"29" серпня 2016 р. Справа № 922/2290/13
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Терещенко О.І., суддя Хачатрян В.С.
при секретарі Євтушенкові Є.В.
за участю представників:
позивач - ОСОБА_1;
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. 2088Х/1-35) на ухвалу господарського суду Харківської області від 14.07.2016 року
за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ
до Харківського обласного комунального підприємства “Дирекція розвитку інфраструктури території”, м. Харків
про стягнення 23516725,75 грн.,
Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.07.2016 року у справі №922/2290/13 (суддя Жельне С.Ч.) заяву Харківського обласного комунального підприємства “Дирекція розвитку інфраструктури території” про відстрочку виконання рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2014 року у справі №922/2290/13 задоволено повністю. Відстрочено виконання рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2014 року у справі №922/2290/13 до 31.12.2016 року.
Позивач із вказаною ухвалою місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказану ухвалу скасувати.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив відмовити у задоволенні скарги, залишити ухвалу в силі.
У судовому засіданні позивач підтримав вимоги апеляційної скарги. Відповідач проти її задоволення заперечував, просив ухвалу суду залишити без змін.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача і відповідача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
У червні 2013 року Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (надалі позивач, ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, ПАТ НАК Нафтогаз України) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Харківського обласного комунального підприємства Дирекція розвитку інфраструктури території (надалі відповідач, ХОКП ДРІТ), в якому просило суд стягнути з відповідача основного боргу в розмірі 19589613,98 грн., суму на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення у розмірі 62370,03 грн., три відсотки річних у розмірі 651048,17 грн., пеню у розмірі 1562420,58 грн. та 7 % штрафу у розмірі 1651272,98 грн., а також витрат зі сплати судового збору.
Господарським судом Харківської області від 17.11.2014 року по справі №922/2290/13 було винесено рішення, на підставі якого з відповідача було стягнуто на користь позивача заборгованість в сумі 19589613,98 грн., 156242,06 грн. пені, 165127,30 грн. 7% штрафу, 651048,17 грн. 3 % річних, 68637,48 грн. судового збору. Надана відстрочка виконання рішення на п'ять місяців до 17.05.2014 року.
Харківським апеляційним господарським судом 02.02.2015 року по справі №922/2290/13 прийнято постанову, на підставі якої була скасована відстрочка, у іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 07.04.2015 року по справі №922/2290/13 рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні інфляційних витрат скасовано, і в цій частині справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині постанову апеляційної інстанції залишено без змін.
Господарським судом Харківської області від 25.06.2015 року по справі №922/2290/13 винесено рішення на підставі якого позивачу знову було відмовлено у стягненні інфляційних витрат.
На підставі ухвали господарського суду Харківської області 26.02.2015 року було прийнято рішення про відстрочку виконання рішення господарського суду Харківської області до 18.08.2015 року.
На підставі ухвали господарського суду Харківської області 19.08.2015 року по справі прийнято рішення про відстрочку виконання рішення господарського суду Харківської області до 1.02.2016 року.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.09.2015 року по справі №922/2290/13 ухвалу господарського суду Харківської області по справі №922/2290/13 від 19.08.2015 року залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2015 року по справі №922/2290/13 постанова Харківського апеляційного господарського суду від 14.09.2015 року у справі та ухвала господарського суду Харківської області від 19.08.2015 року залишені без змін, а касаційна скарга без задоволення.
Харківське обласне комунальне підприємство «Дирекція розвитку інфраструктури території» 27.01.2016 року звернулось до господарського суду Харківської області з заявою у відповідності до ст. 121 ГПК України про відстрочку виконання рішення суду.
04.02.2016 р. на підставі ухвали Господарського суду Харківської області було прийнято рішення про часткову відстрочку виконання рішення господарського суду Харківської області до 04.08.2016 року.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 року ухвала суду першої інстанції залишена без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 21.06.2016 року ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою суду від 06.07.2016 року заяву призначено до розгляду на 14.07.2016 року.
Ухвалою суду від 14.07.2016 року заяву Харківського обласного комунального підприємства “Дирекція розвитку інфраструктури території” про відстрочку виконання рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2014 року у справі №922/2290/13 задоволено повністю. Відстрочено виконання рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2014 року у справі №922/2290/13 до 31.12.2016 року.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.
У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" №8 від 13.06.2007 вказано, що звернення до суду здійснюється у формі, порядку, випадках та особами, передбаченими процесуальним законом.
У зв'язку з відпусткою судді Медуниці О.Є. розпорядженням секретаря першої судової палати від 25.08.2016 року для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Терещенко О.І., суддя Хачатрян В.С.
Відповідно до частини другої статті 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до пунктів 7.1., 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 року господарський суд на підставі статті 121 ГПК України має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд повинен врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Тобто, при вирішенні питання про надання відстрочки мають значення майновий стан сторін, соціальна значущість підприємства, зобов'язання інших учасників, що беруть участь у розрахунках за поставлені комунальні послуги та негативні явища, що можуть з'явитися у разі примусового виконання рішення.
Задовольняючи заяву про надання відстрочки виконання рішення суду, суд попередньої інстанції виходив з наступного.
Відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів, у тому числі населення та державних органів в теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання. Підприємство не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому постачає теплову енергію по вартості нижчої її собівартості.
На підприємстві склалась складна економічна ситуація, яка виникла у зв'язку зі збитковістю послуг з теплопостачання.
До моменту прийняття нових тарифів у 2014 році тарифи на теплопостачання покривали лише на 55 % витрат на їх виробництво, станом на кінець 2014 року 87 % витрат на їх виробництво, фактично економічно обґрунтовані тарифи були встановлені відповідачу тільки з 1 квітня 2015 року та почали діяти з початком опалювального сезону 2015 -2016 року, тобто з жовтня 2015 року.
Однією з причин тяжкого економічного стану відповідача є дефіцит коштів, пов'язаний з хронічними неплатежами, в основному, з боку населення за спожиті послуги. Борги населення за комунальні послуги у відповідності до інформації про нарахування, надходження та заборгованість за теплову енергію по ХОКП «ДРІТ» досягли по теплопостачанню на 1.07.2016 р. суму у розмірі 30783187,46 грн.
Також суд звернув увагу на те, що заборгованість населення перед відповідачем виникла по деяким підставам, що не залежать від волі відповідача, зокрема суд бере до уваги, що норми діючих на цей час законів (мається на увазі ч. 7 ст. 52 ЗУ Про виконавче провадження) захищають споживачів (фізичних осіб) від примусового стягнення, у тому числі від стягнення заборгованості за комунальні послуги, однак не передбачають у даному випадку компенсації надавачам комунальних послуг, що веде до прямих збитків комунальних підприємств, до яких відноситься відповідач.
Відповідач звертає увагу на те, що є певні проблеми, які закріплені на законодавчому рівні та затягують примусове виконання рішень з боржників, що в кінцевому результаті збільшує заборгованість населення перед відповідачем.
Крім населення несвоєчасно розраховуються з відповідачем бюджетні установи (організації), які заборгували суму у розмірі 9768550,53 грн., що також не залежать від волі відповідача, а з причин несвоєчасного фінансування цих установ з місцевого та державного бюджетів.
Субвенції, які надаються державою, не мають постійного чинного правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, тому виплата такої компенсації та строки виплати у повній мірі залежать від своєчасного внесення законодавчим органом таких витрат до Закону України "Про Державний бюджет на кожний рік"; від фінансування в даному бюджетному році у повному обсязі цих витрат згідно з витратами, передбаченими Закону України "Про державний бюджет".
Від строку виконання виконавчими органами влади обов'язків по перерахуванню закладених витрат бюджету у вигляді субвенцій до отримувачів обсяг заборгованості з різниці в тарифах за надані послуги з теплопостання, водопостачання та водовідведення склав 139465,12 тис. грн., яку держава повинна компенсувати відповідачу.
Верховною радою України 7.07.2016 року прийнятий Проект Закону «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування суб'єктів господарювання у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення», зареєстрований 22.04.2015 року за №2706, згідно якого передбачено до 1 липня 2017 року відшкодувати різницю в тарифах та невідшкодовані витрати комунальним підприємствам, що виробляють та постачають комунальні послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення. Фактично після отримання різниці в тарифах та невідшкодованих витрат відповідач зможе повністю розрахуватися з позивачем.
Суд в оскаржуваній ухвалі зазначає, що інших джерел у відповідача погасити борг перед позивачем немає, оскільки з одного боку гроші, які відповідач отримує від споживачів у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 р. «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу» підлягають перерозподілу без згоди на це відповідача, та ідуть на користь позивача по існуючим договорам, а гроші, що залишаються у відповідача, покривають витрати на заробітну плату та на підтримання технологічного процесу з виробництва комунальних послуг, а з іншого боку майна не достатньо, щоб погасити усі зобов'язання перед кредиторами без отримання зовнішнього фінансування , у тому числі перед позивачем по даній справі.
Посилання відповідача на той факт, що на майно закріплене за ним на праві оперативного управління або господарського відання не може бути покладено стягнення не відповідає діючим нормам права.
Відповідно до ч. 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють повноваження щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Згідно ч.1-3 ст. 78 Господарського кодексу України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
Відповідно до ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Відповідно до ст. 137 ГК України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
Згідно ст. 219 ГК України за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.
Водночас, власник комунального майна, що передано суб'єкту господарювання на праві господарського відання або на праві оперативного управління, є законодавчо обмеженим у своєму праві та відповідно не має права встановлювати будь-яких обмежень на стягнення цього майна та вилучати його у підприємства.
Однак, суд в ухвалі зазначає, що стягнення на таке майно вплине на якість послуг з теплопостачання, водопостачання та водовідведення, або зовсім приведе до їх припинення.
Крім того, остаточна вартість майна складає 38140 тис. грн. (графа 1010 балансу за 1 квартал 2016 р.), а заборгованість за товари, роботи, послуги на кінець першого кварталу 2016 року склала 213438 тис. грн. (графа 1615 балансу за 1 квартал 2016 р.), тобто явно 38140 тис. грн. буде не достатньо щоб погасити борги перед кредиторами, у тому числі перед позивачем.
Тяжкий фінансовий стан відповідача підтверджує надана фінансова звітність (баланси та звіти про фінансові результати за півріччя 2015 року та 3 квартали 2015 року, за 2015 рік, за 1 квартал 2016 року; звіти про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг теплопостачання за січень-червень 2015 року, за січень-вересень 2015 р., за січень-березень 2016 року; звіти про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг водопостачання та водовідведення за січень-червень 2015 року, за січень-вересень 2015 р, за січень-березень 2016 року; звіти з праці за січень-вересень 2015 року по кожному структурному підрозділу відповідача).
З висновку судово-економічної експертизи №78 від 6.10.2014 р. вбачається, що кризове становище відповідача близьке до банкрутства та можливість самостійно розрахуватися без зовнішнього фінансування відсутня.
Твердження відповідача, що незадовільний фінансовий стан близький до банкрутства за змістом ст. 121 ГПК України не може вважатися обставиною, що може слугувати підставою для відстрочки виконання рішення, судова колегія не може прийняти до увага, з огляду на наступне.
У пункті 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року були визначені певні підстави, якими повинні керуватися суди при прийнятті рішень про надання відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішень. Однією з таких обов'язкових підстав, яку повинен врахувати суд при наданні відстрочки виконання рішення суду є наявність загрози банкрутства, відсутність достатнього майна або грошей, на яке можна було б звернути стягнення.
Враховуючи докази, які містяться у справі, суд дійшов висновку, що фінансовий стан відповідача можна вважати таким, що підпадає під роз'яснення, наведені у пункті 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року.
Ухвалою суду від 17.03.2016 року по справі №922/4822/13 про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню зазначено, що у грудні позивачу було перераховано 14 млн. грн. на погашення заборгованості по договору № 010712-БО-32 від 2.07.2012 р., тому твердження позивача, що наприкінці 2015 року при зменшенні дебіторської заборгованості відповідача на 15 млн. грн. він не отримав компенсації не відповідають дійсності.
Суд першої інстанції зазначає, що стягнуті судом суми 3 % річних та інфляційні збитки по даній справі та нарахування на суму боргу по господарській справі №922/5887/15 за час наданої відстрочки відповідачу (це 3 % річних у розмірі 695565,47 грн. та інфляційні в розмірі 12613250,49 грн.) мають компенсувати всі негативні наслідки затримки розрахунку з боку відповідача.
Відповідач є єдиним учасником серед підприємств теплопостачання України інвестиційного проекту, на підставі якого були надані кошти міжнародної фінансової допомоги для встановлення обладнання з виготовлення паливних брикетів та котлів для їх опалення і забезпечення тепловою енергією об'єктів комунальної власності, виходячи з цього за міжнародні гроші (фактично для підприємства безкоштовна у якості експерименту) на підприємстві встановлюється обладнання японської фірми ТОВ «ОСОБА_3 Інвестмент Україна» на суму у розмірі 12 мільйонів ЄВРО упродовж двох років, починаючи з 2014 року, що у подальшому дасть значну економію споживання газу, однак слід узяти до уваги той факт, що у разі блокування діяльності відповідача це може позначитися на реалізації інвестиційного проекту, та у відмові у наданні подальшої міжнародної фінансової допомоги.
Судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що прострочка платежів відповідача об'єктивно виникла не з його вини, а внаслідок неузгодженості в сфері виділення бюджетних коштів та не покриття тарифами собівартості енергоносіїв, та приймає до уваги той факт, що у зв'язку з введенням в дію порядку примусового перерозподілу грошей, які направляються до ПАТ «НАК «Нафтогаз України» даний порядок не передбачає погашення заборгованості перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України» з найдавнішим строком виникнення.
Крім того, у разі отримання заборгованості з різниці у тарифах з Державного бюджету України у продовж 2016 року підприємство зможе повністю розрахуватися з позивачем та погасити заборгованість.
Вище зазначалось, що 7.07.2016 р. Верховною радою України був прийнятий в цілому Проект Закону «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування суб'єктів господарювання у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення» зареєстрований 22.04.2015 р. за №2706. Згідно Проекту до 1 липня 2017 року повинна бути відшкодована різниця в тарифах та невідшкодовані витрати комунальним підприємствам, що виробляють та постачають комунальні послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення, до яких відносить відповідач.
Однак, для того, щоб були реалізовані положення Закону «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування суб'єктів господарювання у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення» та вирішено питання по розрахункам між державними органами, які повинні будуть відшкодовувати різницю в тарифах та невідшкодовані витрати комунальним підприємствам, відповідачем та позивачем потрібен певний час, тому суд правомірно, на думку судової колегії, надав відстрочку виконання рішення до 31.12.2016 року.
Згідно приписів статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Відповідно до п. 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Згідно зі ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження".
Отже, для надання розстрочки виконання рішення необхідна наявність обставин, які роблять неможливим виконання рішення. Такі обставини мають бути підставними і винятковими.
Тобто, відстрочка або розстрочка виконання рішення допускаються у виняткових випадках, при цьому підставою для відстрочки, розстрочки можуть бути конкретні обставини, які є об'єктивними, непереборними, тобто виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення або роблять його неможливим у встановленим господарським судом способом.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає перелік обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з аналізу процесуальних норм, які регулюють питання можливості надання відстрочки та розстрочки виконання рішення суду випливає, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочку виконання судового рішення в судовому порядку не лише з тяжким фінансовим становищем, але й з об'єктивними, непереборними, тобто виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Посилаючись на тяжке матеріальне становище, відсутність грошових коштів, відповідач зазначає, що підприємство не в змозі продовжити виконання рішення суду, наводить об'єктивні обставини, що унеможливлюють виконання рішення одразу у повному обсязі.
На підставі цих обставин, суд попередньої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення заяви і відстрочення виконання рішення суду.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування ухвали, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при правильному правозастосуванні.
На цій підставі колегія суддів вважає, що ухвалу слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105, ст. 106 ГПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 14.07.2016 року по справі №922/2290/13 залишити без змін.
Повний текст постанови підписаний 05.09.2016 року.
Головуючий суддя Ільїн О.В.
Суддя Терещенко О.І.
Суддя Хачатрян В.С.