Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
судова палата з розгляду цивільних справ
Україна, 69005,м.Запоріжжя, пр.Соборний,162
Суддя 1-ї інстанції Смолка І.О. Суддя доповідач Бондар М.С
Є.у.№ 331/2814/16
01 вересня 2016 року Справа № 22ц/778/3668/16
Іменем України
Коллегія судової палаті з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючий - суддя: Бондар М.С., судді: Спас О.В., Поляков О.З.
секретар - Бурак А.В.
при участі: прокурора - адвоката -
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за
апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 21.06.2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до скаргою Державного підприємства "Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект" про стягнення несплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства "Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект" (далі-Підприємство) про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, посилаючись на те, що вона працювала на підприємстві відповідача на посаді економіста з фінансової роботи 1 категорії. 20.11.2015 року звільнилася з роботи за власним бажанням. При звільненні, Підприємство не сплатило їй заробітну плату за листопад 2015 року у розмірі 1358 грн. 17 коп.. Окрім того, нею не отримана і заробітна плата за вересень-жовтень 2015 року до виплати якої відповідач був зобов'язаний за судовими наказами. Тому, прохала присудити заборгованість заробітної плати у сумі 1358 грн. 17 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 8450 грн. 69 коп. та інфляційні втрати на суму 119 грн. 35 коп. й відшкодувати моральні втрати у розмірі 6 000 грн..
Рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 21.06.2016 року позовні вимоги відхилені, у зв'язку відсутністю вини відповідача у затримці розрахунку при звільненні.
У скарзі позивач покликав скасувати рішення суду першої інстанції і задовольнити позов, вказуючи на те що суд неправильно провірив законність і обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Заслухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів судової палаті з цивільних справ апеляційного суду дійшла до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.309 ЦПК суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції й ухвалює нове рішення, в зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм процесуального права.
Судом встановлено, що позивач працював на підприємстві відповідача на посаді економіста з фінансової роботи 1 категорії. 20.11.2015 року звільнилася з роботи за власним бажанням.
Наказом № 115-кос від 20.11.2015 року звільнена з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КзПП (а.с.12).
При звільненні, у строки встановлені законом відповідач не провів з позивачем повний розрахунок й не виплатив заробітну плату за листопад 2015 року у розмірі 1358 грн. 17 коп. (Довідка а.с.15).
Відхиляючи вимоги у справі, районний суд дійшов висновків про відсутність вини підприємства у затримці розрахунку при звільненні.
Втім, з такою позицією суду першої інстанції, судова колегія погодитись не може.
Право на своєчасне отримання винагороди за працю гарантовано ст.43 Конституції України та відноситься до основних прав та свобод громадянина, тому своєчасна виплата заробітної плати є конституційним обов'язком роботодавця.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошову виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Положеннями ст.115 КЗпП України та ст.24 Закону України "Про оплату праці" передбачені порядок та умови виплати заробітної плати.
Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, за положеннями ст. 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
На відсутність вини у затримці розрахунку підприємство та суд першої інстанції посилались на арешт коштів та майна підприємства, який здійснено за постановами державного виконавця у зведеному виконавчому провадженні(а.с.50.51).
Втім, наявність таких постанов не виключає вину відповідача у несвоєчасному розрахунку із позивачем в день звільнення.
Відповідно до абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно із п.5 Порядку нарахування виплат у випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (п. 8 Порядку).
За цими правилами, розмір середньоденного заробітку за час затримки розрахунку становить 8450 грн. 69 коп. (а.с.67).
Відповідальність за неналежне здійснення розрахунку при звільненні встановлена ст.117 КЗпП.
Стаття 117 КЗпП чітко встановлює, що у разі невиплати з вини підприємства належних звільненому працівникові сум в день звільнення таке підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки виплати, по день фактичного розрахунку.
Одночасно ст.95 Закону України "Про оплату праці" передбачає, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
ОСОБА_2 Кодексу можуть застосовуватися до трудових відносин у випадку, якщо такі відносини не врегульовані нормами трудового законодавства (ст.9 ЦК).
У свою чергу, питання виплати заробітної плати врегульовані Законами України "Про оплату праці", "Про індексацію грошових доходів населення","Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", Порядком проведення індексації грошових доходів населення (затвердженим постановою КМУ від 17.07.2003 р. № 1078), Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати (затвердженим постановою КМУ від 20.12.1997 р. № 1427).
Таким чином, підстав для застосування ст.9 ЦК щодо індексації заборгованості не має.
За змістом ст.117 КЗпП України нарахування інфляційний втрат на середній заробіток за час затримки розрахунку не передбачено, а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Оскільки сплата позивачу належних їй платежів не здійснена то працівник отримав право на компенсацію моральних втрат (ст.237-1 КЗпП).
Як роз'яснено у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її збагачення.
Моральні страждання, як правило, виявляються у відчуттях страху, сорому, приниження, переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також в інших, несприятливих для людини випадках психологічного дискомфорту.
Отже, під поняттям "моральна шкода" охоплюється негативні наслідки немайнового характеру, які заподіяні фізичній особі внаслідок завданих їй фізичних, психічних та моральних страждань, що пов'язані із порушенням її прав чи охоронюваних законом інтересів.
При встановленні можливої суми відшкодування в грошовому еквіваленті суд зіставляє глибину моральних страждань і суму заявлених компенсацій. При цьому враховуються: загальні страждання, психологічний і фізичний стан потерпілого, погіршення функціонування його певних органів.
Глибина переживань, викликаних ушкодженням здоров'я, ставиться в залежність від самої особи, тому призначення компенсації моральної шкоди полягає і в тому, аби певною мірою відновити втрату щастя особи і можливості насолоджуватися життям тепер і в майбутньому.
З огляду на викладене, та дотримуючись принципів розумності й справедливості, апеляційний суд вважає, що на користь заявника має бути присуджено 300 грн. на відшкодування моральних збитків.
Виходячи з наведеного, районний суд не правильно вирішив справу, а тому рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст.307,309,313,314,316,317 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 21.06.2016 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.
Заявлені у справі позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 8450 грн. 69 коп. без урахування обов'язкових платежів та податків, справляння яких віднесено на відповідача.
Стягнути з Державного підприємства "Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект" на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за листопад 2015 року у розмірі 1358 грн. 17 коп..
Стягнути з Державного підприємства "Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект" на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди - 300 грн..
Стягнути з Державного підприємства "Державний проектний інститут "Запоріжцивільпроект" на користь держави судові витрати пов'язані з розглядом справи в суді 1212 грн. 64 коп..
Рішення судової колегії може бути оскаржене безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий: Судді: