ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.07.2016Справа №910/9353/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз"
до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"
про визнання частини договору недійсним
Суддя Цюкало Ю.В.
Представники сторін:
від позивача: Замкова М.А. - за довіреністю від 13.01.2016 року;
від відповідача: Некрасов Д.А. - за довіреністю від 21.03.2016 року.
В судовому засіданні 13 липня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
У травні 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" (позивач) до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (відповідач) про визнання недійсним п. 4.2. Договору № 1109011039/Н07 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 27.09.2011 року.
Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю вказаного пункту договору ст. 11 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», Правилам користування природним газом для юридичних осіб, затверджених постановою НКРЕ № 1181 від 13.09.2012, наказу Міністерства палива та енергетики України № 618 від 27.12.2005 року «Про затвердження Правил обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання».
Відповідач звернувся до суду із відзивом, у якому проти позову заперечував.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/9353/16. Розгляд справи призначено на 22.06.2016 року.
У судове засідання, призначене на 30.05.2016 року, представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, надав усні пояснення, відповів на запитання суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2016 року відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 13.07.2016 року.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
27.09.2011 року між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (газотранспортне підприємство) та Публічним акціонерним товариством "Криворіжгаз" (замовник) укладено Договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1109011039/Н07 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами договору.
Згідно з п. 4.2. Договору кількість протранспортованого газотранспортним підприємством газу замовника до мережі газорозподільного підприємства визначається вузлами обліку газу, які встановлені на ГРС. Прилади обліку газу повинні відповідати вимогам, установленим для таких приладів обліку спеціально уповноваженим органом у сфері метрології. У випадку, якщо замовник та/або його споживачі безпосередньо підключені до магістрального трубопроводу газотранспортного підприємства через ГРС, кількість протранспортованого газотранспортним підприємством газу замовнику та/або його споживачам визначається приладами обліку газу, які встановлені на ГРС. Газотранспортне підприємство на підставі письмового запиту замовника (у разі коли замовник та/або його споживачі безпосередньо підключені до магістрального трубопроводу) допускає його уповноважених представників до зчитувань показників приладів обліку газу на ГРС, але не частіше одного разу на тиждень.
Позивач стверджує, що п. 4.2. Договору № 1109011039 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 27.09.2011 року не відповідає вимогам ст. 11 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», Правилам користування природним газом для юридичних осіб, затверджених постановою НКРЕ № 1181 від 13.09.2012, наказу Міністерства палива та енергетики України № 618 від 27.12.2005 року "Про затвердження Правил обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання", оскільки не дає реального відображення про транспортованого природного газу споживачам, у зв'язку із чим підлягає визнанню недійсним.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Положеннями частини 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом.
Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (в редакції чинній станом на день укладення договору) газотранспортні, газорозподільні та газодобувні підприємства під час здійснення транспортування та розподілу природного газу газопроводами, які перебувають у їхній власності чи користуванні на законних підставах, зобов'язані за зверненням суб'єктів ринку природного газу забезпечити їм доступ до цих мереж на підставі укладених договорів.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" транспортування природного газу здійснюється відповідно до договору. За договором транспортування природного газу газотранспортне підприємство зобов'язується транспортувати природний газ, довірений йому замовником, магістральними трубопроводами до пункту приймання-передачі газу та передати його замовнику, а замовник зобов'язується сплатити газотранспортному підприємству встановлену в договорі вартість транспортування.
Пунктом приймання-передачі газу є об'єкт Єдиної газотранспортної системи України, на якому здійснюється передача природного газу між учасниками газового ринку, обладнаний вузлом обліку природного газу.
Обов'язкові умови для газотранспортних підприємств та споживачів послуг, що надаються такими підприємствами, встановлюються в типовому договорі про транспортування природного газу.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" державне регулювання діяльності суб'єктів ринку природного газу, в тому числі суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, які діють на суміжних ринках, здійснюється Кабінетом Міністрів України, національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, та центральними органами виконавчої влади в межах їх повноважень.
