Дата документу Справа № 310/763/16-к
Провадження № 11-кп/778/1011/16
Єдиний унікальний № 310/763/16-к
Категорія - ч. 2 ст. 286 КК України Головуючий в 1-й інстанції - ОСОБА_1
Доповідач в 2-й інстанції - ОСОБА_2
01 вересня 2016 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі суддів:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку, дистанційно в режимі відеоконференції, матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12015080130004937 відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердянська Запорізької області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, неодруженого, працюючого електромонтером кабельних ліній БМРЕМ, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого;
за обвинуваченням у вчиненні кримінального злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України;
за участю: прокурора ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_6 ,
за апеляційними скаргами прокурора, який брав участь у провадженні, та потерпілого ОСОБА_8 , на вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 березня 2016 року,
в апеляційних скаргах:
- прокурор, який брав участь у провадженні, посилаючись на незаконність вироку через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність зазначає, що суд не врахував, що ОСОБА_6 вчинив тяжкий злочин, внаслідок якого настала смерть людини, а також думку потерпілого про необхідність призначення обвинуваченому покарання, пов'язаного з реальним позбавленням волі, внаслідок чого безпідставно звільнив ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням.
З огляду на вказане, прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки;
- потерпілий ОСОБА_8 вважає вирок необґрунтованим через невідповідність викладених в ньому висновків, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильність вирішення цивільного позову та м'якість покарання.
У запереченнях захисник ОСОБА_9 просить відмовити у задоволенні скарг та вирок залишити без змін.
Під час апеляційного розгляду скарг від потерпілого ОСОБА_8 надійшла заява, в якій він просить його апеляційну скаргу не розглядати, оскільки районний суд прийняв законне та обґрунтоване рішення, обвинуваченим ОСОБА_6 повністю відшкодована йому шкода, а тому він вважає, що той не заслуговує на покарання пов'язане з реальним відбуттям покарання в місцях позбавлення волі.
Колегія суддів, керуючись вимогами ч. 1 ст. 403 КПК України, приймає від потерпілого ОСОБА_8 його відмову від апеляційної скарги та розглядає тільки апеляційну скаргу прокурора.
Вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 березня 2016 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням строком на 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України. Запобіжний захід не обирався. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 задоволено частково і ухвалено стягнути на користь останнього з ОСОБА_6 на відшкодування моральної шкоди - 30 000 грн. Крім того, ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати, пов'язані із залученням експерта в сумі 1 473, 12 грн. Вирішена доля речових доказів.
Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; в судових дебатах: захисника та обвинуваченого, зокрема і в останньому слові, які просили вирок районного суду залишити без зміни; прокурора, який просив апеляційну скаргу прокурора задовольнити; перевіривши матеріали провадження, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Згідно зі змістом судового рішення, 08.10.2015 року приблизно о 07 годині 11 хвилин, в світлу пору доби, ОСОБА_6 , керуючи автомобілем «ВАЗ 2108» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався проїжджою частиною дороги з одностороннім рухом по вул. Дюміна, з боку пр. Праці в напрямку пр. Леніна м. Бердянська Запорізької області.
В цей же час, попереду ОСОБА_6 , в районі будівлі міськвиконкому, у невстановленому для переходу місці, проїжджу частину вул. Дюміна почала переходити потерпіла ОСОБА_10 , яка рухалась з правого боку ліворуч, відносно напрямку руху автомобіля «ВАЗ 2108».
Під час наближення цього автомобіля до потерпілої ОСОБА_10 , відбулося засліплення сонцем ОСОБА_6 .
ОСОБА_6 , порушивши вимоги пунктів 12.3 та 19.3 Правил дорожнього руху України, після засліплення, не зупинився, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, а продовжуючи подальший рух, скоїв наїзд на потерпілу ОСОБА_10 .
