"18" серпня 2016 р. м. Київ К/800/26441/15
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Єрьоміна А.В.(головуючий);
Кравцова О.В., Розваляєвої Т.С.,
секретар судового засідання Корінець Ю.О.,
за участю:
представника позивача ОСОБА_1,
представників відповідачів ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_4 про відмову в державній реєстрації та зобов'язання вчинити певні дії, -
У грудні 2014 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_4, в якому просила рішення від 6 жовтня 2014 року №16284818 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень та зобов'язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві повторно розглянути її заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником нерухомого майна, її права, як власниці, гарантовані державою Україна положеннями статті 41 Конституції України та статті 1 Протоколу №1 до статті 1 Європейської Конвенції з прав людини, положення якої застосовуються в Україні відповідно до положень статті 9 Конституції України та мають пріоритет над нормами вітчизняного законодавства.
На думку позивача, для проведення державної реєстрації права власності на квартиру, державному реєстратору були надані всі необхідні для того документи. Проте, в супереч вимогам законодавства їй було відмовлено в реєстрації права власності з посиланням на те, що заява про державну реєстрацію прав пов'язаних з відчуженням нерухомого майна подана після державної реєстрації обтяжень встановлених щодо цього майна є таким, що не відповідає дійсності.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
У касаційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вищезазначені судові рішення, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення сторін, перевіривши оскаржувані рішення судів та матеріали справи в межах доводів касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 10 січня 2006 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (Виконавець), з одного боку, та ОСОБА_5 (Інвестор), з іншого боку, було укладено договір №2-34/2006 інвестування будівництва житлового будинку.
Відповідно до пункту 1.1, пункту 1.2, підпункту 2.1.2 пункту 2.1 вищезазначеного договору, Виконавець зобов'язується своїми силами та засобами, за рахунок залучених від Інвестора коштів, збудувати і передати Інвестору обумовлене житло (об'єкт інвестування), а Інвестор зобов'язується забезпечити відповідне фінансування об'єкту інвестування та прийняти його у свою власність для особистого проживання на умовах цього Договору. Характеристика об'єкту інвестування: в збудованому житлі виконуються: загально будівельні роботи; встановлюються вхідні двері, вікна; штукатурка цеглових стін всіх приміщень, крім внутрішніх стін ванної кімнати та с/в; системи: водопостачання та каналізації (без сантехніки та сантехнічних приладів); опалення; електрозабезпечення; газопостачання (без плит, які інвестор зобов'язаний встановити в квартиру на момент пуску газу в будинок). Адреса: м. Київ. вул. Бударіна буд. 3, № квартири -37. Поверх - 8. Кількість кімнат -3. Загальна площа - 116,34. Житлова площа - 66,68. Запланований термін здачі будинку в експлуатацію - 4 квартал 2006 року. Термін відкриття будинку під заселення 90 днів після здачі будинку в експлуатацію. Інвестор має право отримати вказану в п. 1.2. квартиру лише за умови інвестування 100 відсотків загальної площі цієї квартири.
Інвестором було внесено у рахунок фінансування будівництва Виконавця кошти у розмірі 479994,00 грн.
26 жовтня 2010 року між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (Виконавець), з одного боку, та ОСОБА_5 (Інвестор), з іншого боку, було укладено Додаткову угоду №1 до договору №2-34/2006 інвестування будівництва житлового будинку.
У відповідності до пункту 1 вищезазначеної додаткової угоди, враховуючи заяву інвестора від 22 жовтня 2010 року, Виконавець погоджується на заміну особи Інвестора громадянкою ОСОБА_3, в зв'язку з чим сторони взаємно прийшли до згоди викласти в преамбулі та у реквізитах договору найменування Сторін у наступній редакції: 1.1. Державне підприємство МО України «Укрвійськбуд», іменоване надалі "Виконавець", в особі директора Коробкіна Віктора Станіславовича, який діє на підставі Статуту підприємства, з одного боку, і громадянка ОСОБА_3, іменований (а) надалі "Інвестор", з іншого боку.»
Сертифікатом відповідності НОМЕР_1 підтверджується введення в експлуатацію будинку.
Розпорядженням Святошинської РДА №149 від 13 березня 2014 року присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1.
17 вересня 2014 року представник позивача звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві з заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1, загальною площею 117,70 кв.м.
