30 серпня 2016 р. Справа № 903/67/16
за позовом Приватного вищого навчального закладу “Володимир-Волинський медико-технічний коледж”
до Приватного вищого навчального закладу “Міжнародний науково-технічний університет імені академіка ОСОБА_1” в особі структурного підрозділу Луцький біотехнічний інститут
про стягнення 52 146,29грн. річних, інфляційних втрат
Суддя Філатова С.Т.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2, дов. від 20.11.2015р.
від відповідача: н/в.
Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. В судовому засіданні учаснику судового процесу згідно ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки.
В судовому засіданні 30.08.2016 року відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть справи: Постановою Вищого господарського суду України від 02.08.2016р. по справі №903/67/16 рішення господарського суду Волинської області від 14.04.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 у справі № 903/67/16 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний науково-технічний університет імені академіка ОСОБА_1" в особі структурного підрозділу Луцького біотехнічного інституту на користь Приватного вищого навчального закладу "Володимир-Волинський медико-технічний коледж" 4 908,54грн. 3% річних, 48 047,75грн. інфляційних втрат, 794,35 грн. витрат зі сплати судового збору скасовано.
Справу № 903/67/16 у вказаній частині передано на новий розгляд до господарського суду Волинської області в іншому складі суду.
В іншій частині рішення господарського суду Волинської області від 14.04.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 у справі № 903/67/16 залишено без змін.
Автоматизованою системою документообігу суду (протокол розподілу справ від 12.08.2016р.) справу розподілено судді Філатовій С.Т.
Ухвалою господарського суду Волинської області від 15.08.2016р. справу призначено до розгляду на 30.08.2016р. на 10год.30хв.
Ухвалою суду від 15.08.2016р. було зобов'язано сторони надати суду доводи та заперечення по суті позовних вимог з урахуванням вказівок постанови ВГСУ від 02.08.2016р. на час нового розгляду.
26.08.2016року від позивача надійшла заява вх. № 01-69/27/16 про зміну предмету та підстав позову, в якій позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача 31 649,57грн. процентів за користування чужими коштами.
Зміну предмету та підстав позову обґрунтовав тим, що:
Вищим господарським судом акцентовано на невірності юридичного підходу щодо застосування ст.625 ЦК України до зобов'язань, що виникають при вимозі повернення безпідставно отриманих коштів.
В той же час наголошено, що за наявності підстав до таких відносин може бути застосована ст. 536 ЦК України щодо стягнення з боржника процентів за наявності порушення боржником зобов'язання. Та акцентовано про викладення такої правової позиції у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016р. у справі № 6-2491 цс15.
Позивач вважає за необхідне змінити у даній справі підставу та предмет позову, а саме змінити вимогу щодо стягнення з відповідача 4 908,54грн. 3% річних, 48 047,75грн. збитків внаслідок інфляції за період з червня 2013р. по грудень 2015р. включно на підставі ст. 625 ЦК України, на вимогу щодо стягнення з відповідача процентів у зв'язку з користуванням чужими коштами на підставі ст.ст. 8, 536, 1048 ЦК України.
Згідно із ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Вищий господарський суд України у п. 3.12 постанови пленуму від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (редакція від 14.07.2016р.) роз'яснив, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.
Позивач звернувся із заявою від 25.08.2016р. про одночасну зміну і предмета, і підстав позову, а саме: зміну вимоги про стягнення річних та інфляційних втрат на підставі ч.2 ст.625 ЦК України на вимогу щодо стягнення процентів за користування чужими коштами на підставі ст.ст. 8, 536, 1048 ЦК України, що суперечить вимогам ч.4 ст.22 ГПК України і передбачає звернення з новим позовом. На підставі викладеного, у задоволенні заяви слід відмовити, як такої, що суперечить вимогам ст.22 ГПК України.
Відповідач вимоги ухвали суду від 15.08.2016р. не виконав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення № 43020 0507795 9 від 23.08.2016р.
Відповідно до ст.75 ГПК України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Зважаючи на те, що відмови від позову від позивача надійшло, спір розглянуто щодо раніше заявлених позовних вимог щодо стягнення річних та інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, господарський суд, -
Рішенням господарського суду Волинської області, залишеним в цій частині без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2016р. та постановою ВГСУ від 02.08.2016р., встановлено, що перерахунки коштів між сторонами (позивачем на рахунки відповідача коштів на суму 365 000,00грн. та відповідачем на рахунки позивача коштів на суму 300 850,00грн.) були здійснені без будь-яких укладених між ними договорів і грошові кошти у розмірі 60 450,00грн. (365 000,00 - 300 850,00 -3700,00) є такими, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави ( ст. 1212 ЦК України).
Крім вказаної суми 60 450,00грн., позивач просив стягнути 4 908,54грн.3% річних та 48 064,35грн. інфляційних втрат за період з червня 2013р. по грудень 2015р. на підставі ст.625 ЦК України.
В цій частині рішення господарського суду скасовано. ВГСУ вказано на недопустимість застосування ст.625 ЦК України до повернення безпідставно отриманих коштів.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, положення вищенаведеної норми матеріального права застосовуються до зобов'язальних правовідносин, тоді як позов в частині стягнення основного боргу заявлено на підставі ст. 1212 ЦК України.
Водночас, п. 1 ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
У постанові Верховного Суду України від 02.03.2016р. № 6-2491 цс15 зазначена правова позиція, згідно якої:
Статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.
У разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей нараховуються відсотки відповідно до статті 536 ЦК України й унеможливлюється стягнення 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 цього Кодексу.
В пункті 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
За таких обставин, коли кошти набуті без достатніх правових підстав і стягнуті судом на підставі ст. 1212 ЦК України, позовні вимоги про стягнення річних в сумі 4 908,54грн.та інфляційних втрат в сумі 48 047,75грн. на підставі ч.2 ст.625 ЦК України задоволенню не підлягають.
Зважаючи на викладене, у позові в цій частині слід відмовити.
Відповідно до ст. 49 ГПК України при відмові у позові судові витрати покладаються на позивача.
Господарський суд, керуючись ст.ст. 536, 625, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 35, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,-
У позові Приватного вищого навчального закладу “Володимир-Волинський медико-технічний коледж” до Приватного вищого навчального закладу “Міжнародний науково-технічний університет імені академіка ОСОБА_1” в особі структурного підрозділу Луцький біотехнічний інститут про стягнення 4 908,54 грн. 3% річних, 48 047,75 грн. інфляційних втрат відмовити.
Повний текст рішення складено
01.09.2016
Суддя С. Т. Філатова