31 серпня 2016 р. Справа № 903/538/16
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Луцьк
до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофрукт" ЛТД, м. Ковель
про стягнення 31931,93 грн.,
Суддя Якушева І.О.,
при секретарі судового засідання Хомич О.В.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_2 (дов. б/н від 28.04.2015р.),
від відповідача: Вороб?єнко Н.В. (дов. №07/04 від 07.04.2015р.)
Суть спору: позивач в позовній заяві №2 від 28.07.2016р. просив стягнути з відповідача 75624,74 грн. пені за період з 17.08.2015р. по 17.02.2016р.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем строку оплати товару визначеного договором купівлі - продажу від 30.03.2011р.
Ухвалою господарського суду від 29.07.2016р. було порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 17.08.2016р., зобов'язано відповідача подати суду обґрунтовані письмові пояснення на заявлений позов, докази на їх підтвердження.
15.08.2016р. представник відповідача через канцелярію суду подала відзив на позов б/н від 15.08.2016р., в якому позовні вимоги не визнає, посилаючись на таке:
- відповідно до п.4.2. договору від 30.03.2011р. оплата покупцем здійснюється після отримання товару, а тому позивач довідався про те, що відповідачем не оплачено вартості товару 30.03.2011 року.
З позовом до господарського суду про стягнення з відповідача штрафних санкцій позивач звернувся 28.07.2016 року, тобто після спливу одного року з того часу, коли йому стало відомо про своє порушене право.
У зв'язку з цим відповідач заявляє про застосування строку позовної давності;
- зобов'язання щодо оплати отриманого 30.03.2011р. товару мало бути виконано 30.03.2011р.
Тому нарахування пені, враховуючи положення ст. 232 ГК України, за прострочення виконання зобов'язання необхідно здійснювати, починаючи з 30.03.2011р. по 30.09.2011р.
Позивач здійснює нарахування штрафних санкцій, починаючи з моменту виконання рішення суду 18.08.2015р. Перерахування суми за рішенням суду не є моментом початку перебігу строку для нарахування штрафних санкцій, оскільки таке нарахування може мати місце починаючи з моменту, коли зобов'язання мало бути виконано;
- оскільки договір від 30.03.2011р. не містить умов щодо відповідальності сторін у вигляді сплати пені (розмір та порядок її сплати), а нарахування пені у відповідному розмірі від суми простроченого платежу не передбачено певним законодавчим актом, вимога про стягнення пені є незаконною та безпідставною.
Представник позивача в судовому засіданні 17.08.2016р. позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 17.08.2016р. позовні вимоги заперечила з підстав, викладених у відзиві на позов б/н від 15.08.2016р.
У зв'язку із необхідністю витребування додаткових пояснень та доказів ухвалою суду від 17.08.2016р. розгляд справи було відкладено на 31.08.2016р., зобов'язано відповідача подати суду письмові пояснення по справі з врахуванням заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов б/н від 15.08.2016р.
В судовому засіданні 31.08.2016р. представник позивача просив прийняти заяву про зменшення позовних вимог №15 від 31.08.2016р., в якій просить стягнути з відповідача 31931,93 грн. пені, нараховуючи її за період, що передує звернення з позовом до суду.
До заяви додано розрахунок пені в розмірі 31931,93 грн.
Зменшення розміру позовних вимог до прийняття рішення по справі - процесуальне право позивача, передбачене ст.22 ГПК України.
А тому судом прийнято до розгляду заяву представника позивача про зменшення розміру позовних вимог, а відтак має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
В судовому засіданні 31.08.2016р. представник відповідача вимоги за заявою про зменшення розміру позовних вимог не визнала; звернула увагу суду на те, що новий розрахунок пені в розмірі 31931,93 грн. від суми заборгованості 322 767,98 грн. виконано позивачем за період з 29.01.2016р. по 24.06.2016р., в той час, коли 18.08.2015р. на рахунок позивача було перераховано 358 854,72 грн., з яких 322 767,98 грн. становить заборгованість.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд
30.03.2011 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 як продавцем та товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофрукт» ЛТД як покупцем було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати належний йому товар у власність покупцеві, а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.
У пункті 2.1. договору зазначено найменування товару: будівельні матеріали, цегла будівельна, залізобетонні вироби, елемента будівельних конструкцій..
Пунктами 4.1, 4.2 договору визначено, що загальна вартість поставки товару обмежується обсягом за цим договором - 350000 грн.
Покупець здійснює оплату після отримання товару.
Рішенням господарського суду Волинської області від 07.10.2014 року у справі № 903/679/14, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 11.06.2015 року, позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофрукт" ЛТД було задоволено повністю: постановлено стягнути з ТзОВ «Агрофрукт» ЛТД на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 351818,33 грн., з них: 322767,98 грн. заборгованості за договором купівлі - продажу від 30.03.2011р., 29050,35 грн. процентів річних, 7036,39 грн. витрат по оплаті судового збору.
Рішенням господарського суду Волинської області від 07.10.2014 року у справі №903/679/14 встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 за накладною №1104 від 30.03.2011 року через ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності №57 від 30.03.2011 року, передав ТзОВ «Агрофрукт» ЛТД будівельні матеріали на суму 350000 грн. На накладній є підписи в графах «відпустив», «одержав», «керівник» та печатки підприємця ОСОБА_1 та ТзОВ «Агрофрукт» ЛТД; факт виконання договору купівлі-продажу від 30.03.2011 року підтверджено накладною №1104 від 30.03.2011 року, подорожніми листами вантажного автомобіля на доставку будматеріалів; ТзОВ "Агрофрукт" ЛТД за договором купівлі-продажу від 30.03.2011 року розрахувалось з позивачем частково - на суму 27232,02 грн.
Відповідно до ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У зв'язку із порушенням відповідачем строку оплати товару, визначеного договором купівлі - продажу від 30.03.2011р., позивач в липні 2016р. звернувся з позовною заявою до господарського суду, в якій просив стягнути з відповідача 75624,74 грн. пені за період з 17.08.2015р. по 17.02.2016р.
Враховуючи прийняту судом до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог №15 від 31.08.2016р., позивач просить стягнути з відповідача 31931,93 грн. пені, нараховуючи її за період, що передує звернення з позовом до суду - з 29.01.2016р. по 29.07.2016р.
Вимога позивача про стягнення з відповідача 31931,93 грн. пені до задоволення не підлягає з огляду на таке.
Аналіз змісту договору від 30.03.2011р., укладеного між сторонами у справі, дозволяє дійти висновку про те, що договором не передбачено сплату покупцем - ТзОВ «Агрофрукт» ЛТД пені за порушення строку виконання зобов'язання з оплати товару.
В п.6.1. розділу договору «Відповідальність сторін» зазначено лише про те, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством.
На обґрунтування вимоги про стягнення пені позивач, зокрема, посилається на Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Згідно із ст.1 цього Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно із ст.3 цього Закону розмір пені, передбачений ст.1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Отже, цим Законом визначено підстави для нарахування і сплати пені - погодження сторонами, та передбачено встановлення такої форми відповідальності в договорі, а норма щодо розміру пені вказує на гранично допустимий розмір штрафної санкції під час погодження.
Норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не встановлюють розміру пені, а лише обмежують розмір її нарахування подвійною обліковою ставкою НБУ.
За таких обставин посилання позивача на Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" як на підставу нарахування пені є необґрунтованим.
Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України в п 2.1. постанови №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.
На правовідносини сторін, що виникли на підставі договору купівлі-продажу від 30.03.2011р., норми статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статті 36 Закону України "Про телекомунікації", статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", якими передбачено нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу, не поширюються.
Таким чином, оскільки договір купівлі - продажу від 30.03.2011р. не містить умови щодо відповідальності покупця, яким є відповідач, у вигляді сплати пені за порушення строку виконання зобов'язання з оплати вартості товару (розмір та порядок її сплати), а норми спеціальних нормативних актів, якими передбачено нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу, на правовідносини сторін договору від 30.01.2011р. не поширюються, правові підстави для стягнення з відповідача 31931,93 грн. пені відсутні.
Окрім цього, дослідженням розрахунку пені, виконаного позивачем, встановлено, що його виконано за період з 29.01.2016р. по 29.07.2016р.
Як зазначено позивачем у позовній заяві, 18.08.2015р. на рахунок позивача надійшли кошти в розмірі 358 854,72 грн. (з яких 322 767,98 грн. становить заборгованість) в рахунок погашення заборгованості відповідача.
На підтвердження наведеної обставини позивач подав копію виписки з банківського рахунку за 18.08.2015р.
Таким чином, нарахування позивачем пені після того, як грошове зобов'язання було виконано, суперечить п.3 ст.549 Цивільного кодексу України, із змісту якого випливає, що пеня нараховується в період прострочення.
З огляду на підстави відмови позивачу у задоволенні позовних вимог, судом не застосовується строк позовної давності, про який заявляв відповідач у відзиві від 15.08.2016р.
У зв'язку із відмовою в задоволенні позову на позивача відповідно до ст.49 ГПК України покладаються судові витрати по справі.
Керуючись ст.ст. 256, 261 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» ст.ст. 35, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
у задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено: 02.09.2016р.
У відповідності із ст.85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст.84 цього Кодексу.
Суддя І. О. Якушева