30 серпня 2016 року м. Чернігів Справа № 825/1433/16
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лобана Д.В.,
суддів Падій В.В.,
Скалозуба Ю.О.,
за участю секретаря Новик Н.С.,
позивача ОСОБА_2,
представника позивача ОСОБА_3,
представників відповідачів Клунко Ю.П.,
Мірошниченко О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Голови правління Пенсійного фонду України Зарудного Олексія Борисовича, Пенсійного фонду України, Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання нечинним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання нечинним та скасування наказу Голови правління Пенсійного фонду України № 579-о від 05.07.2016, поновлення на посаді начальника Чернігівського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України та стягнення з Пенсійного фонду України середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.07.2016 по день прийняття рішення судом.
З урахуванням заяви від 18.08.2016 про уточнення позовних вимог позивач остаточно просить про визнання протиправним та скасування наказу Голови правління Пенсійного фонду України № 579-о від 05.07.2016, поновлення його на посаді начальника Чернігівського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України та стягнення з Чернігівського об'єднаного Пенсійного фонду України середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.07.2016 по день прийняття рішення судом.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає наступне. З 01.10.1991 по 05.07.2016 працював в органах Пенсійного фонду України, зокрема, на посаді начальника Чернігівського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України. У відповідності до норм чинного законодавства позивач 15.06.2016 звернувся до Голови правління Пенсійного фонду України із заявою про звільнення його з посади начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України за угодою сторін, згідно ст. 86 Закону України «Про державну службу», з 01.07.2016. Але, 01.07.2016 наказ про звільнення позивача не надійшов і він продовжував виконувати свої посадові обов'язки, вважаючи, що Голова Пенсійного фонду України не погодив заяву позивача про звільнення. Однак, 05.07.2016 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України факсом надійшла копія наказу Голови правління Пенсійного фонду України № 579-0 про звільнення ОСОБА_2 з посади за угодою сторін згідно ст. 86 Закону України «Про державну службу». Позивач зазначає, що просив звільнити його саме з 01.07.2016, але звільнення фактично відбулося 05.07.2016, тому вважає, що таке звільнення відбулось виключно з ініціативи суб'єкта призначення, що виключає можливість звільнення за угодою сторін. Враховуючи викладене позивач вважає, що наказ Голови правління Пенсійного фонду України від 05.07.2016 № 579-0 про звільнення з посади не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позивач має право на поновлення на раніше займаній посаді та на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали уточнені позовні вимоги та просили їх задовольнити повністю.
Представники відповідачів у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаються на те, що 22.06.2016 за вхідним реєстраційним № 9189/4 Пенсійний фонд України отримав подання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо звільнення позивача та заяву на звільнення позивача від 15.06.2016. На виконання Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" Пенсійний фонд України 22.06.2016, тобто в той же день, коли отримав подання головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та заяву позивача про звільнення, направив Міністру соціальної політики України лист щодо погодження звільнення позивача з посади начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області. 04.07.2016 за вхідним реєстраційним № 2992/5 Пенсійний фонд України отримав лист Міністерства соціальної політики України від 02.07.2016 № 9576/0/14-16/09 про погодження звільнення позивача. 05.07.2016 Головою правління Пенсійного фонду України був підписаний наказ № 579-0 про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду за угодою сторін відповідно до ст. 86 Закону України "Про державну службу". В той же день, 05.07.2016, наказ Пенсійного фонду України від 05.07.2016 № 579-0 був доведений до головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області. Відповідно до ст. 86 Закону державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Таким чином, на думку відповідачів, позивач мав попередити про намір свого звільнення Голову правління Пенсійного фонду України, у письмовій формі не пізніше як за 14 календарних днів до дня звільнення, натомість, заява позивача від 15.06.2016 про звільнення з 01.07.2016 надійшла до Пенсійного фонду України лише 22.06.2016. Що стосується заробітної плати, то на думку відповідачів позивачу вона була виплачена в повному обсязі по день фактичного звільнення з посади. Таким чином, на думку Голови правління Пенсійного фонду України, ним додержані всі вимоги чинного законодавства щодо звільнення з посади ОСОБА_2 з посади начальника Чернігівського об'єднаного Пенсійного фонду України, отже, вищевказаний наказ про звільнення ОСОБА_2 є правомірним та вимоги позивача не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 01.10.1991 по 05.07.2016 ОСОБА_2 працював в органах Пенсійного фонду України, зокрема, на посаді начальника Чернігівського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України.
У відповідності до норм чинного законодавства, позивач 15.06.2016 звернувся до Голови правління Пенсійного фонду України із заявою про звільнення з посади начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України за угодою сторін, згідно ст. 86 Закону України «Про державну службу», з 01.07.2016 (а.с. 36).
22.06.2016 за вхідним реєстраційним № 9189/4 Пенсійний фонд України отримав подання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо звільнення позивача та заяву на звільнення позивача від 15.06.2016 (а.с. 34,35).
На виконання Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" Пенсійний фонд України 22.06.2016 направив Міністру соціальної політики України лист за вих. № 20676/06-10 щодо погодження звільнення позивача з посади начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області (а.с. 37).
Оскільки, 01.07.2016 наказ про звільнення позивача не надійшов, тому останній продовжував виконувати свої посадові обов'язки, вважаючи, що Голова Пенсійного фонду України не погодив його заяву про звільнення, що підтверджується наявними матеріалами справи (а.с. 55-56, 57).
04.07.2016 за вхідним реєстраційним № 2992/5 Пенсійний фонд України отримав лист Міністерства соціальної політики України від 02.07.2016 № 9576/0/14-16/09 про погодження звільнення позивача (а.с. 38).
05.07.2016 Головою правління Пенсійного фонду України був підписаний наказ № 579-0 про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду, за угодою сторін, відповідно до ст. 86 Закону України "Про державну службу" (а.с. 8). В той же день, 05.07.2016, наказ Пенсійного фонду України від 05.07.2016 № 579-0 був доведений до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України та оголошений наказом № 42-ОС від 05.07.2016 (а.с. 59).
Позивач вважає, що оскаржуваний наказ про його звільнення прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ст. 5-1 Кодексу Законів про працю України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до ч. 5 ст. 21 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" керівники та заступники керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади відповідно до законодавства про державну службу.
Закон України "Про державну службу" від 10.12.15 № 889-VIII (далі - Закон № 889) регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
Так, статтею 83 Закону № 889 передбачено, що однією з підстав припинення державної служби є угода сторін.
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу Законів про працю України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.
Судом встановлено, що на виконання вищевказаних норм ОСОБА_2 15.06.2016 звернувся до Голови правління Пенсійного фонду України із заявою про звільнення з посади начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України за угодою сторін з 01.07.2016, згідно ст. 86 Закону України «Про державну службу».
З вищевказаних норм вбачається, що звільнення з державної служби за угодою сторін означає, що між суб'єктом призначення та державним службовцем досягнуто спільної згоди щодо: припинення державної служби (звільнення з посади); строку такого звільнення.
Отже, чинне на сьогоднішній день законодавство встановлює відповідний строк припинення державної служби чи трудового договору за угодою сторін шляхом визначення його за домовленістю між державним службовцем, що має бажання припинити державну службу, та суб'єктом його призначення. А наказ, яким державний службовець звільняється з відповідної посади, має таку домовленість відобразити.
Так, звертаючись до Голови правління Пенсійного фонду України із заявою про звільнення позивач фактично звернувся до нього із пропозицією щодо звільнення його з посади начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України з певної дати, а саме з 01.07.2016. У випадку погодження заяви позивача, тобто досягнення згоди між ними, до 01.07.2016 Головою правління Пенсійного фонду України мав би бути підписаний і доведений до відома позивача наказ про звільнення, саме з 01.07.2016.
Станом на 01.07.2016 наказ про звільнення позивача до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України не надійшов і він продовжував виконувати свої посадові обов'язки, видаючи з 01.07.2016 по 05.05.2016 накази та підписуючи інші документи, вважаючи, що Голова правління Пенсійного фонду України не погодив його заяву про звільнення, що підтверджується наявними матеріалами справи (а.с. 55-56, 57).
