ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
Справа № 39/7401.04.09
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НВОКЦ «Макс - Велл»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМГ Інтернешнл Холдинг компані»
про визнання договору № 28-08 від 20.10.2008р. недійсним
Суддя Гумега О.В.
Представники:
Від позивача: Лимар Ю.М. (довіреність № 62 від 10.12.2008р.)
Гончаренко В.В. (довіреність № 62 від 10.12.2008р.)
Від відповідача: Балан О.В. (довіреність № 02/09 від 24.02.2009р.)
Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково -виробничий онкологічний та кардіологічний центр «Макс - Велл»(позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМГ Інтернешнл Холдинг компані»(відповідач) про визнання договору № 28-08 від 20.10.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем, недійсним.
Позивач просить суд покласти судові витрати на відповідача.
Позивач також просить суд залучити до справи у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державне підприємство «Український інститут промислової власності»та об'єднати в одну справу розгляд позовної заяви про визнання недійсним договору № 28-08 від 20.10.2008р. та розгляд позовних заяв про визнання договорів № 26-08, № 27-08 від 20.10.2008р. про передання прав на отримання охоронного документу за заявкою недійсними.
Крім того, позивач просить суд до вирішення питання про дійсність договору № 28-08 від 20.10.2008р. забезпечити позов, шляхом заборони Державному підприємству «Український інститут промислової власності»проводити дії щодо видачі за заявкою охоронного документа по цьому договору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що генеральний директор ТОВ «НВОКЦ «Макс -Велл»не мав права без попереднього погодження із спостережною радою товариства та учасником укладати договір № 28-08 від 20.10.2008р. з ТОВ «ІМГ Інтернешнл Холдинг компані», предметом якого є отримання охоронного документа за заявкою, оскільки до компетенції спостережної ради, відповідно до п. 15.3.12 Статуту ТОВ «НВОКЦ «Макс -Велл», відноситься, зокрема, затвердження рішень про передачу майна в оренду, заставу або його продаж.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.01.2009р. порушено провадження у справі № 39/74 та призначено справу до розгляду на 23.02.2009р.
20.02.2009р. позивач через канцелярію суду подав витребувані судом документи та письмові пояснення по справі.
Відповідач в судове засідання, призначене на 23.02.2009р., не з'явився, вимоги ухвали суду від 29.01.2009р. не виконав, 23.02.2009р. через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням представника відповідача у відрядженні. Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи судом задоволено.
В судовому засіданні, призначеному на 23.02.2009 року, представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та пояснили з яких підстав заявлено позов.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.02.2009р., відповідно до ст. 77 Господарсько-процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 16.03.2009р.
В судовому засіданні, призначеному на 16.03.2009р., представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання позивача про відкладення розгляду справи судом задоволено.
Представники позивача та відповідача звернулися до суду із спільним клопотанням про продовження строку вирішення справи. Спільне клопотання сторін, на підставі ст. 69 Господарсько-процесуального кодексу України, судом задоволено.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.03.2009р., відповідно до ст.ст. 69, 77 Господарсько-процесуального кодексу України, строк вирішення спору був продовжений, розгляд справи відкладено на 06.04.2009р.
02.04.2009р. позивач через відділ діловодства суду подав заяву про зміну підстав позову, в якій позовні вимоги обґрунтовує тим, що генеральний директор ТОВ «НВОКЦ «Макс -Велл»не мав права без попереднього погодження із спостережною радою товариства та учасником укладати договір № 28-08 від 20.10.2008р. з ТОВ «ІМГ Інтернешнл Холдинг компані», предметом якого є отримання охоронного документа за заявкою, оскільки до компетенції спостережної ради, відповідно до п. 15.3.12 Статуту ТОВ «НВОКЦ «Макс -Велл», відноситься, зокрема, затвердження рішень про передачу майна в оренду, заставу або його продаж, а також тим, що оскільки договір № 28-08 від 20.10.2008р. укладений між пов'язаними особами, його ціна не може бути нижчою, а повинна відповідати рівню звичайних цін, які визначаються згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
В судовому засіданні, призначеному на 06.04.2009р., представник позивача подав заперечення на відзив на позовну заяву.
В судовому засіданні, призначеному на 06.04.2009р., оголошувалась перерва до 18.05.2009р.
09.04.2009р. позивач через відділ діловодства суду подав заперечення на відзив на позовну заяву.
13.04.2009р. позивач через відділ діловодства суду подав письмові пояснення по справі та документи для долучення до матеріалів справи.
