31 серпня 2016 року м. Київ К/800/50763/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Лосєва А.М.,
Олендера І.Я.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Національна агенція «ФМ Медія Груп»
на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року
та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року
у справі№826/14645/15
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Національна агенція «ФМ Медія Груп»
доДержавної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Національна агенція «ФМ Медія Груп» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Національна агенція «ФМ Медія Груп») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 05 березня 2015 року №0001502202.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Національна агенція «ФМ Медіа Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Консалт Менеджмент Груп» за період з 01 жовтня 2014 року по 31 жовтня 2014 року.
За результатами перевірки 16 лютого 2015 року складно акт № 167/26-54-22-02/32379889, в якому зафіксовано встановлені податковим органом порушення ТОВ «Національна агенція «ФМ Медіа Груп» пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200,2 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 782795,00 грн.
На підставі висновків зазначеного акта перевірки відповідачем 05 березня 2015 року винесено податкове повідомлення - рішення №0001502202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1174193,00 грн., з яких за основним платежем 782795,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 391398,00 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність у контрагента позивача реальної можливості для здійснення господарської операції, за результатами якої позивачем сформовано податковий кредит, а також недоведення позивачем реального виконання спірних операцій.
Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
У розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Відповідні висновки суду узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №21-887а15 та №21-1526а15. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 жовтня 2014 року між позивачем та ТОВ «Консалт Менеджмент Груп» було укладено договір про надання рекламних послуг, відповідно до якого ТОВ «Консалт Менеджмент Груп», зокрема, зобов'язаний розробити та узгодити з замовником рекламну компанію, організувати проведення рекламної компанії шляхом розміщення ролика в рекламних блоках у відповідності з умовами даного договору; надавати замовнику (позивачу) для підписання звіти щодо наданих послуг у вигляді актів наданих послуг.
На підтвердження виконання зазначених договорів позивач надав медіа-плани рекламної компанії, акт здачі-приймання послуг, податкові накладні.
Разом з тим, наявний в матеріалах справи акт здачі-приймання послуг містить лише загальну назву послуг, відповідно до виду послуг визначеному у відповідному пункті Договорів, що унеможливлює ідентифікацію їх зв'язку з господарською діяльністю товариства, оскільки відсутнє посилання на предмет реклами.
З наданого позивачем диску аудіо записів рекламних роликів також не вбачається що останні відображають факт надання рекламних послуг саме на виконання укладеного договору. З останніх вбачається, що ролики містять інформацію про надання ТОВ «Національна агенція «ФМ Медіа Груп» послуг з розміщення реклами на наступних рекламоносіях: «Авторадіо», «Ретро FM», «Наше Радіо», «Europa Plus», «Super Radio» «Джем FM». Однак, останній не містить відомостей щодо дати створення рекламних роликів, дати трансляції в рекламних блоках на радіо тощо.
В касаційній скарзі платник податків зазначає про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, проте жодних обґрунтувань на підтвердження зазначеного ним не надано.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Національна агенція «ФМ Медія Груп» залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року у справі №826/14645/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: А.М. Лосєв
Судді: І.Я. Олендер
Т.М. Шипуліна