АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
30 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого-судді Слюсар Т.А.
суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.
при секретарі: Крічфалуши С.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2016 року
в справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів згідно з договором позики.
Колегія суддів, -
У березні 2016 року Земтуріс Угіс звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів згідно з договором позики.
Ухвалою Шевченківського районного суду від 14 квітня 2016 року було відкрито провадження по даній справі.
З метою забезпечення позову, представник позивача подав заяву, у якій просив суд забезпечити позов, шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_3 у вигляді грошових коштів на суму 2517996 грн. 45 коп., що дорівнює гривневому еквіваленту суми позову - 85400 євро на день подання позову
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2016 року у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу районного суду та постановити ухвалу нового змісту, про задоволення заходів забезпечення позову.
Відмовляючи в задоволенні заяви, районний суд виходив з того, що зміст поданої заяви належно не мотивовано, належними доказами не підтверджено.
Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду.
Згідно ст. 151 ЦПК України забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об'єктом прав, що став предметом спору.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, а також те, що майно (в тому числі рухоме майно, грошові суми тощо) яке є у відповідача на момент пред'явлення до нього позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності та інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Згідно абзацу 1 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Колегія суддів оцінює критично доводи апеляційної скарги про те, відмова в задоволенні клопотання про забезпечення позову створює передумови для вільного розпорядження відповідачем наявними в нього грошовими коштами або уникнення виконання рішення суду, остільки долучені до справи докази свідчать про те, що вони є співвласниками у рівних частках ТОВ, а ця обставина не виключає можливість відповідних стягнень.
Окрім цього, колегія суддів враховує й відсутність у справі доказів перебування у власності боржника зазначеної у позові суми боргу.
Не підтверджує наявність у ОСОБА_4 на даний час на банківських рахунках грошових коштів й долучена до справи довідка банку «Сведбанк» від 07 березня 2016 року, остільки у ній міститься інформація про перерахування позивачем на рахунок боржника грошових коштів в період з березня 2011року по квітнень 2012 року.
Докази наявності нині відкритих на ім'я боржника рахунків у банківській установі «Сведбанк», до справи не долучено.
Не заявляв представник позивача у відповідності до вимог ст. 133 ЦПК України й клопотання про витребування доказів, в той час як заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача у вигляді грошових коштів, у сумі 2 517 996 грн. 45 коп., без зазначення місцезнаходження майна, носить неконкретний характер.
При цьому, колегія суддів враховує й ту обставину, що нині заявлений по справі спір знайшов своє вирішення, про що свідчить долучена до справи в суді апеляційної інстанції копія рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року (а.с. 84-86).
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав до скасування оскаржуваної ухвали.
Ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права.
Викладені в ухвалі висновки відповідають обставинам справи та зібраним доказам.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.293, 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_7 відхилити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Справа № 761/11582/16-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/12041/2016
Головуючий у суді першої інстанції: ПіхурО.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.