31 серпня 2016 року м. Київ К/800/28512/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І.В.
Бухтіярової І.О. Юрченко В.П.
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_4
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2015 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2015 р.
у справі № 826/2732/15
за позовом ОСОБА_4
до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про скасування рішення,
У лютому 2015 року ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4.) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, Головне управління ДФС у м. Києві), в якому просила суд скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 26.01.2015 р. № 255/к/26-15-10-08.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2015 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2015 р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2015 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2015 р. і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Позивач процесуальним правом подати письмові заперечення не скористався.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати з доходів фізичних осіб від операцій з інвестиціями активами фізичної особи ОСОБА_4 за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р., за результатами якої складено акт від 08.09.2014 р. № 2438/26-52-17-01/НОМЕР_1 та зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 164.1.1 пункту 164.1, підпункту 164.2.9 пункту 164.2, пункту 164.3. статті 164, підпунктів 170.2.1, 170.2.2 пункту 170.2 статті 170, пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, занижено обсяги оподатковуваного доходу за 2013 р. на загальну суму - 1 500 000 грн. та не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету податку з доходів фізичних осіб в сумі 254 770,60 грн.; підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пунктів 179.1, 179.7 статті 179 Податкового кодексу України - неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік.
Податковим органом на підставі Акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.10.2014 року № 0061501701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачує фізичними особами за результатом річного декларування в сумі 318 633,25 грн., у тому числі за основним платежем 254 770,60 грн. та за штрафними санкціями 63 862,65 грн.
Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомлення-рішенням від 21.10.2014 року № 0061501701 позивачкою 26.11.2014 року подано скаргу до Головного управління ДФС у м. Києві.
Рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 05.12.2014 №215/К/26-15-10-08 строк розгляду скарги продовжено до 26.01.2015 року.
Позивачкою 08.01.2015 р. надано до ГУ ДФС у м. Києві доповнення до скарги від 26.11.2014 р. з додатками.
За результатом розгляду скарги з доповнення ГУ ДФС у м. Києві було прийнято Рішення від 26.01.2015 № 255/К/26-15-10-08, яким було скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 21.10.2014 № 0061501701 в частині грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 94 445,63 грн. (основний платіж - 75 556,50 грн., штрафні санкції - 18 889,13 грн.), а скаргу позивачки - частково задоволено.
Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.
У відповідності до положень пункту 55.1 статті 55 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.
Стаття 56 Податкового кодексу України регулює питання оскарження рішень контролюючих органів.
Так, вказаною статтею встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Пунктом 56.6 статті 56 Податкового кодексу України закріплено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.
Відповідно до пункту 56.10 названої статті рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.
Пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України визначає, що, у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.
Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Відповідно до підпунктів 60.1.2, 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу; контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.
Згідно з пунктами 60.3, 60.4 статті 60 Податкового кодексу України, у випадках, визначених підпунктом 60.1.2 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги. У випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.
Тобто податкове повідомлення-рішення визнається відкликаним у разі прийняття контролюючим органом рішення, яким задовольняється скарга на користь платника податків.
Отже, рішення про результати розгляду первинної скарги від 26.01.2015 р. № 255/к/26-15-10-08 не є юридично значимим для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, оскільки саме по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов'язки, що виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивача шляхом скасування такого рішення, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2015 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2015 р. у справі № 826/2732/15 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько
Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова
(підпис) В.П. Юрченко