79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
17.04.07 Справа № 7/121-11А
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії
головуючого -судді - М.В.Юркевича
суддів - М.І.Городечна
В.Л.Кузь
розглянувши апеляційну скаргу Представництва Американського об'єднання комітетів для Євреїв бувшого Радянського союзу м. Львів
та Об'єднання Іудейських релігійних організацій України м. Київ
на постанову господарського суду Волинської області від 21.03.2006 р.
в адміністративній справі № 7/121-11А
за позовом Представництва Американського об'єднання комітетів для Євреїв бувшого Радянського союзу м. Львів
та Об'єднання Іудейських релігійних організацій України м. Київ
до відповідача Виконавчого комітету Володимиро-Волинської міської ради
Про визнання недійсним рішення виконкому Володимиро-Волинської міської ради № 340 від 20.09.2001 року
З участю представників :
Від позивача-1 -не з'явився
Від позивача-2 -не з'явився
Від відповідача -Смоляр Ю.В. -ю/т., Киба Т.Я. -нач.управл.
Права та обов'язки сторін передбачені ст.49 КАС України роз'яснено, заяв про відвід суддів не поступало.
Постановою господарського суду Волинської області від 21.03.2006 року у справі за №7/121-11А відмовлено в задоволені позову Представництва Американського об'єднання комітетів для Євреїв бувшого Радянського союзу м. Львів та Об'єднання Іудейських релігійних організацій України м. Київ до Виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради про визнання недійсним рішення виконкому Володимир-Волинської міської ради № 340 від 20.09.2001 року «Про будівництво та реконструкцію об'єктів житлового, громадського та господарського призначення»в частині будівництва та реконструкції з адміністративного в житловий будинок по вул. Драгоманова, 4 в місті Володимир-Волинський.
Представництво Американського об'єднання комітетів для Євреїв бувшого Радянського союзу та Об'єднання Іудейських релігійних організацій України не погоджуються з постановою суду, просять переглянути її в порядку апеляційного провадження, скасувати, прийняти нове судове рішення, яким задоволити позовні вимоги. При цьому, апелянт посилається на наступні обставини і підстави:
- Станом на 1940 рік та до дати прийняття оскарженого рішення № 340 виконавчому комітету Володимир-Волинської міської ради було відомо про наявність кладовища на території м. Володимир-Волинська. Враховуючи це, Володимир-Волинська міська рада та її виконавчий комітет зобов'язані були дотримуватись порядку цільового використання земельної ділянки, що є територією кладовища;
- Згідно листа Апарату Верховної ради України від 26.12.2002 року та ст. ст. 106, 117 Конституції України підзаконні нормативні акти, прийняті в межах компетенції органів є обов'язковими для виконання, в тому числі органами місцевого самоврядування. Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 19.11.2002 року № 4-45-14 «Щодо припинення будівництва на місці Єврейського кладовища», а також відповідно до ст. 53 Земельного кодексу України меморіальні, цивільні кладовища, могили відносяться до земель історико-культурного призначення. Згідно ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»до відання місцевих рад належить забезпечення утримання в належному стані кладовищ, інших місць поховання та їх охорона;
- Про відповідне законодавче врегулювання порядку використання території кладовища неодноразово повідомлялося Володимир-Волинську міську раду, про це зокрема свідчить лист від 18.05.2001 року Львівської іудейської релігійної організації № 45/03, лист від 22.01.2001 року з проханням призупинити будівництво, а також постанова Вищого арбітражного суду України від 18.01.2001 року по справі № 04-1/4-1/222;
- Ще в 2000 році міська рада своїм листом № 1-14-1315 від 23.20.2000 року визнала, що землі кладовища мають використовуватись лише в якості земель загального користування і приватизації не підлягає. Проте, на сьогоднішній день, в зв'язку з прийняттям оскарженого рішення така приватизація дістала право на існування, що підтверджує ту обставину, що міській раді був відомий порядок використання даної земельної ділянки. Крім того, на час прийняття оскарженого рішення відповідачу було відомо про необхідність дослідження території визначеної на підставі технічної документації;
- Судом першої інстанції при винесенні оскарженої постанови не взято до уваги того, що рішення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради № 340 від 20.09.2001 року не відповідає вимогам законодавства на момент його прийняття. Зокрема, оскаржене рішення суперечить та порушує вимоги Інструкції «Про порядок захоронення та утримання кладовищ в населених пунктах України», згідно якої рішення про закриття та ліквідацію кладовищ, про подальше використання їх території приймається по узгодженню з місцевими органами державного санітарного нагляду та оформляється відповідною постановою виконкому місцевих рад депутатів трудящих. Як вбачається із рішення № 190 виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради рішення про закриття та ліквідацію кладовища прийняте було лише 25.04.2002 року. Отже, на момент прийняття оскарженого рішення кладовище закрите та ліквідоване не було;
- З Володимир-Волинською міською радою та її виконавчим комітетом велось листування щодо порядку взяття на облік території, визначення її належного правового статусу з 1988 року. Відповідно при прийнятті оскарженого рішення міська рада та її виконавчий комітет усвідомлювали наведене, проте не провели необхідне дослідження території кладовища та не забезпечили її належний правовий статус;
- Оскаржене рішення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради також не відповідає вимогам ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», згідно якої, забороняється проводити будівельні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земельні роботи на охоронюваних археологічних територіях у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць занесених до списку історичних населених місць України без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини і без погодження з інститутом Національної академії наук України;
- Стаття 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини»передбачає можливість будівництва лише у випадку, якщо проведено повне дослідження об'єктів культурної спадщини. Проте, такого дослідження відповідачами проведено не було. Тоді як, стаття 66 Конституції України закріплює обов'язок кожного, в тому числі відповідача не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині та відшкодувати завдані цим збитки;
- Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року № 318 затверджено «Порядок визначення режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць». Пунктами 10, 11 даної постанови передбачено, що історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного призначення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватись в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатись, як специфічний об'єкт містобудівного проектування. Частина територій історичних ареалів, а саме території пам'яток та їх охоронних зон належать до земель історико-культурного призначення. Пункт 14 даної постанови передбачає, що в охоронних зонах здійснюється реставрація та реабілітація пам'яток, забезпечується охорона традиційного середовища, усунення споруд, насаджень, які порушують традиційний характер середовища. Стаття 21 Земельного кодексу України передбачає наслідки порушення порядку встановлення та цільового призначення земель, що є підставою для визнання недійсним рішення органів місцевого самоврядування чи органів державної влади про надання земельних ділянок;
- Місцевий господарський суд при винесенні оскарженої постанови не врахував те, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»до компетенції місцевих рад віднесено питання прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, інших територій, що підлягають особливій охороні. Стародавнє єврейське кладовище у м. Володимир-Волинському є кладовище національної меншини та є об'єктом культурної спадщини. Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про розмежування категорій пам'яток»об'єкти культурної спадщини національних меншин відносяться до об'єктів культурної спадщини місцевого значення;
- Відповідно до ст. 10 Закону України «Про планування та забудову територій»планування територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає, зокрема у регулюванні використання територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації.
Виконавчий комітет Володимир-Волинської міської ради доводи апеляційної скарги заперечило, оскаржене рішення вважає таким, що ґрунтується на чинному законодавстві, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав та мотивів викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Причини та підстави відкладень розгляду справи викладено в попередніх ухвалах Львівського апеляційного господарського суду. В тому числі, розгляд справи відкладався за спільним клопотання обох сторін із продовженням строку розгляду справи.
В ході перегляду оскаржуваної постанови за наявними в справі матеріалами та доказами, судовою колегією Львівського апеляційного господарського суду з'ясовано:
Рішенням виконавчого комітету Волинської обласної ради депутатів трудящих «Про затвердження генерального плану м. Володимир-Волинський»від 31.10.1974 року № 298 затверджено генеральний план міста Володимир-Волинський з проектною чисельністю населення 70,0 тис. чоловік.
Генеральним планом м. Володимир-Волинський передбачено надання статусу земель житлової та громадської забудови частині земельної ділянки, яка охоплює, як в подальшому з'ясувалось частину стародавнього єврейського кладовища.
Постановою Вищого господарського суду від 25.01.2005 року по справі № 41/646-38/206 відмовлено в задоволені позову Представництва Американського об'єднання комітетів для Євреїв бувшого Радянського союзу та Об'єднання Іудейських релігійних організацій України до Володимир-Волинської міської ради про визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету Волинської обласної ради депутатів трудящих від 31.10.1974 року № 298 «Про затвердження Генерального плану міста Володимир-Волинський». Ухвалою Верховного суду України від 24.03.2005 року по даній справі відмовлено у порушенні провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 25.01.2005 року.
Згідно ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
На підставі генерального плану м. Володимир-Волинська рішенням виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради від 12.06.1986 року № 160 обласному комітету Компартії України виділено земельну ділянку площею 1,8 га, яка охоплює спірну частину земельної ділянки для будівництва адміністративного будинку державних установ. Рішенням господарського суду Волинської області від 03.11.2004 року по справі № 2/62-11 відмовлено в задоволені позову Представництва Американського об'єднання комітетів для Євреїв бувшого Радянського союзу та Об'єднання Іудейських релігійних організацій України про визнання недійсним та незаконним рішення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради № 160 від 12.06.1986 року. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2005 року по даній справі рішення місцевого господарського суду залишено без змін, апеляційну скаргу -без задоволення. Постановою Вищого Адміністративного суду України від 19.05.2006 року відмовлено в задоволені касаційної скарги, постанову Львівського господарського суду залишено без змін.
На підставі рішення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради № 160 від 16.06.1986 року «Про виділення земельних ділянок для державного будівництва»та генерального плану м. Володимир-Волинський 20.09.2001 року виконавчим комітетом Володимир-Волинської міської ради в межах компетенції було прийнято рішення № 340 «Про будівництво та реконструкцію об'єктів житлового, громадського та господарського призначення».Зокрема, даним рішенням надано дозвіл ТОВ «Завод будівельних конструкцій»переобладнати адміністративний будинок, що знаходиться за адресою: м. Володимир-Волинський, вул. Драгоманова, 4 під житловий будинок.
Таким чином, будівництво будинку № 4 по вул. Драгоманова в м. Володимир-Волинський здійснювалось на підставі оскарженого рішення № 340 від 20.09.2001 року та дозволу на виконання будівельних робіт № 24 від 17.10.2002 року. Як вбачається із наявних матеріалів у справі, станом на час звернення позивача до суду першої інстанції (07.08.2003 року т. 1 а.с. 1) будинок збудований, зданий в експлуатацію та заселений жильцями, які придбали квартири у власника забудови ТОВ «Завод будівельних конструкцій».
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що оскаржену постанову місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, судова колегія виходить з наступного:
Апелянти у своїй апеляційній скарзі звертають увагу Львівського апеляційного господарського суду на те, що будинок № 4 по вул. Драгоманова в м. Володимир-Волинський знаходиться в зоні меж стародавнього єврейського кладовища, що встановлено рішенням господарського суду Волинської області від 08.04.2002 року по справі № 7/35-83, підлягає охороні, так як містить ознаки давніх поховань. Територія ліквідованого кладовища повинна використовуватись в якості зеленого масиву загального користування, а відповідно до ст. 57 Земельного кодексу України УРСР (18.12.1990 року) до земель загального користування належать земельні ділянки, зайняті охоронними зонами, шляхами, спорудами та іншими об'єктами загального користування та не можуть передаватись у колективну та приватну власність. Таким чином, апелянти вважають, що оскаржене рішення не відповідає не лише вимогам порядку утримання та використання кладовища, а й при цьому ігноровано необхідність цільового використання земельної ділянки.
Предметом даного спору стало питання правомірності чи неправомірності прийняття виконавчим комітетом Володимир-Волинської міської ради оскарженого рішення № 340 від 20.09.2001 року «Про будівництво та реконструкцію об'єктів житлового, громадського та господарського призначення». Відповідно до п. 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів держаних чи інших органів»підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення, у зв'язку з прийняттям відповідного акта, прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.
За загальним правилом судового процесу, згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»до віддання сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів, відноситься: визначення у встановленому законодавством порядку відповідно до рішень ради території, вибір, вилучення (викуп) і надання землі для містобудівних потреб, визначених містобудівною документацією; підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації; встановлення на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність; координація на відповідній території діяльності суб'єктів містобудування щодо комплексної забудови населених пунктів; надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності. В силу ст. 26 цього ж Закону до виключної компетенції сільських, селищних та міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Таким чином, з огляду на норми даних статей, компетенція органу місцевого самоврядування, який приймав оскаржене рішення, законодавчо підтверджена.
Апелянти у доводах апеляційної скарги посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень на рішення господарського суду Волинської області від 08.04.2002 року у справі № 7/35-83, яким визнано історичні межі єврейського кладовища у м. Володимир-Волинську згідно «технічної документації про виконані проектно-пошукові роботи по попередньому встановленню зовнішньої межі старовинного кладовища в м. Володимир-Волинську Волинської області». Проте, апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу апелянта на те, що предметом даного спору було визначення факту історичних меж єврейського кладовища, яке існувало в м. Володимир-Волинську до початку Великої Вітчизняної війни, тобто до 22.06.1941 року. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.2002 року по даній справі доповнено резолютивну частину рішення господарського суду Волинської області від 08.04.2002 року, а саме словами: «визнати історичні межі єврейського кладовища у м. Володимир-Волинську, яке існувало на дату німецької окупації міста Володимир-Волинська ...»
Заслуговують на увагу апеляційного господарського суду доводи відповідача про те, що позивачами не доведено, що будівництво споруди по вул. Драгоманова, 4 в м. Володимир-Волинську здійснювалось саме на території кладовища, так як такого офіційно не існує, а ні в якості об'єкта комунально-побутового призначення, а ні об'єкта культурної спадщини. Зокрема, такі доводи відповідача підтверджуються листом Державної служби охорони культурної спадщини від 29.12.2004 року № 22-2096/12, з якого вбачається що стародавнє єврейське кладовище не було включене ні до переліку пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення, ні до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Крім того, посилання позивачів на рішення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради № 190 від 25.04.2002 року є безпідставним, так як міською радою на пленарному засіданні поточного року скасовано рішення № 190 «Про визнання дат закриття та ліквідації єврейського кладовища», ухваливши нове рішення № 10/22, яке відповідає змісту і суті постанови Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.2002 року по справі № 7/35-83. Відповідно до рішення представницького органу місцевого самоврядування датою закриття кладовища визначено -22.06.1941 рік, а датою ліквідації -20.07.1944 рік, День визволення міста від окупантів.
Доводи позивачів про те, що оскаржене рішення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради № 340 від 20.09.2001 року не відповідає вимогам закону не заслуговують на увагу апеляційного господарського суду. Як правильно встановлено судом першої інстанції, оскаржене рішення виконавчого комітету про надання дозволу на переобладнання адміністративного будинку під житловий будинок по вул. Драгоманова,4 було прийняте на підставі рішення виконавчого комітету міської ради № 160 від 12.06.1986 року «Про виділення земельних ділянок для державного будівництва», яке на сьогоднішній день не визнано недійсним чи незаконним, тобто, на сьогоднішній день воно є чинним.
Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення
Враховуючи вище наведене, доводи наведені в апеляційній скарзі не можуть слугувати правовими підставами для скасування чи зміни оскарженої постанови.
Керуючись п.6 Р.VІІ Прикінцевих та перехідних положень, ст. ст. 195, 196, 199, 200, 206 КАС України,
Суд ухвалив:
1.В задоволенні апеляційної скарги Представництва Американського об'єднання комітетів для Євреїв бувшого Радянського союзу м. Львів та Об'єднання Іудейських релігійних організацій України м. Київ відмовити.
2.Постанову господарського суду Волинської області від 21.03.2006 року в адміністративній справі № 7/121-11А залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
4.Матеріали справи № 7/121-11А повернути в господарський суд Волинської області.
Головуючий-суддя М.В.Юркевич
Суддя М.І.Городечна
Суддя В.Л. Кузь