул. Т.Драйзера, за участю транспортного засобу "ЗАЗ Деу", державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу "Деу Ланос", державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_5 Деснянським районним судом міста Києва або Путильським районним судом Чернівецької області не розглядалась.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому судом враховано, що доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, Господарським процесуальним кодексом України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).
Позивач, стверджуючи про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні ДТП, посилається на висновки ДАІ, викладені у Довідці №9216674.
Так, у вказаній Довідці зазначено, що ДТП сталась внаслідок порушення ОСОБА_3 правил маневрування.
Проте, належним і допустимим доказом вини будь-якої особи у вчинення адміністративного правопорушення, з огляду на презумпцію невинуватості, являється виключно відповідне рішення суду, яке набрало законної сили.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно з ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Враховуючи вищевикладене, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення права та охоронюваних законом інтересів позивача.
Разом з тим, звертаючись з даним позовом до суду, позивач не довів порушення своїх прав і охоронюваних законом інтересів відповідачем, як необхідної умови для їх захисту в судовому порядку.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи та докази у даній справі, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та недоведеними належним чином і у встановленому законом порядку, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до Приватного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ"ОМЕГА" про стягнення 13 951,42 грн.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня підписання повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 01.09.2016 р.
Суддя Н.І. Зеленіна