Разом з заявою було подано наступні документи:
- оригінал Договору інвестування будівництва жилого будинку №2-34/2006 від 10 січня 2006 року та його копія;
- оригінал Додаткової угоди №1 від 26 жовтня 2010 року до Договору інвестування будівництва жилого будинку №2-34/2006 від 10 січня 2006 року та його копія;
- копія Інвестиційного договору №2 на будівництво жилого будинку від 9 квітня 2003 року;
- Довідка від 6 травня 2014 року;
- Витяг з реєстру інвесторів житлового будинку по АДРЕСА_1 від 6 травня 2014 року;- ОСОБА_1 прийому-передачі квартири 337 від 6 травня 2014 року;
- копія Договору оренди земельних ділянок від 26 січня 2005 року;
- копія Сертифікату серії НОМЕР_1 від 15 квітня 2013 року;
- копія Розпорядження №149 від 13 березня 2014 року;
- оригінал технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 та його копія.
6 жовтня 2014 року позивач отримав рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обмежень №16284818, видане державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_4, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, щодо відмови у державній реєстрації права власності на приватну квартиру, що розташована у АДРЕСА_1 на підставі статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 20 та 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року НОМЕР_3, оскільки заяву про державну реєстрацію прав пов'язаних з відчуженням нерухомого майна подано після державної реєстрації обтяжень встановлених щодо цього майна.
Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Законом, який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно із абзацом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав є обов'язковою.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.
Державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав (пункт 2 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором може бути державний реєстратор органу державної реєстрації прав (державний службовець) або нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
Як встановлено судом, ОСОБА_4 є державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві та здійснювала у спірних правовідносинах функції органу державної реєстрації прав.
17 вересня 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_4 прийнято та зареєстровано заяву ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за результатом розгляду якої 6 жовтня 2014 року державним реєстратором було прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за №16284818.
Частиною першою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено виключний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, а саме, у державній реєстрації може бути відмовлено у разі, якщо: заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.
Згідно із частиною четвертою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Аналогічна норма міститься й у пункті 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України НОМЕР_3 від 17 жовтня 2013 року, який передбачає, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Підставою для прийняття рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за №16284818 стало те, що у ході розгляду заяви встановлено наявність обтяження нерухомого майна щодо якого подано заяву, державний реєстратор послався на приписи статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пункти 20 та 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України НОМЕР_3 від 17 жовтня 2013 року, згідно з якою державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; наявність обтяжень прав на нерухоме майно.
Як встановлено судом та підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна міститься запис, здійснений Державним реєстратором Гребенюк Оленою Іванівною Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві 10 квітня 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження на підставі Постанови Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві від 1 квітня 2014 року (серія та номер: НОМЕР_2).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.
За змістом статті 57 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» арешт майна полягає у обмеженні розпорядження, володіння і користування майном.
Реєстрація арешту є актом обмеження прав власника, а не актом офіційного визнання прав чи вимог інших осіб на майно.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що оскільки на момент подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на нерухоме майно арешт зазначеного майна знято не було, державний реєстратор правомірно відмовив у державній реєстрації права власності.
При цьому, відмовляючи у задоволенні позову, суди не надали повної оцінки обставинам справи, зокрема, інформації з Єдиного реєстру заборон відчужень об'єктів нерухомого майна.
Відповідн6о до п. 3.3. Положення про єдиний реєстр заборон відчужень об'єктів нерухомого майна до витягу має вноситись, зокрема, інформація про об'єкт обтяження, а саме ідентифікаційні номери об'єкту обтяжень та його місцезнаходження.
В матеріалах справи відсутня інформація з Єдиного реєстру заборон відчужень об'єктів нерухомого майна за допомогою якої можна ідентифікувати об'єкт обтяження, зокрема, запису про те, що арешт накладено саме на квартиру АДРЕСА_1, а також інформації щодо накладення арешту на будинок, як на майновий комплекс в цілому.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не дана відповідь, хто є власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт, а відтак для правильного вирішення даного спору необхідно встановити, чи дійсно квартира АДРЕСА_1 відноситься до нерухомого майна боржника ДП «Укрвіськбуд», чи є воно його власністю, чи дійсно може бути об'єктом обтяження у спірних правовідносинах, а також необхідно дослідити інформацію з Єдиного реєстру заборон та відчужень відповідно до якої можна ідентифікувати об'єкт обтяження, зокрема наявність запису про те, що арешт накладено саме на вищенаведену квартиру АДРЕСА_1, запису щодо накладення арешту на будинок як майновий комплекс в цілому, або на майнові права на зазначений об'єкт.
За таких обставин, суд касаційної інстанції зазначає, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову закріплений нормами статті 7, частини четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).
Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зі змісту частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частини першої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: