Дата документу Справа №
Єдиний унікальний № 334/2160/16-а Головуючий у 1 інстанції: Добрев М.В.
Провадження № 22-ц/778/3181/16 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«30» серпня 2016 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Подліянової Г.С.,
секретар: Мельник З.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2016 року про повернення позову ОСОБА_3 до Ленінського Відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про скасування постанови державного виконавця,
В квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Ленінського ВДВС Запорізького МУЮ про скасування постанови державного виконавця.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 05 квітня 2016 р. отримав від відповідача постанову про стягнення з боржника виконавчого збору за виконавчим провадженням №44460428 від 03 вересня 2014 р. та постанову про відкриття виконавчого провадження №50536181 від 04 березня 2016 р. Обидві постанови стосуються стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 42685,99 грн. з приводу не виконання в самостійному порядку в строк до 12 серпня 2015 р. виконавчого листа №755/17543/13-ц, виданого 09 вересня 2013 р. про стягнення з нього на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 426859,97 грн.
Вважає вказані постанови протиправними, незаконними та такими, що підлягають скасуванню на підставі наступного.
Стягнення з боржника судового збору можливе лише у випадку одночасного існування наступних пов'язаних між собою обставин: 1) коли державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження, 2) у постанові вказано боржнику про необхідність самостійно виконати рішення у зазначений строк, 3) у постанові зазначено що у разі ненадання документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору, 4) зазначена постанова про відкриття виконавчого провадження отримана боржником.
Він не отримував вказані постанови ВДВС до 05 квітня 2016 р.
25 лютого 2016 р. заборгованість перед ПАТ «Укрсоцбанк» за вказаним виконавчим листом була ним погашена, таким чином виконавче провадження було відкрито вже після добровільного погашення ним боргу.
Також, виконавчий документ пред'явлено до виконання з пропуском передбаченого законодавством України, строку.
Згідно з п. 7 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014р., відповідно до статей 28, 41, 89 Закону України «Про виконавче провадження» при визначених умовах у разі невиконання боржником рішення самостійно державний виконавець виносить постанови про стягнення виконавчого збору, про накладення штрафу та про стягнення витрат, пов'язаних із організацією та проведенням виконавчих дій. За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами. У зв'язку із цим справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях стосовно примусового виконання судового рішення у цивільній справі, належать до компетенції адміністративних судів.
На підставі зазначеного просив скасувати постанову Ленінського ВДВС Запорізького МУЮ про стягнення з боржника виконавчого збору за виконавчим провадженням №44460428 від 03.09.2014 р. та постанову Ленінського ВДВС Запорізького МУЮ про відкриття виконавчого провадження №50536181 від 04.03.2016р., судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2016 року позов ОСОБА_3 повернуто.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою судді, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу судді та направити справу для продовження розгляду.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.
Повертаючи адміністративний позов ОСОБА_3 до Ленінського Відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про скасування постанови державного виконавця, суддя виходив з того, що ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, який повинен бути поданий до адміністративного суду, а тому на підставі п.4 ч.3 ст. 121 ЦПК України позов підлягає поверненню.
Однак погодитися з таким висновком не можна.
Відповідно до п.4 ч.3 ст. 121 ЦПК України позовна заява повертається у випадку, коли справа не підсудна цьому суду.
З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_3 звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя як до адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову Ленінського ВДВС Запорізького МУЮ про стягнення з боржника виконавчого збору за виконавчим провадженням №44460428 від 03.09.2014 р. та постанову Ленінського ВДВС Запорізького МУЮ про відкриття виконавчого провадження №50536181 від 04.03.2016р.
Обидві постанови стосуються стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 42685,99 грн. з приводу не виконання в самостійному порядку в строк до 12 серпня 2015 р. виконавчого листа №755/17543/13-ц, виданого 09 вересня 2013 р. про стягнення з нього на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 426859,97 грн.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п.7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», відповідно до статей 28, 41, 89 Закону України «Про виконавче провадження» при визначених умовах у разі невиконання боржником рішення самостійно державний виконавець виносить постанови про стягнення виконавчого збору, про накладення штрафу та про стягнення витрат, пов'язаних із організацією та проведенням виконавчих дій.
За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами. У зв'язку із цим справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях стосовно примусового виконання судового рішення у цивільній справі, належать до компетенції адміністративних судів.
Пунктом другим Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Також до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні (п.6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби»).
Таким чином, даний спір належить до розгляду в порядку ст.181 КАС України, на що і посилався ОСОБА_3
Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», визначаючи предметну та територіальну підсудність справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, судам необхідно враховувати, що за приписами пункту 5 частини першої статті 18, частини шостої статті 181 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1 - 4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист, незалежно від статусу позивача у виконавчому провадженні.
При цьому місцевим загальним судам як адміністративним судам також предметно підсудні адміністративні справи з приводу оскарження постанов державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу в ході виконання ними ухвалених цими судами рішень (пункт 5 частини першої статті 18 КАС України).
Справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконавчих документів, виданих цими судами в інших справах, крім передбачених пунктами 1 - 4 частини першої статті 18 КАС України, підлягають розгляду місцевими загальними судами як адміністративними судами, які видали виконавчий лист, у разі звернення сторін виконавчого провадження.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, дійшов помилкового висновку про звернення ОСОБА_3 з адміністративним позовом до неналежного суду та в порушення норм процесуального права повернув адміністративний позов на підставі ЦПК України.
З огляду на викладене, ухвала судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2016 року підлягає скасуванню відповідно до п.3 ч.1 ст.312 ЦПК України з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 307, 312 ЦПК України, ст.ст. 18, 181 КАС України, Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2016 року у цій справі скасувати, питання передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді: