Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"30" серпня 2016 р.Справа № 922/1898/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
при секретарі судового засідання Васильєві А.В.
розглянувши справу
за позовом Дочірнього підприємства "Шенкер", с. Білогородка 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Імперіал Тоббако Продакшн Україна", м. Київ
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Красна Поляна
простягнення коштів
за участю представників сторін:
від позивача: Жмарьова О.М. (дов. № 73 від 08.06.2016 року);
від відповідача: ОСОБА_3 (договір);
від 3-ї особи: не з'явився.
Дочірнє підприємство "Шенкер" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення суми вартості втраченого майна у розмірі 1 020 055,75 грн. внаслідок неналежного виконання умов договору № SCH 010116 на міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 15.06.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 11.07.2016 року.
Ухвалою суду від 11.07.2016 року залучено до участі у справі у якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Імперіал Тоббако Продакшн Україна".
У межах строків визначених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.
Ухвалою суду від 15.08.2016 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд справи на 29.08.2016 року.
20.07.2016 року відповідач через канцелярію суду надав відзив вх. № 23892, у якому зазначає, що між відповідачем та позивачем дійсно було укладено договір, на надання логістичних послуг за № SCH 010116 від 16.12.2015 року. Також додатково діючи в рамках основного договору, відповідачем було укладено договір № SCH від 01.04.2016 року, на міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом, згідно якого відповідач діяв як перевізник а позивач, як замовник. 01.04.2016 року відповідачем отримано заявку № IEVX00732, від позивача на перевезення вантажу з Німеччини до м. Києва. На підставі цієї заявки, відповідачем як експедитором, для виконання перевезення було подано та підписано заявку № 00236 від 20.04.2016 року та замовлено у Польської компанії "Uslugi transportowe Michai Majorczyk", як перевізника, вантажний автомобіль Volvo, номерний знак НОМЕР_2 з причепом номерний знак НОМЕР_3, під керуванням громадянина України ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно відомостей у технічних паспортах, ці транспортні засоби зареєстровані на території Польші. 22.04.2016 року в місті Найденфельсі, водій ОСОБА_5 прийняв більшу частину вантажу, а потім додатково грузився у місті Нойнкірхені, Німеччина. Таким чином 22.04.2016 року водій прийняв до перевезення увесь заявлений до перевозки вантаж. Згідно підписаної заявки вантаж слід було передати одержувачу у м. Києві не пізніше 25 або 26 квітня, але перевізник у місце розвантаження не прибув, про причини невиконання умов договору перевезення не повідомив. З цього приводу, відповідач звернувся 28.04.2016 року, з письмовою заявкою про злочин, до Зміївського ВП Чугуївського ВП ГУНПУ у Харківській, але до теперішнього часу повідомлень від співробітників поліції на неодноразові звернення не надійшли. У зв'язку із чим відповідачем було подано заявку про скоєння злочину, на ім'я Генерального прокурора України, та Прокуратури Польської народної республіки. На думку відповідача позовні вимоги заявлені необґрунтовано та безпідставно, оскільки відповідач з початку виникнення підстав втрати вантажу намагається встановить обставини, які призвели до цього та довести відсутність своєї вини та встановити винних осіб, які були причетні до втрати вантажу та просить суд відмовити у повному обсязі у задоволенні позову.
30.08.2016 року відповідач через канцелярію суду надав заяву вх. № 28318 про долучення документів до матеріалів справи.
30.08.2016 року позивач через канцелярію суду надав клопотання вх. № 28324 про долучення документів до матеріалів справи.
3-я особа у призначене судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить телефонограма № 660 від 29.08.2016 року яка прийнята представником ОСОБА_6
Присутній у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі із підстав викладених у позовній заяві та наданих до суду документах. Та просив суд позов задовольнити.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні із підстав викладених у наданому до суду відзиві на позовну заяву.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Згідно з частиною 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.
При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції.
Згідно частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Так, наявні в матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 30.08.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані докази і таким чином з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Як зазначає позивач, 18.12.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Імперіал Тоббако Продакшн Україна" (ділі -3-я особа, замовник) та Дочірнім підприємством "Шенкер" (ділі - позивач, виконавець) було укладено договір № SCH 010116 на міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом (т. 1, а.с.22-32).
Відповідно до пункту 12.1. договору строк дії договору з 18.12.2015 року по 31.12.2016 року.
Згідно пункту1.1. в порядку та на умовах, визначених цим договором, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання забезпечити надання логістичних послуг за винагороду і за рахунок замовника від власного імені чи від імені замовника залежно від видів послуг, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги в порядку і строки, визначені в цьому договорі та додатках до нього.
Згідно пункт 1.3. договору після надання послуг замовнику сторони підписують акт прийняття-передачі послуг.
За умовами пункту 2.2 договору надання послуг по договору здійснюється на підставі заявок замовника на кожен конкретний вид логістичних послуг обумовлені в додатках до даного договору.
Відповідно до пункту 4.2.2. договору замовник має право, залучати для виконання своїх зобов'язань за цим договором третіх осіб.
В пункті 5.1 договору визначено, що оплата послуг по договору здійснюється згідно тарифів виконавця, встановлених на конкретний вид послуг і вказані у відповідних додатках.
Відповідно до пункту 6.11. договору, у разі якщо виконавець, наймає для транспорно-екпедиційних послуг згідно даного договору третіх осіб, виконавець відповідає перед замовником за рівень надання послуг третіми сторонами. При виникненні будь-яких претензій до якості послуг третіх осіб замовник звертається до виконавця.
Пунктом 10.9. сторони погодили, що при наданні виконавцем замовнику транспортно-експедиторських послуг згідно даного договору, виконавець обмежується організацією перевезень вантажів замовника без здійснення виконавцем безпосереднього перевезення. При цьому виконавець укладає з відповідними перевізниками договори перевезення, діючи від імені та за рахунок замовника як його повірений (агент) (т. 1, а.с. 30).
13.04.2016 року від Публічного акціонерного товариства "Імперіал Тоббако Продакшн Україна" на виконання умов договору було надано замовлення № ТО15310 на перевезення вантажу від Julius Glatz Gmbh (DE) - сигаретний папір та Treofan Germany GmbH/Co/KG (DE) поліпропіленова плівка, з Німеччини до м. Києва (т. 2, а.с. 182).
01.04.2016 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ділі-відповідач, перевізник та Дочірнім підприємством "Шенкер" (ділі - позивач, замовник) було укладено договір № SCH на міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом (т. 1, а.с. 66-72).
Згідно пункту 1.3. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, перевізник зобов'язується прийняти вантаж в замовлені строки та своєчасно доставити його і видати уповноваженій на те особі (вантажоодержувачу) згідно із заявкою, а замовник зобов'язується оплатити послуги перевізника.
Заявка на перевезення вантажів підписується керівниками або уповноваженими представниками перевізника і замовника, підписи яких скріплені печатками сторін (пункту 2.1. договору).
Відповідно до пункту 2.4. договору заявка повинна містити такі дані: маршрут перевезення, назву вантажовідправника, місце та дату завантаження, П,І,Б, і номер телефону контактної особи при завантаженні/розвантаженні, адресу митного оформлення/очищення, пункт переходу митного кордону України, назву декларанта при митному оформленні/очищенні, місце та дату розвантаження, назву вантажу, назву, вид, масу вантажу, спосіб завантаження, марку, тип і кількість транспортних засобів, тип рухомого складу, вартість послуг перевезення, форму, умови і строки оплати, № державної реєстрації транспортного засобу і причеп/напівпричепу, наявність СRM - страхування, TSR-CARNET, П.І.Б., водія перевізника, серія № паспорту, номер мобільного телефону, особливі умови перевезення та іншу необхідну інформацію для перевезення вантажу.
Перевідник здійснює перевезення вантажів замовника власним транспортним засобом. Перевізник може залучати третіх осію для здійснення перевезення вантажів замовника лише за попередньою письмовою згодою, отриману від замовника на кожне конкретне перевезення. Перевізник несе повну відповідальність за всі дії третіх осіб, залучених ним для виконання цього договору, в тому числі водії та інших осіб (пункт 2.7. договору).
Згідно пункту 6.1. договору сторони погодили, що сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього договору відповідно до чинного міжнародного законодавства та чинного законодавства України, з відшкодування всіх витрат і збитків, що виникли в результаті дій або бездіяльності винної сторони.
Відповідно до пункту 6.10.4. перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту його прийняття до перевезення і до видачі його вантажоодержувачу.
Згідно до пункту 6.10.6. договору зокрема, перевізник несе повну матеріальну відповідальність за ушкодження вантажу під час його перевезення відповідно до діючих нормативно-правових актів, міжнародних Конвенцій та цього договору. У випадку повної або часткової втрати вантажу, його пошкодження або зниження якості, що трапилося під час перевезення., перевізник на підставі письмового звернення замовника, документами про вартість вантажу та документами про інші витрати понесені замовником щодо вантажу, зобов'язаний протягом 10 календарних днів з моменту звернення, відшкодувати вартість втраченого вантажу або пошкодженого вантажу та витрати, понесені замовником щодо цього вантажу (т. 1, а.с. 70).
На виконання умов договору між відповідачем та позивачем підписано заявку № IEVX00732 на організацію міжнародного перевезення автомобільним транспортом за маршрутом Германія -Київ. Строк доставки вантажу 25-26.04.2016 року на митний термінал не пізніше 9 години ранку. (т. 1, а.с. 73).
За твердженнями позивача, відправником та постачальником була німецька компанія Treofan Germany GmbH /co. CG, місця завантаження в Німеччині Нойнкірхен та Найденфельс, одержувачем було Акціонерне товариство "Імперіад Тобакко Продакшн Україна", розташоване в м. Києві. На виконання умов договору № SCH 010116 від 01.04.2016 року позивач організував спірне перевезення.
Також для виконання спірного перевезення відповідачем зафрахтовано вантажний автомобіль вольво, номерний знак НОМЕР_2/НОМЕР_3, під керування ОСОБА_7 Згідно відомостей у технічних паспортах, ці транспортні засоби зареєстровані на території Польщі (т. 1, а.с. 74-75).
Відповідно до документів FB 7.10.001-02 вантаж 22.04.2016 року у кількості 52 палери був прийнятий до перевезення водієм, зазначеним у заявці , а саме:
- № R484184 кількість 2, вартість вантажу визначений у євро та складає 1 321, 92 Євро;
- № R484185 кількість 1, вартість вантажу визначений у євро та складає 404,64 Євро;
- № R484186 кількість 3, вартість вантажу визначений у євро та складає 1 613,52 Євро;
- № R484187 кількість 1, вартість вантажу визначений у євро та складає 644,22 Євро;
- № R484188 кількість 2, вартість вантажу визначений у євро та складає 1 009,44 Євро;
- № R484189 кількість 5, вартість вантажу визначений у євро та складає 2 023,20 Євро;
- № R484190 кількість 1, вартість вантажу визначений у євро та складає 504,72 Євро;
- № R484191 кількість 4, вартість вантажу визначений у євро та складає 2 151,36 Євро;
- № R484192 кількість 10, вартість вантажу визначений у євро та складає 6 609,60 Євро;
- № R484193 кількість 22, вартість вантажу визначений у євро та складає 17 012,16 Євро;
- № R484194 кількість 1, вартість вантажу визначений у євро та складає 408,36 Євро (т. 2, а.с. 29-72) на суму 33 703, 14 Євро.
Також у відповідності до товарної накладної № 81297386 та інвойса № 90309968 в Нойнкірхені було завантажено товар на суму 2 081,51 євро (т. 2, а.с. 21-25). Таким чином відповідно до розрахунку позивача загальна вартість вантажу становить 35 790, 65 Євро (т. 1, а.с. 77).
За твердженнями позивача, відповідно до пункту 15 заявки вантаж слід було передати одержувачу у м. Києві не пізніше 25.04.2016 року або 26.04.2016 року, але перевізник у місце розвантаження не прибув, про причини невиконання умов договору не повідомив.
Однак, вантаж підприємству доставлено не було, оскільки із невідомих обставин він зник під час здійснення його перевезення за межами України, внаслідок чого третій особі завдано збитків у розмірі втраченого вантажу.
Як вказує позивач, відповідач не виконав свої зобов'язання щодо збереження вантажу, що в свою чергу, призвело до втрати вантажу.
28.04.2016 року представник одержувача 3-ї особи, на виконання умов договору склали акт № б/н про те, що вантаж до місця призначення не прибув, і повідомили про це позивача, а він повідомив відповідача (т. 1, а.с. 76).
Публічним акціонерним товариством "Імперіал Тоббако Продакшн Україна" 28.04.2016 року за № 257/16 (вих. № 45 від 05.05.2016 року) на адресу позивача було направлено претензію № 1 на суму 1 020 055,75 грн. у якій зазначає, вантаж до адресата доставлено не було, що підтверджується актом від 28.04.2016 року. Вартість нестачі відповідно до інвойсів складає 35 790, 65 Євро, що складає 1 020 055, 75 грн. На підставі вище викладеного та згідно умов договору, просить розглянути дану претензію протягом 10 днів та відшкодувати завдані збитки у розмірі втраченого вантажу (т. 1, а.с. 78-79).
Крім того, позивач вказує, що зазначений розрахунок збитків підтверджує також претензія Публічного акціонерного товариства "Імперіал Тоббако Продакшн Україна" від 28.04.2016 року за № 257/16 (вих. № 45 від 05.05.2016 року) яка була отримана позивачем, в якій Публічне акціонерне товариство "Імперіал Тоббако Продакшн Україна" вимагає відшкодувати завдані збитки в розмірі 1 020 055, 75 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було визнано вимогу третьої особи та задоволено у повному обсязі. Про що свідчить виписка банку станом на 11.05.2016 року (т. 1, а.с. 183) з якої вбачається що позивачем було перераховано 3-й особі суму у розмірі 1 020 055, 75 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідно до пункту 6.10.1 договору позивач та відповідач погодили, що перевізник відповідає за дотримання правил перевезення вантажів згідно з міжнародним та національним законодавством України з моменту прийняття вантажу до перевезення до моменту передачі його одержувачу. Згідно пункту 6.10.4. договору перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу та зобов'язаний протягом 10 календарних днів відшкодувати замовнику вартість втраченого або пошкодженого вантажу. За твердженнями позивача, десятиденний строк після 25.05.2016 року минув 04.06.2016 року, а відповідачем не відшкодована позивачу вартість втраченого вантажу. Отже строк пред'явлення вимоги про сплату є таким що настав, що стало причиною звернення із позовом до суду.
Предметом позову є вимога позивача про стягнення із відповідача 1 020 055, 75 грн. вартості втраченого вантажу.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір, є договором перевезення вантажу.
Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до частини 2 статті 908 Цивільного кодексу України та частини 5 статті 306 Господарського кодексу України, умови перевезення вантажів регулюються цими Кодексами і виданими відповідно до них транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають з договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за їхньою домовленістю, якщо інше не встановлено Цивільним Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Частиною 4 статті 306 Господарського кодексу України визначено, що транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу.
Згідно частини 1 статті 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Судом встановлено, що позивачем як виконавцем було визнано вимогу третьої особи як замовника щодо відшкодування завданих збитків у розмірі втраченого вантажу та задоволено у повному обсязі, про що свідчить виписка банку станом на 11.05.2016 року (т. 1, а.с. 183) з якої вбачається що позивачем було перераховано 3-й особі суму у розмірі 1 020 055, 75 грн.
Натомість відповідачем як перевізником не виконано свої зобов'язання за укладеним між сторонами договором та не сплачено позивачеві вартості втраченого вантажу.
За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 „Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.
Частиною 1 статті 1 Конвенції визначено, що вона застосовується до будь-якого автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах.
Тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав перевізником, а втрата вантажу відбулась на території іноземної держави, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 року.
З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.
Так, згідно частини 1 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки; згідно частини 2 статті 17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.
Згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.
Згідно частини 1 статті 20 Конвенції той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.
До того ж, як вбачається із наданого відповідачем відзиву вх. № 23892 на позовну заяву, останній підтверджує факт отримання вантажу та недоставляння ввіреного йому вантажу до місця доставки у необхідній кількості та факт втрати вантажу внаслідок (т. 1,а.с. 215-216).
Статтею З Конвенції закріплено, що транспортер відповідає, як за свої власні дії чи недогляд, за дії і недогляд свої агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення, коли ці агенти чи особи виконують покладені на них обов'язки.