В результаті наїзду, потерпіла ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження, з якими її було доставлено до Бердянської міської лікарні, де в той же день настала її смерть від відкритої черепно-мозкової травми з переломами кісток черепа, крововиливами під оболонки мозку, що призвела до розвитку набряку - набухання головного мозку.
Всі ушкодження виявлені при дослідженні трупа прижиттєві, утворилися одночасно або в швидкій послідовності одне за одним, незадовго до настання смерті потерпілого від дії тупих предметів зі значною силою.
Увесь комплекс ушкоджень виявлений при дослідженні трупа ОСОБА_10 міг утворитися в умовах дорожньо-транспортної пригоди при зіткненні рухомого легкового автотранспортного засобу з пішоходом.
В момент травмування ОСОБА_10 , найбільш ймовірно перебувала у вертикальному або близькому до нього положенні і була звернена лівою бічною поверхнею тіла до автотранспортного засобу.
Первісний травматичний вплив конструкцією автотранспортного засобу найбільш ймовірно було направлено в бічну поверхню нижньої третини лівої гомілки та стегна, з наступним, можливим, закиданням потерпілої або відкиданням тіла на тверде дорожнє покриття та його ковзанням по дорожньому покриттю.
ОСОБА_6 , який керував автомобілем «ВАЗ 2108» реєстраційний номер НОМЕР_1 повинен був діяти згідно до вимог п.п. 12.3, 19.3 Правил дорожнього руху та мав технічну можливість уникнути наїзду на потерпілу ОСОБА_10 .
Невідповідність дій ОСОБА_6 вимогам п. 12.3, п. 19.3 Правил дорожнього руху, з технічної точки зору, перебуває в причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.
Висновки районного суду про наявність вини ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення за вказаними у вироку обставинами, підтверджена дослідженими у судовому засіданні доказами, яким надана належна правова оцінка, та які не оскаржуються в апеляційних скаргах.
Судом першої інстанції дії ОСОБА_6 правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , місцевий суд врахував, що останній вину визнав повністю, щиро розкаявся у скоєному, активно сприяв в розкритті злочину, добровільно відшкодував матеріальну шкоду, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, обтяжуючи покарання обвинуваченого обставини відсутні, а тому районний суд визнав можливим не призначати йому реальне позбавлення волі і правильно застосував до нього ст. 75 КК України.
Доводи прокурора про те, що обвинувачений ОСОБА_6 вчинив злочин, який віднесено законом до категорії тяжких, внаслідок якого настала смерть людини, є необґрунтованими, оскільки тяжкість наслідків не може бути врахована ще раз при призначенні покарання, так як є ознакою кваліфікованого складу злочину, що впливає, як на його кваліфікацію дій, так і на розмір санкції кримінально-правової норми. Що стосується тяжкості злочину, то воно само по собі не може бути перешкодою для застосування ст. 75 КК України відносно обвинуваченого ОСОБА_6 .
Не заслуговує уваги довід прокурора і про те, що районний суд не в повній мірі врахував думку потерпілого про необхідність призначення обвинуваченому покарання, пов'язаного з реальним позбавленням волі, оскільки на даний час ця думка змінилася на протилежну.
Враховуючи вищевказане, а також те, що обвинувачений ОСОБА_6 повністю відшкодував потерпілому ОСОБА_8 , як матеріальну, так і моральну шкоду, крім того від останнього надійшла заява в якій він вважає, що районний суд прийняв законне рішення, про застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 ст. 75 КК України, колегія суддів вважає рішення місцевого суду про звільнення останнього від відбування основного покарання з випробуванням шляхом визначення трирічного іспитового строку та встановлення контролю за його поведінкою, законним.
Таким чином, колегія суддів вважає, що районний суд призначив обвинуваченому ОСОБА_6 покарання відповідно до закону, і воно за своїм розміром є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Керуючись ст. ст. 336, 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні, залишити без задоволення, а вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 березня 2016 року відносно ОСОБА_6 , без змін.
Ухвала Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з моменту її оголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з часу її оголошення.
Судді: