79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
25.04.07 Справа № 2/1018-22/215а
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Мурської Х.В.
суддів Давид Л.Л.
Кордюк Г.Т.
При секретарі судового засідання Куцик-Трускавецькій О.Б.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, м.Рівне, вих. № 07/1895 від 27.12.2006 року
на постанову Господарського суду Львівської області від 04.12.2006 року
у справі № 2/1018-22/215а, суддя Желік М.Б.,
за позовом
Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», м.Львів
до
Рівненського обласного відділення Фонду ССТВП, м.Рівне
про
Визнання протиправним та скасування акту індивідуальної дії -рішення від 19.05.2006 р. № 2159 в частині донарахування 21053 грн. 20 коп.
за участю представників сторін:
від Позивача -Завалишин Ю.О. - юрисконсульт;
від Відповідача -Гридіна Н.В. -зав. юридичного відділу.
Постановою Господарського суду Львівської області від 04.12.2006 року у справі № 2/1018-22/215а позов Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», м. Львів задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Рівненського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності № 2159 від 19.05.2006 року «Про застосування та зарахування до бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності сум фінансових (штрафних) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»в частині донарахування страхових внесків на суму 790 грн. 20 коп. та нарахування штрафної санкції на суму 20 263 грн. 00 коп.
Дана постанова місцевого господарського суду мотивована обґрунтованістю та під ставністю вимог Позивача, зокрема, тим, що право працівників залізничного транспорту на безоплатний проїзд є соціальним захистом, право на який закріплено у ст. 16 Закону України «Про залізничний транспорт», згідно вимог якої за працівниками, які були переведені на іншу роботу внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання або якщо вони вийшли на пенсію по інвалідності чи за віком зберігається право на безоплатний проїзд. Відтак, фактичні витрати підприємства на забезпечення такого соціального захисту працівників, не є фактичними витратами на оплату праці.
Не погоджуючись з вказаною постановою місцевого господарського суду, Рівненське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі Фонд) звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Господарського суду Львівської області від 04.12.2006 року у справі № 2/1018-22/215а скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця»-відмовити, мотивуючи свої доводи тим, зокрема, що згідно з п.п. 5.6.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів…, встановлені за домовленістю сторін.
Позивач у запереченні на апеляційну скаргу спростовує доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, просить постанову Господарського суду Львівської області від 04.12.2006 року у справі № 2/1018-22/215а залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення з підстав, викладених у ньому.
В судовому засіданні представники сторін підтримали свої доводи, викладені в апеляційній скарзі та у запереченні на неї.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, оскаржувану постанову місцевого господарського суду -залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Перевіркою Рівненської дистанції водопостачання відокремленого підрозділу без права юридичної особи Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», проведеною Фондом, встановлено, що за період з 01.01.2005 року по 01.04.2006 року до фонду оплати праці не віднесено витрати, пов'язані з наданням безкоштовного проїзду працівникам залізничного транспорту в розмірі 20 263 грн. 00 коп., на підставі чого Позивачу донараховано страхових внесків в розмірі 790 грн. 20 коп.
За результатами проведеної перевірки складено Акт № 0809 від 06.05.2006 року, на підставі якого прийнято Рішення № 2159 від 19.05.2006 року «Про застосування та зарахування до бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності сум фінансових (штрафних) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким на підставі ст.ст. 21, 23, 28, 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням»донараховано страхувальнику страхових внесків на суму 790 грн. 20 коп. та застосовано штрафні санкції в розмірі 20 263 грн. 00 коп. за виявлені порушення п.п. 2, 3, 4 п. 2 ст. 27 та п.1 ст.35, ст.37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням»та ст.ст. 1, 2 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування».
Як правомірно встановлено місцевим господарським судом, згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування», розмір внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням для роботодавців встановлений у розмірі 2,9 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати , в т.ч. в натуральній формі, які визначаються згідно із нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно Закону України «Про оплату праці»та підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб.
Відповідно до вимог пп. 1 п.1 ст.21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням»розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, встановлюється щорічно Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України у відсотковому відношенні, в т ч. для роботодавців у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб.
Частиною 1 статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»від 26 грудня 1992 року N 13-92 передбачено, що об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел, як на території України, так і за її межами.
Згідно з ч. 2 ст. 8 даного Декрету до сукупного оподатковуваного доходу включаються одержані за місцем основної роботи (служби, навчання) доходи за виконання трудових обов'язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, а також інші доходи, що утворилися в результаті надання за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності своїм працівникам матеріальних і соціальних благ у грошовій і натуральній формі, крім сум виплат, що не включаються до сукупного оподатковуваного доходу, визначених у статті 5 цього Декрету.
Статтею 1 Закону України «Про оплату праці»заробітну плату визначено як винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові.
Статтею 2 даного Закону визначено складові заробітної плати, зокрема це:
- основна заробітна плата -винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;
- додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;
- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Таким чином, право працівників залізниці на безоплатний проїзд залізничним транспортом не належить до жодної зі складових заробітної плати.
Згідно зі ст. 16 Закону України «Про залізничний транспорт»від 04.07.1996 року № 273, право працівників залізниці на безоплатний проїзд залізничним транспортом є соціальною гарантією для працівників залізничного транспорту.