15.05.2009р. відповідач через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву з урахуванням заяви позивача про зміну підстав позову, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В судовому засіданні, призначеному на 18.05.2009р., представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та пояснили з яких підстав заявлено позов. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечував.
В судовому засіданні, призначеному на 18.05.2009р., оголошувалась перерва до 01.06.2009р.
25.05.2009р. позивач через відділ діловодства суду подав письмові пояснення по справі для долучення до матеріалів справи.
В судовому засіданні, призначеному на 01.06.2009р. за згодою сторін оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.
Клопотання позивача про заборону Державному підприємству «Український інститут промислової власності»проводити дії щодо видачі за заявкою охоронного документа з метою забезпечення позову, про залучення до справи у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державне підприємство «Український інститут промислової власності»та про об'єднання в одну справу розгляд позовної заяви про визнання недійсним договору № 28-08 від 20.10.2008р. та розгляд позовних заяв про визнання договорів № 26-08, № 27-08 від 20.10.2008р. про передання прав на отримання охоронного документу за заявкою недійсними судом відхилені.
Відповідно до ст. 75 Господарсько-процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва
20.10.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково -виробничий онкологічний та кардіологічний центр «Макс - Велл»(позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМГ Інтернешнл Холдинг компані»(відповідач) був укладений договір № 28-08 про передання прав на отримання охоронного документа за заявкою, відповідно до п. 2.1. ст. 2 якого правовласник (позивач) передає і відчужує на користь правонаступника (відповідач), а правонаступник приймає від правовласника всі належні правовласнику права заявника, включаючи право на отримання охоронного документа (свідоцтва України на знак для товарів і послуг) за заявкою № m 2008 04585 від 11.03.2008 року відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».
Пунктом 2.2. ст. 2 договору було встановлено, що передача прав на знак здійснюється відносно усього переліку товарів та послуг, які вказані у матеріалах заявки.
Відповідно до п. 2.3. ст. 2 договору за передання прав на знак правонаступник сплачує правовласнику винагороду у розмірі 3000,00 грн. (з ПДВ).
Пунктом 5.1. ст. 5 договору було передбачено, що сторони гарантують, що вони мають правоздатність та дієздатність, необхідну для укладення договору.
Матеріалами справи підтверджується, що 11.06.2008р. єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково -виробничий онкологічний та кардіологічний центр «Макс -Велл», яким є Товариство з обмеженою відповідальністю «Максвел Біокорпорейшн», було прийняте рішення № ПЧ-3/08 про введення в організаційну структуру товариства наглядового органу - спостережної ради з метою здійснення нагляду за діяльністю виконавчого органу в складі: ОСОБА_5 (голова спостережної ради), ОСОБА_6 (секретар спостережної ради), ОСОБА_4 (член спостережної ради) та ОСОБА_7 (член спостережної ради) та встановлено, що ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 необхідно приступити до виконання обов'язків з дати отримання дозволу на концентрацію від Антимонопольного комітету України, а 12.06.2008р. учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково -виробничий онкологічний та кардіологічний центр «Макс -Велл»було прийняте рішення № ПЧ-3/08/1, відповідно до якого склад спостережної ради був затверджений у кількості 5 осіб, а саме: ОСОБА_5 (голова спостережної ради), ОСОБА_6 (секретар спостережної ради), ОСОБА_8 (член спостережної ради), ОСОБА_4 (член спостережної ради) та ОСОБА_7 (член спостережної ради).
В судовому засіданні було встановлено, що рішенням Антимонопольного комітету від 04.11.2008р. № 786-р відповідачу був наданий дозвіл на набуття контролю (концентрація) над позивачем шляхом створення ситуації, за якої більше половини посад членів ради відповідача та спостережної ради позивача обіймають одні й ті ж самі особи: громадянин України ОСОБА_4, громадянин Казахстану ОСОБА_6, громадянин Росії ОСОБА_5
Як підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, 20.11.2008р. учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково -виробничий онкологічний та кардіологічний центр «Макс -Велл»було прийняте рішення № ПЧ-07/08 про зміну складу спостережної ради товариства та затвердження її у складі: ОСОБА_12 (голова спостережної ради), ОСОБА_6 (секретар спостережної ради) та Кеннет Алібека (член спостережної ради).
За таких обставин твердження відповідача про те, що норми чинного законодавства не передбачають можливості створення у товаристві з обмеженою відповідальністю такого органу, як спостережна рада і не визначають право товариства на створення органів управління, не передбачених законом, судом відхиляється, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 146 Цивільного кодексу України, загальні збори товариства з обмеженою відповідальністю можуть формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу; порядок створення та повноваження контрольного органу встановлюються загальними зборами учасників товариства; а крім того можливість створення в товаристві спостережної ради передбачена також ч. 2 ст. 89 Господарського кодексу України.
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково -виробничий онкологічний та кардіологічний центр «Макс -Велл», зареєстрованим 13.08.2008р. виконавчим комітетом Бориспільської міської ради Київської області за № 1 354 105 0010 001332, передбачено, що до компетенції спостережної ради товариства, яка згідно п. 15.2.1. Статуту обирається загальними зборами учасників з числа представників учасників або інших, належним чином уповноважених осіб, зокрема осіб, які діють на підставі довіреності, в кількості, що визначається загальними зборами учасників, відноситься, зокрема, затвердження рішень про передачу майна в оренду, заставу або його продаж (п. 15.3.12.) та узгодження підписання договорів з сумою операцій, що перевищує встановлений ліміт для виконавчого органу (п. 15.3.18).
Суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що оспорюваний договір № 28-08 від 20.10.2008р. не пов'язаний з передачею (відчуженням) майна позивача, а тому не потребує затвердження рішення про їх укладення спостережною радою позивача. Права, пов'язані з одержанням охоронного документу на знак для товарів і послуг, є майновими правами на об'єкт права інтелектуальної власності, з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Частиною 1 ст. 199 Цивільного кодексу України передбачено, що результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки, відповідно до книги четвертої Цивільного кодексу України та інших законів.
Згідно ч. 1 ст. 418 Цивільного кодексу України, право інтелектуальної власності -це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом та іншим законом.
Частиною 2 ст. 418 Цивільного кодексу України передбачено, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається Цивільним кодексом України та іншим законом.
До об'єктів права інтелектуальної власності, згідно ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом, умови та порядок видачі якого встановлюються законом (ч. 1 ст. 494 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки.
З огляду на вищевикладене, передбачені ч. 1 ст. 495 Цивільного кодексу України майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку, зокрема, право на використання торговельної марки, виключне право дозволяти використання торговельної марки або перешкоджати неправомірному її використанню та забороняти таке використання тощо, діють від дати подання заявки.
Така позиція викладена також у Рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004р. № 04-5/1107 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності», відповідно до п. 40 яких, оскільки, згідно з пунктом 1 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»з датою подання заявки на знак пов'язується виникнення прав, які випливають із свідоцтва про право власності на знак, у вирішенні питання про момент виникнення у власника свідоцтва на знак для товарів і послуг, права забороняти його використання іншими особами господарському суду необхідно точно з'ясовувати дату подання заявки на знак і дату видачі відповідного свідоцтва.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з твердженням позивача про те, що оспорюваний договір № 28-08 від 20.10.2008р. пов'язаний з передачею (відчуженням) майна позивача, отже потребує затвердження рішення про його укладення спостережною радою позивача, відповідно до п. 15.3.12. Статуту позивача.
Зібрані у справі докази свідчать, що 21.11.2008р. єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково -виробничий онкологічний та кардіологічний центр «Макс -Велл», яким є Товариство з обмеженою відповідальністю «Максвел Біокорпорейшн», було прийняте рішення № ПЧ-06/08 про непогодження та ненадання наступного схвалення, а також про вжиття необхідних заходів щодо розірвання, зокрема, договору № 28-08 від 20.10.2008р. про передання прав на отримання охоронного документа за заявкою у зв'язку з тим, що вказаний договір був укладений в порушення інтересів позивача, а укладення вказаного договору було проведено з порушенням процедури, встановленої Статутом, а саме: без отримання попередньої згоди та схвалення вказаного договору спостережною радою.
В матеріалах справи наявна копія листа позивача від 24.11.2008р. за вих. № 687 на адресу відповідача з пропозицією підписати угоду про розірвання договору № 28-08 від 20.10.2008р., однак, відсутні докази направлення вказаного листа відповідачеві.
Крім того, в матеріалах справи наявна також копія клопотання від 24.11.2008р. за вих. № 679 на адресу ДП «Український інститут промислової власності», з відміткою адресата про отримання, в якому позивач просить терміново призупинити усі дії щодо розгляду заявки про видачу свідоцтва України на знак для товарів та послуг № m 2008 04585 від 11.03.2008р., у зв'язку з процедурою дострокового розірвання вказаного договору.
