Апеляційний суд міста Києва
1[1]
Іменем України
25 серпня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_5 ,
потерпілої - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7
та обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12015100070006366 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на вирок Подільського районного суду м. Києва від 07 червня 2016 року щодо
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
Згідно з вироком Подільського районного суду м. Києва від 07 червня 2016 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та засуджено до покарання у виді штрафу в розмірі 200 (двохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) грн., без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Цим же вироком, суд вирішив питання щодо процесуальних витрат.
Як встановлено вироком суду, ОСОБА_8 06.08.2015 року приблизно об 11 год. 50 хв., керуючи технічно-справним автомобілем «ЗАЗ VIDA» д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по проїзній частині вулиці Червонопільській зі сторони вулиці Світлицького в напрямку вулиці Олександра Бестужева, що територіально знаходиться в Подільському районі міста Києва.
Рухаючись у вказаному напрямку, він наближався до нерегульованого пішохідного переходу, який позначеного інформаційними дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2 - «Пішохідний перехід» і дорожньою розміткою 1.14.2 Правил дорожнього руху України та розташованого навпроти будинку № 11/13 по вулиці Червонопільській за перехрестям з вулицею Межовою в місті Києві. Безпосередньо в районі вказаного пішохідного переходу ОСОБА_8 зупинився з метою надання переваги в русі пішоходам, які рухаються по пішохідному переходу.
В цей час, по вказаному пішохідному переходу, рухався пішохід ОСОБА_6 , яка перетинала проїзну частину вулиці Червонопільської справа наліво відносно руху керованого ОСОБА_8 автомобіля.
Після зупинки перед нерегульованим пішохідним переходом, що розташований на вулиці Червонопільській навпроти будинку № 11/13 в місті Києві, ОСОБА_8 , порушуючи вимоги п.п. 1.5, 2.3 (б), 10.1 та 18.1 Правил дорожнього руху України, будучи неуважним, відновив рух, при цьому не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху. В результаті чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_6 , яка переходила проїзну частину вулиці Червонопільської справа наліво відносно руху вказаного автомобіля в межах пішохідного переходу.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої травми лівого колінного суглобу з переломом латерального виростка великогомілкової кістки, що за ступенем тяжкості відноситься до тілесного ушкодження СЕРЕДЬНОГО ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 добу.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Подільського районного суду м. Києва від 07.06.2016 року щодо ОСОБА_8 скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 286 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 3400 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, а в іншій частині вирок залишити без змін.
В обґрунтування поданої скарги, прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального правопорушення та правильності кваліфікації дій обвинуваченого, посилається на те, що вирок суду є незаконним та таким, що підлягає скасуванню в частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
Як зазначає прокурор, судом першої інстанції не застосовано додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, при цьому в мотивувальній частині вироку не наведено мотивів такого рішення, хоча це передбачено п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України.
Таким чином, судом першої інстанції не надано належної оцінки характеру та тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, яке безпосередньо пов'язане із використанням особою спеціального права - права керувати транспортними засобами, що покладає на особу додаткові обов'язки, зокрема, знати й неухильно виконувати вимоги ПДР України, у зв'язку з чим, як вважає прокурор, призначене обвинуваченому покарання без позбавлення права керування транспортними засобами, не відповідає ступеню тяжкості злочину та меті покарання.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 просить вирок Подільського районного суду м. Києва щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційну скаргу на цей вирок - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача; пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні та просив її задовольнити; пояснення потерпілої, обвинуваченого та його захисника, які, кожен окремо, заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити вирок суду без змін; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення, які, в силу вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом не досліджувались, оскільки ці обставини ніким не оспорювалися.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, колегія суддів не вбачає, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного ОСОБА_8 , не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, переглядає вирок суду лише в межах апеляційної скарги.
Вирішуючи питання про міру покарання, суд першої інстанції, як зазначено у вироку, врахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, по місцю проживання характеризується позитивно, у лікарів психіатра та нарколога на обліку не перебуває, злочин, який він вчинив відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, обставиною, що помякшує покарання є щире каяття, а обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.
З урахуванням викладеного, особи обвинуваченого ОСОБА_8 , враховуючи що він вчинив кримінальне правопорушення невеликої тяжкості, вину у скоєному визнав у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов до висновку про можливість застосування до обвинуваченого покарання у виді штрафу.
Обґрунтованість призначення ОСОБА_8 основного покарання у виді штрафу в апеляційній скарзі прокурора не оспорюється.
Що ж стосується незастосування судом першої інстанції до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами то, незважаючи на доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для скасування вироку суду в частині призначеного ОСОБА_8 покарання у зв'язку з його невідповідністю ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок його м'якості, з огляду на таке.
По-перше, відповідно до санкції ч. 1 ст. 286 КК України, додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами не є обов'язковим, а тому його застосування чи не застосування є правом, а не обов'язком суду, у зв'язку з чим відсутність у вироку обґрунтування незастосування додаткового покарання не може служити безумовною підставою для скасування вироку суду першої інстанціїчерез невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
До того ж, згідно вимог ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Між тим, апеляційна скарга прокурора не містить достатнього обґрунтування на підтвердження того, що ОСОБА_8 призначено явно несправедливе покарання через його м'якість.
По-друге, незважаючи на те, що, відповідно до вимог ст. 65 КК України, призначення як основного, так і додаткового покарання, має індивідуальний характер, в залежності від ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, в апеляційній скарзі прокурора, не наведено будь-яких конкретних даних, які б дозволили зробитити висновок про те, що суд першої інстанції дійсно призначив ОСОБА_8 покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та меті покарання, крім загальних рекомендацій щодо призначення покарань, які містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України.
При цьому, посилання в апеляційній скарзі на те, що в мотивувальній частині вироку судом першої інстанції не наведено мотивів рішення щодо не застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, хоча це передбачено п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, не може бути визнане обгрунтованим, оскільки в цьому пункті йде мова про необхідність зазначення мотивів призначення покарання взагалі, а не основного і додаткового окремо.
По-третє, враховуючи конкретні обставини та ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 злочину, дані про його особу, майновий стан, необхідність регулярного використання сімейного автомобіля через обмежені вікові можливості пересування як самого обвинуваченого, так і членів його сім'ї, які проживають разом із ним, а також позицію потерпілої, яка не має до обвинуваченого будь-яких претензій та вважає, що його не потрібно позбавляти права керування транспортними засобами, колегія суддів вважає можливим погодитися з рішенням суду першої інстанції щодо незастосування до ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки призначене йому судом покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
За таких обставин, враховуючи відсутність достатніх підстав для скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення свого вироку, колегія суддів дійшла висновку про те, що вирок Подільського районного суду м. Києва від 07 червня 2016 року щодо ОСОБА_8 повинен бути залишений без змін, а апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, -
Вирок Подільського районного суду м. Києва від 07 червня 2016 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні- без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Справа № 11-кп/796/1500/2016
Категорія: ч. 1 ст. 286 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_10
Доповідач - суддя ОСОБА_1