Суд звертає увагу, що норми даної Конвенції не вимагають доказування позивачем наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення та згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу викликана обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17 (а саме: дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути), що є підставою звільнення перевізника від відповідальності за втрату вантажу, лежить на перевізнику.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що перевізником (відповідачем) не доведено жодної із наведених обставин для звільнення його від відповідальності за втрату вантажу.
Також, Цивільним кодексом України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до моменту видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Статут автомобільного транспорту та стаття 925 Цивільного кодексу України зобов'язує сторін застосовувати претензійний порядок регулювання спору.
Згідно статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Статтею 314 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Твердження відповідача про відсутність в його діях порушень умов договору в частині забезпечення схоронності вантажу під час перевезення є необґрунтованими, та не підтвердженими належними доказами, в той час, як наявність елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача у відповідності з приписами статті 22 Цивільного кодексу України повністю підтверджується матеріалами справи.
Згідно частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Втрата вантажу стала наслідком невжиття перевізником всіх залежних від нього дій по забезпеченню схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його знаходження у своєму тимчасовому (з моменту отримання та до моменту вручення) фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов'язань по перевезенню вантажу суб'єктом господарювання, яким є відповідач.
Невжиття перевізником всіх необхідних в умовах підвищеної небезпеки, що потенційно має місце у сфері міжнародних перевезень товарів, заходів безпеки зумовило втрату вантажу.
За приписами чинного законодавства за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу перевізник відповідає: у разі втрати - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає. Розмір вартості втраченого вантажу складає 1 020 055,75 грн.
Отже, правовою підставою для стягнення із відповідача 1 020 055, 75 грн. вартості вантажу є статті 17, 18, 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, статті 22, 920, 924 Цивільного кодексу України та умови пункту 2.7. договору № SCH на міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.04.2016 року, укладеного між сторонами у справі.
Також суд зазначає, що уклавши договір № SCH на міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.04.2016 року відповідач прийняв на себе ризики втрати товару під час транспортування. Збитки, а також причинний зв'язок між поведінкою відповідача та збитками підтверджується актом Акт №б/н від 28.04.2016 року та випискою банку від 11.05.2016 року, з якої вбачається що позивач перерахував 3-й особі вартість втраченого вантажу у розмірі 1 020 055, 75 грн. (т. 1, а.с. 76-78, 183).
Відповідно до пункту 2.7. договору № SCH на міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.04.2016 року, перевізник може залучати третіх осіб для здійснення перевезення вантажів замовника лише за попередньою письмовою згодою, отриману від замовника на кожне конкретне перевезення. Перевізник несе повну відповідальність за всі дії третіх осіб, залучених ним для виконання цього договору, в тому числі водії та інших осіб.
Як вбачається із матеріалів позовної заяви, позивачем здійснено розрахунок втраченого вантажу станом на 22.04.2016 року та визначено суму у розмірі 1 031 193, 05 грн. Позивачем відшкодовано 3-й особі суму у розмірі 1 020 055, 75 грн. відповідно до визначеної суми у претензії останнього.
Оскільки позивачем здійснено відшкодування збитків у розмірі вартості втрачено вантажу у сумі 1 020 055,75 грн. - 11.05.2016 року то відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України у позивача виникло право зворотної вимоги (регресу) до відповідача.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, суд визнає вимоги позивача щодо стягнення із відповідача вартості втраченого вантажу у розмірі 1 020 055, 75 грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Посилання відповідача на подання заявки про скоєння злочину не приймаються судом, оскільки вищевказані заявки не є вироком суду, в розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України. Інших доказів у підтвердження викладених у відзиві обставин відповідачем до суду не надано.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (стаття 4-3 Господарського процесуального кодексу України).
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (статті 32 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Вищенаведені обставини є підставою для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача у розмірі 15 300, 84 грн.
Керуючись статтями 33, 34, 35, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Дочірнього підприємства "Шенкер" (08140, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Білогородка, вул. Компресорна, буд. 3, ЄДРПОУ 24382029) 1 020 055, 75 грн. суму вартості втраченого вантажу та 15 300, 84 грн. витрат зі сплати судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Повне рішення складено 05.09.2016 р.
Суддя О.О. Ємельянова