В той же час, Статутом позивача не передбачається такого органу управління товариством як учасник товариства та такої форми реалізації управлінських повноважень як прийняття рішення учасника товариства, а передбачена лише діяльність загальних зборів, до компетенції яких належить лише повноваження щодо надання згоди генеральному директору товариства на укладення ним угод від імені товариства, сума яких у гривнях перевищує еквівалент 300000,00 доларів США. За таких обставин,суд дійшов висновку, що прийняття єдиним учасником позивача рішень загальних зборів у вигляді рішення учасника товариства не відповідає діючому законодавству та Статуту позивача з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 Господарського кодексу України, установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.
Частиною 2 ст. 57 та ч. 2 ст. 82 Господарського кодексу України передбачено, що установчі документи господарського товариства повинні містити, зокрема, відомості про склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень.
Пунктом 10.14. Статуту позивача визначено, що рішення, прийняті загальними зборами учасників в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання всіма учасниками, органами управління та посадовими особами товариства.
В 15.1.3. Статуту позивача визначено, що жоден з органів управління товариства, за винятком загальних зборів учасників, не має права давати вказівки спостережній раді щодо порядку здійснення нею покладених на неї функцій, а також з інших питань її діяльності.
Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову у їх задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Позивач звернувся до суду про визнання договору № 28-08 від 20.10.2008р. недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України також передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Зобов'язання, відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, можуть виникати, зокрема, із договорів та інших правочинів.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору, відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни, які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
У ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зазначено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦКУ); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦКУ); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦКУ).
Як було встановлено в судовому засіданні, оспорюваний договір № 28-08 від 20.10.2008р. був укладений між позивачем та відповідачем згідно вимог діючого на той час законодавства, щодо укладення договорів, рішення про його укладення було затверджене спостережною радою позивача (протокол № 3 від 03.09.2008р.), що відповідає установчим документам позивача, а саме п. 15.3.12. Статуту, укладений між сторонами договір не суперечив інтересам та умовам господарської діяльності сторін та держави, не порушував їх прав, жодна із сторін не зазнавала ніякого примусу щодо його укладення, сторони усвідомлювали наслідки своїх дій, укладення та виконання договору вчинено сторонами добровільно, будь-які умови, які б вплинули на волевиявлення сторін були відсутні, а крім того, оспорюваний договір № 28-08 від 20.10.2008р. був виконаний сторонами.
Твердження позивача про те, що позивач та відповідач є пов'язаними особами, згідно п. 1.26. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», судом відхилено, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1.26. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до пов'язаних осіб віднесено юридичну особу, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку. Під здійсненням контролю даний пункт встановлює володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку, або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку, або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.
В судовому засіданні було встановлено, що відповідачу був наданий дозвіл на набуття контролю (концентрація) над позивачем шляхом створення ситуації, за якої більше половини посад членів ради відповідача та спостережної ради позивача обіймають одні й ті ж самі особи: громадянин України ОСОБА_4, громадянин Казахстану ОСОБА_6, громадянин Росії ОСОБА_5 рішенням Антимонопольного комітету від 04.11.2008р. № 786-р., тобто після підписання між позивачем та відповідачем оспорюваного договору № 28-08 від 20.10.2008р.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що на момент укладення договору № 28-08 від 20.10.2008р. позивач та відповідач не були пов'язаними особами в розумінні п. 1.26. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Крім того, посилання позивача на норми податкового законодавства не можуть бути прийняті судом, оскільки вони встановлюють правила оподаткування господарських операцій між пов'язаними особами, а не регулюють цивільні правовідносини між цими суб'єктами.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача про визнання договору № 28-08 від 20.10.2008р. недійсним, у зв'язку з його невідповідністю вимогам закону, яка полягає в тому, що оскільки договір № 28-08 від 20.10.2008р. укладений між позивачем та відповідачем, які є пов'язаними особами, його ціна не може бути нижчою, а повинна відповідати рівню звичайних цін, які визначаються згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Частиною 2 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 13.8. Статуту позивача, генеральний директор в межах своєї компетенції самостійно укладає цивільно-правові угоди, підписує рахунки, банківські документи, сума яких у гривнях не перевищує еквівалент 300000,00 доларів США, а до компетенції спостережної ради позивача відповідно до п. 15.3.12. Статуту позивача відноситься, зокрема, затвердження рішень про передачу майна в оренду, заставу або його продаж.
Згідно ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до п. 9.3. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», за загальним правилом передбачені установчими документами обмеження повноважень особи щодо укладення угод у порівнянні з визначеними у довіреності, законі не повинні впливати на відносини підприємства, установи, організації, від імені якої укладено угоду, з іншими особами. Винятком є випадки, коли сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження. У цих випадках угода може бути визнана недійсною за позовом особи, в інтересах якої встановлено обмеження, але заявник повинен довести, що друга сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження.
В судовому засіданні було встановлено, що договір № 28-08 від 20.10.2008р. від імені відповідача був підписаний ОСОБА_4, який у момент його підписання також входив до складу спостережної ради позивача і повинен був знати про обмеження повноважень генерального директора позивача на укладення, зокрема, договорів відчуження та необхідність затвердження таких договорів рішенням спостережної ради позивача.
Як підтверджується матеріалами справи, на засіданні спостережної ради було прийнято рішення, яким узгоджена передача (продаж) товарних знаків Well»відповідачу, що підтверджується Протоколом № 3 від 03.09.2008р.
Твердження позивача про те, що на вказаному засіданні спостережної ради 03.09.2008р. був відсутній кворум, отже засідання є неправомочним, а прийняте рішення -нелегітимним, оскільки троє із членів спостережної ради, згідно рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково -виробничий онкологічний та кардіологічний центр «Макс -Велл»№ ПЧ-3/08 від 11.06.2008р, повинні приступити до виконання обов'язків після отримання дозволу на концентрацію, тобто після 04.11.2008р., згідно рішення Антимонопольного комітету від № 786-р, судом відхилено, оскільки ані в Статуті, ані в жодному іншому документі, наявному в матеріалах справи, не визначено, яка кількість голосів спостережної ради становить кворум, при якому засідання є правомочним, а, крім того, оскільки троє із членів спостережної ради не повинні були приступати до виконання своїх обов'язків, в тому числі і до голосування, то суд приходить до висновку, що засідання буде правомочним при наявності інших членів спостережної ради, а прийняте ними рішення -легітимним.
Судом відхилено також твердження позивача про те, що у вказаному протоколі засідання спостережної ради позивача № 3 від 03.09.2008р. мова йде не про позивача, а про іншу особу Well Фарм»і пункт перший порядку денного вказаного протоколу стосується не позивача, а Well»international medical consulting»LLC», стосовно якого і прийняте рішення про погодження передачі (продажу) товарних знаків Well»відповідачу, з огляду на наступне.
Оскільки в самій назві протоколу зазначено, що це протокол засідання спостережної ради Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково -виробничий онкологічний та кардіологічний центр «Макс -Велл», суд приходить до висновку, що на засіданні спостережної ради позивача могли вирішуватись лише питання, що стосуються юридичної особи, в якій вказана спостережна рада була створена відповідно до установчих документів, а не іншої юридичної особи, як стверджує позивач.
Крім того, оскільки створення спостережної ради передбачено п. 15.2.1. Статуту позивача, то і визначені Статутом її повноваження можуть поширюватися лише на позивача, а не на іншу юридичну особу, а так як до компетенції спостережної ради згідно п. 15.3.12. Статуту позивача, відноситься затвердження рішень про передачу в оренду, заставу або продаж майна, суд також дійшов висновку, що вказане положення статуту позивача може стосуватися лише майна позивача, а не іншої юридичної особи.
Твердження позивача про те, що в протоколі № 3 від 03.09.2008р. мова йде не про передані відповідачу за оспорюваним договором № 28-08 від 20.10.2008р. права на отримання охоронного документа за заявкою № m 2008 04585 від 11.03.2008р., а про чітко не визначені товарні знаки також відхилено судом, оскільки у вказаному протоколі зазначено, що узгоджена передача (продаж) відповідачу саме товарних знаків Well»; в матеріалах справи наявна заявка на реєстрацію знака Well»саме за № m 2008 04585 від 11.03.2008р., спостережна рада позивача на підставі визначених у Статуті позивача її повноважень могла прийняти рішення лише щодо передачі (продажу) товарних знаків, заявка на реєстрацію яких подана позивачем, а так як протоколом не визначений номер заявки, то суд дійшов висновку, що спостережною радою була погоджена передача позивачем відповідачеві товарних знаків ax-Well»за всіма заявками, зареєстрованими на ім'я позивача на день підписання протоколу.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача про визнання договору № 28-08 від 20.10.2008р. недійсним, у зв'язку з відсутністю у генерального директора позивача необхідного обсягу цивільної дієздатності для його підписання.
У відповідності із ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Як вбачається з матеріалів справи, в порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, позивач належних доказів на підтвердження наявності підстав для визнання недійсним договору № 28-08 від 20.10.2008р. суду не надав.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, при відмові в позові витрати по сплаті державного мита розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Суддя Гумега О. В.
Дата підписання
повного тексту рішення
05.06.2009 року