Згідно вимог цієї ж статті Закону України «Про залізничний транспорт»соціальний захист працівників залізничного транспорту загального користування здійснюється у встановленому порядку згідно з чинним законодавством України. Працівники залізничного транспорту загального користування та члени їх сімей (утриманці) користуються правом на безплатний проїзд залізничним транспортом. Порядок та умови надання цих та інших пільг встановлюються Кабінетом Міністрів України, колективними договорами та угодами. За працівниками підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які були переведені на іншу роботу в цій галузі або в інші галузі внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання або якщо вони вийшли на пенсію по інвалідності чи за віком, зберігаються право на безплатний проїзд залізничним транспортом та інші пільги, які встановлені законодавчими актами України для працівників залізничного транспорту, колективними договорами та угодами.
Тобто, правом на безкоштовний проїзд, відповідно до вищенаведених норм Закону України «Про залізничний транспорт», користуються не тільки працівники залізничного транспорту, а також члени їх сімей, пенсіонери та працівники переведені на іншу роботу в цій галузі або в інші галузі внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання або якщо вони вийшли на пенсію по інвалідності чи за віком. Відтак, встановлене законодавством право на безкоштовний проїзд не може вважатись оплатою праці, оскільки надається і особам, які жодним чином не пов'язані з підприємством трудовими відносинами.
Скаржник покликається на ту обставину, що у відповідності до вимог п. 5.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін.
Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 160 «Про реалізацію частин другої та третьої статті 16 Закону України «Про залізничний транспорт»встановлено, що витрати підприємств залізничного транспорту, пов'язані з безоплатним проїздом зазначених осіб, не включаються до складу валових витрат цих підприємств. Тобто, зазначені витрати не належать до витрат на оплату праці.
Посилаючись на вимоги ст. 15 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Скаржник вважає, що постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 160 «Про реалізацію частин другої та третьої статті 16 Закону України «Про залізничний транспорт»суперечить вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому не повинна застосовуватись до даних правовідносин.
Проте, в силу ст. 15 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону. У вищезазначеній статті не встановлено обмежень щодо того, які витрати включаються до валових витрат, а які не включаються. Окрім цього, дана постанова Кабінету Міністрів України є чинною, а значить такою, що підлягає виконанню.
Посилання скаржника на те, що наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України від 13.04.2004 року № 86-Ц «Про затвердження Тимчасового порядку обліку виданих безкоштовних квитків на залізничному транспорті для особистих потреб»виданий із перевищенням повноважень, а тому не може застосовуватись до даних правовідносин не заслуговують на увагу.
Так, Наказом Укрзалізниці від 14.07.2006 року № 262-Ц скасовано Наказ Укрзалізниці від 13.04.2004 року № 86-Ц. Однак, згідно роз'яснень, наданих листом Головного фінансово-економічного управління Укрзалізниці від 15.09.2006 року за № ЦФ-16/770, скасування Тимчасового порядку обліку виданих безкоштовних квитків на залізничному транспорті для особистих потреб не спричинило ніяких змін в обліку виданих безкоштовних квитків, оскільки зазначені операції здійснюються відповідно до чинного законодавства, нормативно-правових актів Міністерства фінансів України та Укрзалізниці.
У відповідності до вимог пп. 4.2.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», надання безкоштовного проїзду залізничним транспортом працівникам залізниці, встановлене ст. 16 Закону України «Про залізничний транспорт»є додатковим благом, що включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу, а згідно із п. 4.4 цього ж Закону, базою (об'єктом) для нарахування збору до Пенсійного фонду України чи внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян є заробітна плата платника цього податку. А тому, з огляду на вищевикладені норми законодавства, судова колегія погоджується з доводами Позивача про те, що надання безкоштовного проїзду залізничним транспортом працівникам залізниці не є і не може вважатись заробітною платою.
На переконання Скаржника, утримання податку з доходів фізичних осіб з вартості безкоштовно виданих працівникам залізниці квитків є неправомірним, оскільки, відповідно до пп.. «а»пп.. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо, а саме у вигляді: вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств. Проте, як вже зазначалось вище, надання безкоштовного проїзду залізничним транспортом працівникам залізниці проводиться відповідно до закону, колективного договору та у встановлених цими нормативними актами межах.
Таким чином, оскільки витрати, пов'язані з наданням безкоштовного проїзду залізничним транспортом працівникам залізничного транспорту, не являються витратами на оплату праці, то вони не можуть бути базою для нарахування внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позов Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця»про визнання протиправним рішення Рівненського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності № 2159 від 19.05.2006 року «Про застосування та зарахування до бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності сум фінансових (штрафних) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 159 КАС України, обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Матеріали справи свідчать про те, що висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 212, 254 КАС України, -
Львівський апеляційний господарський суд, У Х В А Л И В :
1. Постанову Господарського суду Львівської області від 04.12.2006 року у справі № 2/1018-22/215а залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в порядку ст. 212 КАС України.
3. Матеріали справи повернути місцевому господарському суду.
Головуючий суддя Мурська Х.В.
Суддя Давид Л.Л.
Суддя Кордюк Г.Т.