Справа № 819/758/16
29 серпня 2016 р.м.Тернопіль
ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Чепенюк О.В.,
при секретарі судового засідання Кухар О.Л.,
за участю позивача ОСОБА_2,
представника позивача ОСОБА_3,
представника відповідачів ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Тернопільській області, ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області, ОСОБА_5 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів,
ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - ГУ ДФС у Тернопільській області, відповідача 1), ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - ОСОБА_1 ОДПІ, відповідач 2), ОСОБА_5 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - ОСОБА_5 ОДПІ, відповідач 3), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19 липня 2016 року (а. с. 99-101), просив:
- «зобов'язати ГУ ДФС у Тернопільській області та ОСОБА_1 ОДПІ нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі, встановленому пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, виходячи із стажу роботи 15 років 11 місяців 11 днів»;
- «зобов'язати ГУ ДФС у Тернопільській області та ОСОБА_1 ОДПІ у відповідності до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) провести повний розрахунок з позивачем щодо належних йому виплат середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 15390,15 грн. за період із 12 липня 2007 року по 07 березня 2008 року (обов'язок такої виплати встановлений постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 29 грудня 2008 року)»;
- «зобов'язати ОСОБА_5 ОДПІ, ГУ ДФС у Тернопільській області та ОСОБА_1 ОДПІ у відповідності до статті 116 КЗпП України провести повний розрахунок з позивачем щодо належних йому виплат середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із невиконанням рішення ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 11 липня 2014 року (обов'язок такої виплати встановлений ухвалою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року) 3880,80 грн.»;
- «стягнути солідарно з відповідачів ГУ ДФС у Тернопільській області, ОСОБА_1 ОДПІ компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що становить по виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 15390,15 грн. за період із 12 липня 2007 року по 07 березня 2008 року за період із 07 березня 2008 року по червень 2016 року 27679,23 грн.»;
- «стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_5 ОДПІ, ГУ ДФС у Тернопільській області, ОСОБА_1 ОДПІ компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що становить по виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із невиконанням рішення ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 11 липня 2014 року в розмірі 3880,80 грн. за період із 26 серпня 2014 року по червень 2016 року 2638 грн.».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 05 вересня 2001 року проходив службу в органах податкової міліції, остання займана посада - старший оперуповноважений відділу протидії несплати податків ризиковими суб'єктами підприємницької діяльності ОСОБА_1 ОДПІ оперативного управління ГУ ДФС у Тернопільській області.
Відповідно до наказу ГУ ДФС у Тернопільській області від 24 травня 2016 року ОСОБА_2 звільнено з посади та органів податкової міліції в запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 19 липня 1991 року № 114, та зобов'язано ОСОБА_1 ОДПІ виплатити грошову допомогу відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей». Вислуга років на день звільнення склала 15 років 11 місяців 11 днів.
ОСОБА_2 не погоджується з розміром грошової допомоги, нарахованої відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей». Така допомога нарахована не за кожний повний календарний рік служби, а також відповідачі безпідставно провели її нарахування з урахуванням здійсненої виплати вихідної допомоги згідно наказу Державної податкової служби в Тернопільській області від 12 липня 2007 року «Про звільнення ОСОБА_6 та ОСОБА_2В.» (про що вказано в пункті 2 наказу ГУ ДФС у Тернопільській області від 24 травня 2016 року). Виплачені суми відповідно до наказу від 12 липня 2007 року «Про звільнення ОСОБА_6 та ОСОБА_2В.», який був скасований судовим рішенням є безпідставно набутим майном, правове положення якого регулюється главою 83 Цивільного кодексу України; вказані кошти не підлягають поверненню в силу статті 1215 Цивільного кодексу України, відповідачі жодним чином не вимагали їх повернення.
Також позивач вказав, що при звільненні з роботи в порушення вимог статті 116 КЗпП України йому не виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 15390,15 грн. згідно з постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 29 грудня 2008 року, та 3880,80 грн. за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі згідно з ухвалою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 11 липня 2014 року. У зв'язку з чим останній вимагає компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 27679,23 грн. та 2638,00 грн. відповідно.
В судовому засіданні позивач, представник позивача адміністративний позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, заяві про уточнення позовних вимог та письмових поясненнях, просили його задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнав з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову від 11 липня 2016 року (а. с. 66-67). Проте зазначив, що враховуючи обставини справи та попередні судові рішення про поновлення позивача на посаді, а також розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні на роботі, який зменшено на суму виплаченої позивачу грошової допомоги, є підстави для перерахунку ОСОБА_2 грошової допомоги, передбаченої пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей», проте на час розгляду справи у суді такий перерахунок не проведений.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідачів у відповідності до статті 116 КЗпП України провести повний розрахунок з позивачем згідно судових рішень, то кошти, присуджені до стягнення за судовими рішеннями не підлягали виплаті позивачу при звільненні зі служби згідно з наведеною нормою трудового законодавства. Такі кошти вже стягнуті з відповідачів на підставі судових рішень у неодноразових справах про поновлення ОСОБА_2 на посаді. Судові рішення підлягали виконанню у встановленому законом порядку шляхом пред'явлення до виконання відповідних виконавчих листів. При цьому представник відповідачів зазначив, що жоден з відповідачів не може надати докази про перерахування коштів, присуджених ОСОБА_2 як середній заробіток за час вимушеного прогулу згідно з постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 29 грудня 2008 року. Щодо виплати коштів, присуджених позивачу згідно з ухвалою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року у розмірі 3880,80 грн., то такі не виплачувались позивачу.
Також представник відповідачів зазначив, що відсутні підстави для стягнення компенсації втрати частини грошових доходів на користь позивача та просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 03 лютого 2000 року проходив службу в органах податкової міліції, про що свідчать записи трудової книжки, копія якої долучена до матеріалів адміністративної справи (а. с. 29-36) та відомості довідки ГУ ДФС у Тернопільській області (а. с. 110-111).
Протягом проходження служби в податковій міліції щодо позивача неодноразово приймались рішення про звільнення зі служби. Так, згідно з наказом Державної податкової адміністрації в Тернопільській області № 198-о від 12 липня 2007 року звільнено ОСОБА_2 з 12 липня 2007 року з посади старшого оперуповноваженого оперативного відділення податкової міліції ДПІ у ОСОБА_5 районі та органів податкової міліції за пунктом 64 підпунктом «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 19 липня 1991 року № 114. Відповідно до цього наказу позивачу виплачено грошову допомогу згідно з пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 08 січня 2000 року № 12) у розмірі 0,25 місячних грошових забезпечень за кожний календарний рік служби (а. с. 107-108). Сума виплаченої грошової допомоги склала 2024,73 грн. (а. с. 106, 125).
В подальшому наказом Державної податкової адміністрації в Тернопільській області № 78-о від 07 березня 2008 року скасовано наказ № 198-о від 12 липня 2007 року про звільнення ОСОБА_2 з 12 липня 2007 року, останнього поновлено на посаді. Таке поновлення проведено під час розгляду адміністративної справи № 2-а-11477/08 за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової адміністрації в Тернопільській області про поновлення на службі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 29 грудня 2008 року у справі № 2-а-11477/08 за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової адміністрації в Тернопільській області про поновлення на службі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, позовні вимоги задоволено частково, враховуючи описані вище обставини самостійного поновлення відповідачем звільненого працівника, визнано протиправними дії Державної податкової адміністрації в Тернопільській області щодо звільнення зі служби в органах податкової міліції ОСОБА_2; стягнуто з Державної податкової адміністрації у Тернопільській області на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 12 липня 2007 року по 07 березня 2008 року у розмірі 15314,88 грн. та 2100 грн. судових витрат. Судове рішення залишене без змін згідно з ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2009 року та ухвалою Вищого адміністративного суду від 02 квітня 2013 року (а. с. 57-63, 102-105).
При цьому, у мотивувальній частині постанови ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 29 грудня 2008 наведено розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З такого розрахунку вбачається, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12 липня 2007 року по 07 березня 2008 року становить 17339,61 грн. Проте така сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшена на суму виплаченої при звільненні ОСОБА_2 грошової допомоги згідно з пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» , а саме на 2024,73 грн., та становить 17339,61 грн. - 2024,73 грн. = 15314,88 грн. (а. с. 103). Така позиція суду узгоджується з положеннями абзацу другого пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, який передбачає, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.
В подальшому наказом Державної податкової служби у Тернопільській області № 107-о від 30 березня 2012 року ОСОБА_2 звільнено з посади та органів податкової міліції в запас за пунктом 64 підпунктом «г» (через скорочення штатів). Проте, постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 11 липня 2014 року, яка набрала законної сили згідно з ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року, поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого оперуповноваженого відділення протидії незаконному обігу товарів відділу податкової міліції ОСОБА_5 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області, стягнуто з ОСОБА_5 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області на користь ОСОБА_2 грошове утримання за час вимушеного прогулу в сумі 62524 грн. (а. с. 26-29).
Ухвалою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року, яка набрала законної сили 29 грудня 2014 року, стягнуто з ОСОБА_5 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 3880,80 грн. (а. с. 64-65).
Доказів щодо перерахування ОСОБА_2 коштів, присуджених на користь останнього згідно з судовими рішеннями, а сам: постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 29 грудня 2008 року та ухвалою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 рок, відповідачі суду не надали.
Також судом встановлено, що наказом ГУ ДФС у Тернопільській області № 145-о від 24 травня 2016 року майора податкової міліції ОСОБА_2, старшого оперуповноваженого відділу протидії несплати податків ризиковими суб'єктами підприємницької діяльності ОСОБА_1 ОДПІ оперативного управління ГУ ДФС у Тернопільській області звільнено з посади та органів податкової міліції в запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 19 липня 1991 року № 114, з 24 травня 2016 року (а. с. 69).
Пунктом 2 даного наказу визначено зобов'язання ОСОБА_1 ОДПІ - забезпечити виплату позивачу грошової допомоги згідно з пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 8 років 10 місяців 12 днів (з урахування здійсненої виплати вихідної допомоги ОСОБА_2 згідно наказу Державної податкової адміністрації в Тернопільській області від 12 липня 2007 року № 198-о «Про звільнення ОСОБА_6 та ОСОБА_2В.»), забезпечити виплату грошової компенсації за 12 діб невикористаної відпустки за 2016 рік.
Відповідно до довідки відповідача 2 від 07 липня 2016 року відповідно до наказу ГУ ДФС у Тернопільській області № 145-о від 24 травня 2016 року ОСОБА_2 виплачено вихідну допомогу при скороченні штатів за 8 календарних років служби у сумі 13871,20 грн., грошову компенсацію за 12 календарних днів невикористаної відпустки у сумі 1486,20 грн. (а. с. 71).
Відповідно до наказу ГУ ДФС у Тернопільській області № 145-о від 24 травня 2016 року вислуга років позивача на день звільнення становила 15 років 11 місяців 11 днів (а. с. 69 зворот).
Не погоджуючись з сумою виплаченої грошової допомоги при звільненні, а також у зв'язку з невиконанням судових рішень, якими присуджені до виплати на користь позивача кошти, та вважаючи, що такі підлягали виплаті працівнику при проведенні остаточного розрахунку при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України, ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.
При вирішенні публічно-правового спору судом враховано наступне.
Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393 (з наступними змінами та доповненнями) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям і особам рядового і начальницького складу, які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги. Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.
З матеріалів справи слідує, що за час проходження служби позивач ОСОБА_2 двічі був звільнений з органів податкової міліції, проте, в обох випадках звільнення позивача було визнано протиправним відповідно до наведених вище судових рішень, ОСОБА_2 двічі поновлювався на роботі.
Грошова допомога, передбачена пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року №393, була виплачена позивачу лише під час першого звільнення зі служби на підставі наказу Державної податкової адміністрації в Тернопільській області № 198-о від 12 липня 2007 року.
Разом з тим, судом встановлено, що така допомога в подальшому у зв'язку з поновленням ОСОБА_2 на посаді при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу була зарахована в рахунок стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, про що свідчить постанова ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 29 грудня 2008 року у справі № 2-а-11477/08, яка набрала законної сили. Відтак, не правильним є висновок податкового органу про те, що ОСОБА_2 вже виплачувалась грошова допомога на підставі наказу Державної податкової адміністрації в Тернопільській області № 198-о від 12 липня 2007 року і така виплата має враховуватись при обчисленні грошової допомоги при звільненні позивача на підставі наказу ГУ ДФС у Тернопільській області № 145-о від 24 травня 2016 року.
Оскільки на суму грошової допомоги, передбаченої пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року №393, виплаченої позивачу згідно з наказом Державної податкової адміністрації в Тернопільській області № 198-о від 12 липня 2007 року, зменшено середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу при поновленні на роботі, то при новому звільненні ОСОБА_2 на підставі наказу ГУ ДФС у Тернопільській області № 145-о від 24 травня 2016 року у зв'язку із скороченням штатів, останній мав право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, виходячи з вислуги років - 15 років 11 місяців 11 днів.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову в частині першої позовної вимоги. Разом з тим, враховуючи те, що позивачу ОСОБА_1 ОДПІ була виплачена одноразова грошова допомога в меншому розмірі (в сумі 13871,20 грн.), то такого відповідача слід зобов'язати здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року №393 (з наступними змінами та доповненнями) в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, виходячи зі стажу роботи 15 років 11 місяців 11 днів, з урахуванням виплаченої одноразової грошової допомоги.
Щодо інших позовних вимог, то такі задоволенню не підлягають з огляду на таке.
Відповідно до розрахунку заробітної плати, що підлягала виплаті ОСОБА_2 при звільненні на підставі наказу ГУ ДФС у Тернопільській області № 145-о від 24 травня 2016 року, останньому нараховані і виплачені: заробітна плата (за травень 2016 року) у розмірі 3247,80 грн., компенсація за невикористані дні відпустки в сумі 1486,20 грн., одноразова грошова допомога відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року №393 в сумі 13871,20 грн. (а. с. 71).
Позивач вважає, що при звільненні його зі служби відповідачі мали провести з ним повний розрахунок відповідно до статті 116 КЗпП України, у тому числі виплатити кошти присуджені на користь ОСОБА_2 відповідними судовими рішеннями як середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Разом з тим, виплата у день звільнення працівнику при його звільненні всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації (заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги) у відповідності до статті 116 КЗпП України та виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу і за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі згідно з судовими рішення не є тотожними, такі виплати носять різний характер та регулюються різними нормами чинного законодавства.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Аналіз наведених вище положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що виплата коштів, попередньо присуджених працівникові за судовим рішенням як середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, не є сумою, що належить йому від підприємства, установи, організації на час його звільнення в розумінні статті 116 КЗпП України.
Стягнення коштів, присуджених позивачу судовим рішенням, здійснюється в порядку, встановленому Законами України «Про виконавче провадження», «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03 серпня 2011 року «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників». Стаття 116 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Відтак, в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідачів у відповідності до статті 116 КЗпП України провести повний розрахунок з позивачем щодо належних йому виплат середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 15390,15 грн. на підставі постанови ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 29 грудня 2008 року та виплат середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі згідно з ухвалою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року в сумі 3880,80 грн. слід відмовити.
Крім того, ОСОБА_2 вважаючи, що середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі повинен був би виплачений у день його звільнення з посади, розрахував компенсацію у зв'язку з несвоєчасною виплатою, яку просить стягнути з відповідачів. На думку суду, відсутні будь-які правові підстави для стягнення на користь позивача коштів як компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 27679,23 грн. та 2638 грн. з огляду на таке.
Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (з наступними змінами та доповненнями) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно із статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.
З цього слідує, що індексації за вказаним Законом підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, тобто, виплати повинні проводитися на постійній основі.
Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (з наступними змінами та доповненнями) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Отже, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» проводиться лише у випадку затримки грошових доходів громадян, які не мають разового характеру.
Разом з тим, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за судовими рішеннями носять разовий характер. Відтак, несвоєчасно одержаний дохід у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі не підлягає індексації згідно із Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та на такий дохід не нараховується компенсація за Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Крім того, статтею 236 КЗпП України та іншими нормами цього Кодексу також не передбачено нарахування будь-яких компенсацій у разі несвоєчасної виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
З наведених вище підстав, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів коштів як компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 27679,23 грн. та 2638 грн. слід відмовити.
Відтак, враховуючи обставини справи та наведені положення чинного законодавства, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Керуючись статтями 2, 11, 71, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_1 об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Тернопільській області перерахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу відповідно до абзацу третього пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, виходячи із стажу роботи 15 років 11 місяців 11 днів, з урахуванням виплаченої суми згідно з наказом Головного управління ДФС у Тернопільській області від 24 травня 2016 року № 145-о у розмірі 13871,20 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (оголошення вступної та резолютивної частини постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складений 02 вересня 2016 року.
Головуючий суддя Чепенюк О.В.
копія вірна
Суддя Чепенюк О.В.