Але, ОСОБА_2 звільнено з посади начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України за угодою сторін з посиланням на ст. 86 Закону України «Про державну службу» лише наказом Голови правління Пенсійного фонду України від 05.07.2016, що є порушенням ч. 3 цієї статті.
Відповідно до ч. 3 ст. 86 Закону № 889 суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках передбачених законодавством про працю.
З урахуванням ч. 7 ст. 9 КАС України, розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, також врегульовано статтею 38 Кодексу законів про працю України, згідно якої якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові Пленуму № 9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів". Так, згідно пункту 8 постанови судам необхідно мати на увазі, що про домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 Кодексу Законів про працю України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Доказів того, що на місце позивача запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору, відповідачами суду не надано. Також, судом звертається увага на те, що відповідно до Закону № 899 відсутня процедура про відкликання заяви про звільнення, тобто позивач правомірно з 01.07.2016 продовжував працювати на посаді начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, так як свою заву про звільнення не відкликав та станом на 01.07.2016 не отримував наказ про його звільнення.
Судом не приймаються до уваги доводи відповідачів про те, що ОСОБА_2, на виконання оскаржуваного наказу повинен був видати наказ про своє звільнення з 01.07.2016, з огляду на таке. По-перше, наказ про звільнення виданий 05.07.2016, а позивач з 01.07.2016 по 05.07.2016 виконував свої обов'язки начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, що підтверджується наявними матеріалами справи, та не заперечується сторонами. По-друге, хоча нормами трудового законодавства і не врегульовано цього питання, але стала судова практика з трудових спорів свідчить про неможливість звільнення у минулому часі (а лише з дня видання наказу чи у майбутньому (з певної дати чи події)). По-третє, аналогічних висновків щодо дії наказів у часі можна дійти і з аналізу положень Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1242.
Як зазначалося відповідачами, відповідно до ст. 86 Закону № 899 державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Однак, судом встановлено, що ОСОБА_2, з додержанням цих строків (не пізніше як за 14 днів до звільнення), подано до Правління Пенсійного фонду України заяву про звільнення. До того ж, якщо відповідачі встановили, що заяву позивача подано з порушенням строку для звернення, то вони повинні були відмовити в її прийнятті та задоволенні. В свою чергу зазначені норми взагалі не регулюють правовідносини щодо звільнення за згодою сторін, а стосуються звільнення за власним бажанням.
Також, судом встановлено, що підставою для подачі заяви про звільнення ОСОБА_2 було погіршення стану здоров'я. Доводи ж відповідачів про те, що до заяви не було додано довідок про стан здоров'я, що підтверджують його погіршення, лише підтверджують те, що в заяві про звільнення необхідно було відмовити ще й з цих підстав.
Згідно з частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
У свою чергу, розмір середнього заробітку працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Так, згідно довідки начальника бюджетно - фінансового відділу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України від 15.08.2016 за вих. № 12326/11 (а.с. 54), за останні 2 календарні місяці роботи (травень-червень 2016 року) середньоденна заробітна плата складає 407,16 грн. Кількість робочих днів у період вимушеного прогулу позивача дорівнює 39. Відповідно середній заробіток ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу за період з 06.07.2016 по 18.08.2016 становить 15879,16 грн.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачами не доведено правомірність оскаржуваного наказу.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 необхідно задовольнити повністю.
Пунктами 2 та 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Керуючись статтями 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Голови правління Пенсійного фонду України № 579-о від 05.07.2016.
Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України.
Стягнути з Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_2 середній заробіток у сумі 15879,16 грн за час вимушеного прогулу з 06.07.2016 по 30.08.2016.
Відповідно до ст. ст. 186, 254 КАС України апеляційна скарга подається через Чернігівський окружний адміністративний суд, а її копія надсилається апелянтом до суду апеляційної інстанції, протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, або її подано з пропуском строку, у поновленні якого було відмовлено, а у разі вчасного подання апеляційної скарги, з набранням законної сили рішенням апеляційної інстанції, якщо оскаржувану постанову не скасовано.
Головуючий суддя Д.В. Лобан
Судді: Падій В.В.
Скалозуб Ю.О.