79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
31.08.2016р. Справа№ 914/789/16
Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В., судді Коссака С.М., судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту», м. Львів
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ПАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», м.Львів
про стягнення 50 783,53 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1-представник, довіреність від 14.01.2015 року №14-10
від відповідача: не з»явився
від третьої особи: не з»явився
Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» про стягнення 50 783,53 грн.
Ухвалою від 24.03.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 05.04.2016 року. Рух справи відображено в ухвалах суду.
У зв»язку з тим, що суддя Трускавецький В.П. перебуває у відпустці, 31.08.2016 року здійснено автоматичну зміну складу колегії. Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії від 31.08.2016 року, суддю Трускавецького В.П. замінено суддею Фартушком Т.Б.
Представник позивача в судове засідання з'явився, вимоги ухвал суду по справі виконав частково, позовні вимоги просить задоволити з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату і місце проведення судового засідання, що підтверджується протоколом від 20.07.2016 року, вимоги ухвал суду виконав не повністю, позовні вимоги заперечує з підстав, наведених у відзиві, який долучений до матеріалів справи.
05.04.2016 р. відповідачем за вх. № 14788/16 подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв»язку із захворюванням представника та для надання можливості подати відзив.
26.04.2016 р. відповідачем за вх. № 18157/16 в канцелярію господарського суду Львівської області подано відзив на позовну заяву з додатками, а саме: копію довіреності, копію вимоги № 14/2-4089 від 24.06.14р., копію виписки по особовому рахунку за 04.11.2014 року, копію платіжного доручення № НОМЕР_1 від 16.07.2014 року, копії звітів про використання коштів від 03.09.2014року, 10.09.2014 року, 17.09.2014 року із банківськими квитанціями.
31.08.2016 року за вх.№4221/16 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи та просить суд продовжити строк розгляду справи. Суд вирішив відмовити в задоволенні клопотання відповідача, оскільки відсутні підстави, передбачені статтею 69 ГПК України щодо його задоволення.
Представник третьої особи в судове засідання не з»явився, вимоги ухвали суду виконав не повністю, надав письмові пояснення по суті спору, що долучені до матеріалів справи. Позиція третьої особи суду відома.
Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів -
28.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач, компанія, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» (надалі - відповідач, покупець) укладено договір №13/3756-ТУ-21 купівлі -продажу природного газу (надалі - договір).
Відповідно до п.1.1 договору, продавець зобов»язувався передати покупцеві природний газ (надалі - газ), а покупець зобов»язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, на умовах ціього договору.
На виконання умов договору позивач поставив протягом січня-квітня 2013 року, а відповідач прийняв, природний газ на загальну суму 32 377,82 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, реєстрами обсягів реалізації газу, реєстром споживачів природного газу та податковими накладними за вищевказані періоди реалізації газу.
Як стверджує позивач, відповідач в свою чергу свої зобов»язання за договором не виконав, за поставлений природний газ розрахувався частково, а саме в сумі - 5 500,00 грн.
Таким чином, сума боргу відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу газу складає 26 877,82 грн.
Відповідно до п.6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% оплати вартості обсягів газу в термін до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання пункту 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов»язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до п.9.3 договору строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у п»ять років.
На підставі умов договору та норм чинного законодавства України, позивачем нараховано пеню в розмірі 1 949,12 грн., інфляційні втрати в розмірі 20 040,47 грн., 3% річних в розмірі 1 916,12 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Отже, загальна сума заборгованості, за підрахунком позивача, становить 50 783,53 грн.
В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що станом на день розгляду справи відповідач не сплатив заборгованість перед позивачем, розмір боргу не змінився.
На час розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу, явку повноважного представника в судове засідання 31.08.2016 року не забезпечив, відзив на позов подав, в якому позовні вимоги визнає частково та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за лютий - березень 2013 року та нарахованих на них інфляційних втрат, пені та 3% річних, що становить 35 046,00 грн., до вимоги про оплату поставки газу за січень 2013 року застосувати позовну давність, а щодо поставки газу за квітень 2013 року відповідач вважає, що докази споживання газу ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» відсутні, оскільки позивачем не подано акту приймання-передачі природного газу за цей період, адже кількість спожитого газу зазначаєтья у актах приймання-передачі, які підписуються сторонами. Відповідач визнає заборгованість перед позивачем в розмірі 18 406,23 грн., а з врахуванням штрафних санкцій - 35 046,00 грн.
Представник третьої особи в судове засідання не з»явився, однак, наддав письмові пояснення по суті спору, що долучені до матеріалів справи. В своєму поясненні Пат «Львівгаз» зазначає, що на його думку, належними та допустимими доказами поставки чи не поставки природного газу можуть бути: акти прийому-передачі природного газу, зведені реєстри транспортування газу в розрізі постачальників, регіонів та категорій споживачів (промисловість, населення, бюджетні установи та організації, суб»єкти господарювання, які виробляють теплову енергію…), звіти фактичної реалізації природного газу споживачам у розрізі регіонів, ГП, ГТП та ГДП; реєстри реалізації газу споживачам, акти про приймання передачі газу в/з ПСГ, розрахункові планові баланси надходження та розподілу природного газу по Україні на основі затвердженого Кабінетом Міністрів України прогнозного річного балансу надходження та розподілу природного газу в Україні, тобто документи складання яких передбачено постановою КМУ №1729 від 17.12.2001 року та постановою НКРЕ №420 від 19.04.2012 року в сукупності.
При прийнятті рішення колегія суддів виходила з наступного.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. В силу статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції, зокрема, у вигляді пені, за порушення грошових зобов”язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов”язання.
Згідно ч.ч. 1, 6 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» укладено договір №13/3756-ТУ-21 купівлі -продажу природного газу.
Відповідно до п.1.1 договору, продавець зобов»язувався передати покупцеві природний газ (надалі - газ), а покупець зобов»язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, на умовах цього договору.
Згідно п. 3.3. Договору приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу.
Згідно п. 3.4. Договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печаткою два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути Покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами.
Як стверджує позивач, на виконання умов договору позивач поставив протягом січня-квітня 2013 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 32 377,82 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, реєстрами обсягів реалізації газу, реєстром споживачів природного газу та податковими накладними за вищевказані періоди реалізації газу.
Факт поставки позивачем природного газу підтверджується актом приймання передачі від 31.01.2013 року на суму 8 744,105 грн., актом приймання-передачі від 28.02.2013 року на суму 9 376,49 грн., актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2013 року на суму 9 181,41 грн., та податковою накладною на суму 5 075,77 грн., що, на думку позивача, підтверджує факт поставки природного газу відповідачу за квітень 2013 року.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-яких зауважень зі сторони відповідача в актах не зазначено. Відтак, відповідач, підписуючи вищеперелічені акти, погодився із об'ємом та вартістю поставленого позивачем природного газу.
Як стверджує позивач, відповідач в свою чергу свої зобов»язання за договором не виконав, за поставлений природний газ розрахувався частково, а саме в сумі - 5 500,00 грн.
Відповідно до п. 6.1. Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 2014-го числа наступного за місяцем поставки газу.
Відповідач не визнає заборгованість в розмірі 5 075,77 грн., оскільки позивачем не подано акт приймання-передачі природного газу за квітень 2013 року. Оскільки відповідно до умов даного договору кількість спожитого (купленого) газу покупцем визначається на основі показників комерційного вузла обліку газу (лічильника), який встановлюється на вхідній арматурі покупця. Кількість спожитого газу зазначається у актах приймання-передачі, які підписуються сторонами.
Щодо поставки газу на суму 5 075,77 грн., що підтверджується податковою накладною, суд зазначає наступне.
Згідно п. 3.4. Договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печаткою два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути Покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами.
Таким чином, сторони в договорі визначили взаємні права та обов'язки. Обов'язком відповідача було надати підписані та скріплені печаткою акти приймання-передачі природного газу, а обов'язок позивача полягав у поверненні підписаних зі своєї сторони актів, наданих відповідачем, або наданням письмової відмови від підписання акта.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Факт приймання-передачі природного газу підтверджується вищепереліченими актами приймання-передачі природного газу, які, на виконання п. 3.4. Договору, підписані уповноваженою особою та скріплені печаткою позивача та відповідача.
Підписані двома сторонами акти приймання-передачі природного газу долучені позивачем до позовної заяви, що підтверджує факт їх отримання від відповідача.
Однак суду не подано належно оформленого та підписаного сторонами акту приймання-передачі природного газу на суму 5 075,77 грн.
Суд зазначає, що згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. За приписами статті 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, акти тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення господарського, бухгалтерського і податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Згідно частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для обліку господарської операції є первинний документ, який фіксує факт здійснення операції.
Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству.
Згідно ч. 1 ст. 9 вищезазначено Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.
Тобто, первинний документ у даному випадку- акт приймання-передачі природного газу - має підтверджувати факт здійснення госпоперації- отримання природного газу за місяць. У зв'язку із цим, на актах приймання-передачі природного газу зазначено дату останнього дня місяця, в якому здійснювалось отримання природного газу.
Згідно з частиною першою статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Сторонами в п. 3.3., 3.4. договору, визначено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу, а підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Таким чином, сторони у договорі визначили акт приймання-передачі виконаних робіт суттєвим елементом встановлених між ними правовідносин, а тому договір як джерело матеріального права при вирішенні спору підлягає застосуванню у повному обсязі згідно зі статтями 6, 11 ЦК України. Зміст договору сторін і додаткових угод свідчить про те, що платежі за поставлений газ підлягає сплаті на підставі оформленого належним чином акта приймання-передачі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 8 квітня 2014 року в справі № 3-7гс14 та в постанові Вищого господарського суду України від 11.08.2016 року у справі №906/12/16, в постанові Вищого господарського суду України від 08.08.2016 року у справі №911/33/16, в постанові Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 року №909/224/16.
В постанові Верховного суду України від 19.04.2016 року у справі №816/11081/14 Верховний суд України зазначив, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до статті 1 цього закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов»язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. За змістом частин першої та другої статті 9 цього закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.
Відповідно до вищенаведеного визначення, господарська операція пов»язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
Таким чином, сама по собі наявність договору та використання відповідачем в господарській діяльності природного газу системі не свідчить про поставку цього газу позивачем по справі на виконання спірного договору.
Крім того, 23.05.2016 року суд звернувся із запитом у Головне управління ДФС у Львівській області, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, в якому просив надати інформацію за даними електронної бази Єдиного реєстру податкових накладних Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” про складення та реєстрацію податкової накладної на постачання природного газу за квітень 2013 року на суму 5 075,77 грн., в тому числі податок на додану вартість 845,96 грн., а також просив надати результати автоматизованого співставлення податкових зобов”язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів Автоматизованої інформаційної системи “Податковий блок” Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” сформовано податковий кредит Товариству з обмеженою відповідальністю “Будівельно-монтажне підприємство побуту” у квітні 2013 року на суму 5 075,77 грн.
02.06.2016 року за №1460/9-13-01-12-01-14 із Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області надійшла відповідь на запит, де вказано, що згідно з інформацією ІС «Податковий блок» ПАТ «НАК «Нафтогаз України» виписано ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» податкову накладну від 30.04.2013 року №9044 на загальну суму коштів, що підлягає сплаті 5 075,77 грн. ( в т.ч. ПДВ - 845,96 грн.), яка 15.05.2013 року зареєстрована в ЄРПН. За результатами автоматизованого співставлення податкових зобов»язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ІС «Податковий блок» ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» зазначену податкову накладну не включено до податкового кредиту декларацій з ПДВ.
Позивачем в ході судового розгляду справи не подано акт приймання - передачі природного газу за квітень 2013 року, а податкова накладна не є належними доказами у даній справі, оскільки спір стосується не оформлення первинних бухгалтерських документів, а доведення факту вчинення тих дій, за які позивач вимагає оплату.
А подана позивачем копія податкової накладної не є достатнім, належним та допустимим доказом у розумінні частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Тобто, суд дійшов до висновку що така податкова накладна не підтверджує надані сторонами докази виконання зобов'язання виходячи із змісту та умов договору, вимог законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, як це передбачено статтею 193 Господарського кодексу України, статтею 526 Цивільного кодексу України.
Як встановлено судом, між сторонами встановились тривалі взаємовідносини з приводу закупівлі природнього газу, а відтак порядок передачі за договором товару та порядок оплати за цим договором набули певних ознак з урахуванням як договору так і звичаю ділового обороту.
Посилання позивача на податкову накладну від 30.04.2013 є помилковим, оскільки згідно пункту 6 статті 201 Податкового Кодексу України, податкова накладна є податковим документом та не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує здійснення господарської операції.
Таку позицію також висловив Вищий господарський суд України у справі №914/1985/14.
Отже, враховуючи усе вищевикладене та правову позицію Верховного суду України, належним та допустимим доказом, що підтферджує факт поставки газу є акт приймання-передачі, тому подані позивачем податкова накладна та реєстр обсягів реалізації природного газу з ресурсів НАК №Нафтогаз України» через газорозподільні мережі ПАТ «Львівгаз» за квітень 2013 року не можуть розцінюватися судом як належні та допустимі докази в розуміння статті 34 ГПК України.
Таким чином, сума боргу відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу газу складає 21 802,05 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.
Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором.
Відповідно до п.6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% оплати вартості обсягів газу в термін до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання пункту 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов»язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до п.9.3 договору строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у п»ять років.
Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі умов договору та норм чинного законодавства України, позивачем нараховано пеню в розмірі 1 949,12 грн., інфляційні втрати в розмірі 20 040,47 грн., 3% річних в розмірі 1 916,12 грн., які, на думку позивача, підлягають стягненню з відповідача на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України».
Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Суд здійснив перерахунок пені та 3% річних і встановив, що до стягнення підлягає сума пені в розмірі 1 589,86 грн., та 3% річних в розмірі 1 570,92 грн., інфляційні втрати в розмірі 16 256,09 грн.
Відповідач визнає заборгованість перед позивачем за договором №13/3756-ТЕ-21 в розмірі 18 406,23 грн. Заборгованість в розмірі 3 395,00 грн. не визнає, оскільки була переплата по договору №12/390-ТЕ-21. Однак, суд не може взяти до уваги таке заперечення відповідача, оскільки оплата поставки природного газу за договором №12/390-ТЕ-21 не є предметом даного спору.
Також, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до вимоги про оплату поставки газу за січень 2013 року.
Щодо заявленого відповідачем клопотання суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Роз'яснення щодо застосування позовної давності викладені у Постанові Пленуму ВГС України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 р., зокрема, у пункті 2.1зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
Згідно ч.1 ст.259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Відповідно до п.9.3 договору строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у п»ять років.
А тому з врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що твердження відповідача щодо спливу позовної давності до вимоги про поставку природнього газу за січень 2013 року не є підставне та необгрунтоване.
Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.
Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував, та не подав доказів погашення боргу, колегія суддів прийшла до висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» про стягнення 50 783,53 грн. є частково обґрунтованими та підлягають до задоволення частково.
Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, колегія суддів -
1. Позов задоволити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» (79035, м.Львів, вул.Зелена,253; код ЄДРПОУ 03059117) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,6; код ЄДРПОУ 20077720) заборгованість в розмірі 41 218,92 грн., з яких 21 802,05 грн. (двадцять одна тисяча вісімсот дві грн. 05 коп.) основний борг, 1 589,86 грн. (одна тисяча п»ятсот вісімдесят дев»ять грн. 86 коп.) пеня, 1 570,92 грн. (одна тисяча п»ятсот сімдесят грн. 92 коп.) 3% річних, 16 256,09 грн. (шістнадцять тисяч двісті п»ятдесят шість грн. 09 коп.) інфляційні втрати, 1 118,94 грн. (одна тисяча сто вісімнадцять сім грн. 94 коп.) судового збору.
3. В задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 02.09.2016 р.
Головуючий суддя Горецька З. В.
суддя Коссак С.М.
суддя Фартушок Т.Б.