Стаття 1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" визначає, що газотранспортне підприємство це - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює транспортування природного газу магістральними газопроводами, які перебувають у його власності чи користуванні, та виконує щодо них функції з оперативно-технологічного управління.
Предметом спірного договору є надання послуг з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій.
Відповідно до п. 1.2. Договору газ замовника, транспортування якого за цим договором здійснює газотранспортне підприємство, призначений для задоволення потреб населення та юридичних осіб, яким природний газ відпускається за роздрібними цінами, диференційованими від річних обсягів споживання, газоспоживаюче обладнання якиї підключено до газорозподільних мереж, що знаходяться у власності чи в користуванні замовника.
Згідно з до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Укладаючи спірний договір сторони керувались постановою НКРЕ № 1579 від 22.09.2011 року "Про затвердження типового договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами".
Позивач в обґрунтування позовних вимог, в т.ч. посилається на наказ Міністерства палива та енергетики України № 618 від 27.12.2005 року "Про затвердження Правил обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання" (далі - Правила № 618).
Так, згідно з п. 2 Правил № 618 вони поширюються на суб'єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність з постачання та транспортування природного газу розподільними мережами, споживачів газу, крім населення, суб'єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність з проектування, налагоджування вузлів обліку газу, а також з розроблення та виготовлення засобів вимірювальної техніки, які призначені для використання на вузлах обліку газу.
Правила не застосовуються щодо умов визначення об'єму газу та порядку перевірок технічного стану комерційних вузлів обліку газу у разі підключення об'єктів системи газопостачання споживача до магістральних трубопроводів газотранспортних підприємств та до трубопроводів газовидобувних підприємств.
Також в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на Правила надання населенню послуг з газопостачання, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 2246 від 09.12.1999 (далі - Правила № 2246), які в свою чергу регулюють відносини між газопостачальними підприємствами, газорозподільними підприємствами та фізичними особами (населенням) - споживачами газу.
За змістом п. 10 Правил № 2246 визначається, що розрахунок населення за надані послуги з газопостачання здійснюється починаючи з 1 січня 2007 року за роздрібними цінами, диференційованими залежно від обсягів споживання та/або видів (напрямів) споживання, що встановлені НКРЕ, за показаннями лічильників газу, а у разі їх відсутності - за нормами споживання природного газу.
Крім цього, позивачем зазначається, що п. 3.14. Правил користування природним газом для юридичних осіб, затверджених постановою НКРЕ № 1181 від 13.09.2012 року (далі - Правила № 1181), обсяг споживання/розподілу/транспортування газу підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі (актом про надані послуги), що оформлюється згідно з даними комерційного обліку природного газу.
Проте, суд зазначає, що Правила № 1181 регулюють відносини, які виникають між газопостачальними, газорозподільними, газотранспортними підприємствами та споживачами природного газу (крім населення).
З урахуванням викладеного, заявляючи вимогу про визнання п. 4.2. Договору недійсним, позивач обґрунтовує свої доводи посилаючись на нормативні акти, які регулюють інші правовідносини, що складаються між ним та безпосередньо споживачами природного газу.
При цьому, позивач вказує на невідповідність в договорі, яка прослідковується на наведеному ним прикладі, який зводиться до різних показників протранспортованого газу відповідачем від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (ГРС) та позивачем через ГРС до споживачів.
Однак, суд відмічає, що підписуючи Договір позивач фактично погодився з передбаченими ним умовами, в тому числі і з п. 4.2. На момент укладення договору позивач не скористався наданим йому законом правом, за наявності заперечень щодо окремих умов договору, скласти протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настанням відповідних наслідків.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, частинами 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що умови Договору суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Враховуючи викладене, підстави для визнання п. 4.2. Договору № 1109011039/Н07 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 27.09.2011 року відсутні, що зумовлює залишення позову без задоволення.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 29.08.2016 року.
Суддя Ю.В. Цюкало