ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.08.2016Справа №910/10359/16
За позовом Заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури
До Київської обласної ради
Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські лови"
Про визнання незаконним і скасування рішення та визнання недійсним договору
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарство.
Суддя Лиськов М.О.
Представники :
від позивача: Опанасенко Т.В. (посв.від 11.04.2016)
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: Ганган В.Г. (дог. Правової допомоги від 25.06.2016)
від третьої особи: не з'явився
03.06.2016 до канцелярії Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява №36-01-3550-вих-16 від 27.05.2016 Заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури (надалі - позивач) до Київської обласної ради (надалі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські лови" (надалі - відповідач 2) про визнання незаконним і скасування рішення та визнання недійсним договору
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/10359/16, розгляд справи призначено на 22.06.2016.
В судове засідання, призначене на 22.06.2016, представник позивача з'явився.
В судове засідання, призначене на 22.06.2016, представник відповідача 1 не з'явився, однак через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без участі його представника.
В судове засідання, призначене на 22.06.2016, представник відповідача-2 не з'явився, однак через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.
22.06.2016 розгляд справи відкладено на 01.08.2016.
13.07.2016 через канцелярію суду від представника третьої особи надійшли пояснення по справі та клопотання про здійснення розгляду справи без участі його представника.
В судове засідання, призначене на 01.08.2016, представник позивача не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення за номером 01030 3888903 0, згідно якого 01.07.2016 представник позивача отримав поштове відправлення Господарського суду м. Києва з ухвалою відкладення розгляду справи.
В судове засідання, призначене на 01.08.2016, представник відповідача-1 не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення за номером 01030 3888904 0, згідно якого 01.07.2016 представник відповідача-1 отримав поштове відправлення Господарського суду м. Києва з ухвалою відкладення розгляду справи.
В судове засідання, призначене на 01.08.2016, представник відповідача-2 з'явився надав відзив на позовну заяву та заявив клопотання про витребування додаткових доказів. Суд задовольнив вказане клопотання.
01.08.2016 ухвалою суду продовжено строки розгляду справи на 15 днів та відкладено судове засідання на 10.08.2016.
10.08.2016 судове засідання не відбулося зв'язку із перебуванням судді Лиськова М.О. на лікарняному.
У зв'язку із виходом судді Лиськова М.О. з лікарняного справа підлягає призначенню до розгляду.
22.08.2016 ухвалою суду розгляд справи призначено на 29.08.2016.
В судове засідання, призначене на 29.08.2016, з'явились представник позивача та відповідача-2 та надали пояснення по справі. Інші учасники судового процесу в судове засідання не з'явились.
У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Прокурор, мотивуючи у позові незаконність рішення Київської обласної ради № 449- 23-VI від 27.09.2012 посилається на відомості державної статистичної звітності з інформаційного відділу Держгеокадастру у Богуславському районі про перебування на відведених ТОВ «Українські лови» мисливських угіддях користувачів земельних ділянок компаній СФГ «Колосок», СТОВ «А.Ф. Злагода», ЗАТ «НВФ Урожай», ПОСП «Голуба нива», які не надавали відповідно до закону дозволу (погоджень) ТОВ «Українські лови» щодо відведення мисливських угідь.
Крім того прокурор вказує, що сільські ради на території Богуславського району дозволу про надання ТОВ «Українські лови» на користування мисливськими угіддями також не надавали.
Прокурор обґрунтовує необхідністю захисту інтересів держави, а про порушення законодавства у порядку відведення мисливських угідь у користування ТОВ «Українські лови» прокуратурі стало відомо лише 28.03.2016 з моменту отримання пояснень.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно договору «Про умови ведення мисливського господарства» у 2012-2013 роках компанія ТОВ «Українські лови» отримало у користування мисливські угіддя площею 20 745 га на території Богуславського району Київської області.
Процедура передання мисливського господарства у користування ТОВ «Українські лови» проводилось у відповідності із вимогами Закону України «Про мисливське господарство та полювання» та дотриманням вимог земельного законодавства України чинного в редакції зі змінами у 2012, 2013 роках.
Відповідно до статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок. Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років.
Площа мисливських угідь, що надаються користувачеві, повинна становити не менше 3 тисяч гектарів, але не більше ніж 35 відсотків від загальної площі мисливських угідь Автономної Республіки Крим, області та м. Севастополя.
Переважне право на користування мисливськими угіддями мають: власники та постійні користувачі земельних ділянок, користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями.
Судом встановлено, що ТОВ «Українські лови» отримало дозвіл (погодження) від користувачів, що займають земельні ділянки на території Богуславського району, зокрема, ТОВ СГП «Олімпік Агро», ТОВ «Агрофортуна», ФОП «ОСОБА_1», ППФ «Ратібор», СТОВ «Ісайки Агро», ПОСП «Дружба», СТОВ «Щербащенці», ТОВ «Агро-Богуславщина-ЕКО», ФГ «Аграрник», ПП «Аштема», ТОВ «Добробут Плюс», ТОВ «Богуславка - Агро» ПП «Вірченко», а також відповідні дозволи від Богуславської районної державної адміністрації Київської області, Київської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Богуславський лісгосп».
Між іншим згідно технічного звіту складеного ТОВ «Центр перспективного проектування та ринку земель» щодо інвентаризації земель, що надані у користування під мисливські угіддя ТОВ «Українські лови» в адміністративних межах території Богуславського району Київської області земельні ділянки, що перебувають в користуванні СФГ «Колосок», СТОВ «А.Ф. Злагода», ЗАТ «НВФ Урожай», ПОСП «Голуба нива» не входять до площ земельних угідь в розмірі 20 745 га, що використовує ТОВ «Українські лови» за договором від 5 лютого 2013 року.
Враховуючи такий факт, відповідні дозволи ТОВ «Українські лови» у вказаних компаніях взагалі отримувати були не повинні, а тому ознаки порушення у вигляді відсутності їх дозволів на які посилається у позові прокурор є надуманими та безпідставними.
Не заслуговують на увагу і доводи прокурора у позові на те, що ТОВ «Українські лови» не отримало дозволів на використання земельних ділянок під ведення мисливського господарства у селищних та сільських рад Богуславського району, оскільки їх компетенція розповсюджується на розпорядження земель територіальних громад та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності в межах населеного пункту.
Площа мисливських угідь, що перебувають у користуванні ТОВ «Українські лови» перебувають поза межами населених пунктів, а тому такі повноваження у сільських та селищних рад на час дії 2012-2013рр. земельного законодавства відсутні.
Такий висновок також випливає із приєднаного до матеріалів позову прокурора копія рішення № 163-19-У1 від 23.05.2012 року Медвинської сільської ради з якого вбачається, що підстав у сільради надавати дозвіл на надання у користування мисливськими угіддями ТОВ «Українські лови» не має у зв'язку з тим, що мисливські угіддя розташовані за межами населеного пункту.
При цьому слід зазначити, що згідно п. 12 перехідних положень земельного кодексу України (в редакції 5.09.2012 року) повноваження щодо розпорядження землями поза межами населених пунктів здійснює міська рада, а тому доводи прокурора в цій частині є також безпідставними.
Закон України "Про мисливське господарство та полювання" визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" мисливські угіддя - це ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.
Користувачами мисливських угідь є спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь.
Згідно частини 1 статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 6 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" у відповідній редакції до повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання належить подання документів з питань надання у користування мисливських угідь.
Зазначене подання, погоджене у передбаченому законом порядку з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок, у майбутньому є підставою для прийняття Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами рішення про надання у користування мисливських угідь.
Водночас, слід наголосити на тому, що закон не вимагає від обласних рад, які приймають рішення про надання у користування мисливських угідь, здійснювати додаткову перевірку наявних погоджень від власників та користувачів земельних ділянок, які будуть входити до складу мисливських угідь.
Посилання прокурора на відсутність погоджень відповідних сільських, селищних рад як на підставу для скасування вищезазначеного рішення є безпідставними, оскільки правова конструкція статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", враховуючи закріплене у статті 1 вказаного закону визначення поняття мисливських угідь, не містить вимоги щодо необхідності отримувати відповідні погодження у сільських, селищних рад, як і не містить вимоги щодо погодження з усіма власниками або користувачами земельних ділянок.
Крім того, відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Водночас, у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 20 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" з метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється, зокрема, полювання у межах населених пунктів (сіл, селищ, міст), за винятком випадків, передбачених рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад.
Тобто, ведення мисливського господарства та полювання в межах населених пунктів за загальним правилом заборонено нормами чинного законодавства, а тому сільські, селищні, міські ради, як власники земельних ділянок комунальної власності у межах населених пунктів, не повинні надавати відповідні погодження на користування мисливськими угіддями.
Водночас, прокурором не надано суду належних та допустимих доказів того, що землі населених пунктів Хохітвянської сільської ради, Тептіївської сільської ради, Біївецької сільської ради, Киданівської сільської ради, Дмитренківської сільської ради, Щербашенецької сільської ради, Медвинської сільської ради, Побережківської сільської ради, Ісайківської сільської ради, Дибиннецької сільської ради, Бранепільської сільської ради взагалі є мисливськими угіддями у розумінні статті 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".
Виходячи з того, що мисливськими угіддями можуть бути ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства, то вони можуть бути надані у користування за погодженням власників та користувачів таких ділянок.
У разі потреби врегулювати відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь, частина 6 статті 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" надає останнім право укладати відповідні договори.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновок прокурора про те, що стаття 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" передбачає погодження з усіма власниками та землекористувачами земельних ділянок, в тому числі власниками земельних ділянок, на території яких полювання заборонено, суперечить змісту даної статті.
Отже, правовою підставою для отримання відповідачем-2 у користування мисливських угідь є прийняття Київською обласною радою рішення за результатами розгляду подання Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства.
Прокурором не доведено, що під час надання відповідачу-2 у користування мисливських угідь не було отримано погодження власників та землекористувачів, території яких можуть бути використані для ведення мисливського господарств, як і не було надано їх переліку.
Слід зауважити, що підставами для визнання акта незаконним та його скасування є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідачем-1, у межах наданих йому повноважень, була дотримана встановлена Законом України "Про мисливське господарство та полювання" процедура надання мисливських угідь у користування відповідачу-2.
Окрім того, обов'язковою умовою визнання акта незаконним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Натомість, прокурор у позовній заяві, не зазначає, у чому саме відбулось порушення прав та законних інтересів позивача у зв'язку із прийняттям Київською обласною радою оскаржуваного Рішення. Будь-яких порушень прав та законних інтересів позивача судом під час розгляду справи у суді не виявлено.
З приводу позовних вимог прокурора про визнання недійсним Договору про умови ведення мисливського господарства суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь.
Так, на виконання вимог пункту 4.1. Рішення між Київським обласним та по місту Києву управлінням лісового та мисливського господарства та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські лови" 05.02.2016 було укладено Договір про умови ведення мисливського господарства.
Прокурор, як на підставу для визнання недійсним спірного Договору, посилається на протиправність Рішення, на підставі якого він був укладений.
Однак, враховуючи те, що суддом встановлено, що Рішення, на виконання якого укладено спірний Договір, було прийняте з дотриманням норм діючого законодавства України і, відповідно, є чинним, позовна вимога про визнання недійсним Договору про умови ведення мисливського господарства від 05.02.2016 задоволенню не підлягає.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Судовий збір відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено 02.09.2016
Суддя М.О. Лиськов