Ухвала
іменем України 31 серпня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 7 червня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12015220320002305 щодо ОСОБА_4 ,
встановила :
вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 14 березня 2016 року
ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ізюм, Харківської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
засуджено за:
- ч. 1 ст. 190 КК України на 2 роки обмеження волі;
- ч. 2 ст. 190 КК України на 3 роки позбавлення волі.
ОСОБА_4 звільнено від призначеного покарання за ч. 1 ст. 190 КК України, на підставі ч. 5 ст. 74 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, визначених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.
На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування призначеного за ч. 2 ст. 190 КК України покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 2 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
Вирішені цивільні позови потерпілих у провадженні.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 7 червня 2016 року вирок залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_4 визнаний винним у тому, що він 16 травня 2011 року, знаходячись в м. Ізюмі Харківської області, переконав ОСОБА_5 в своїй компетентності юриста та уклав з нею усну угоду про надання їй юридичної допомоги по зібранню матеріалів, складанню та поданню цивільного позову до Ізюмського міськрайонного суду про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. ОСОБА_5 оформила на ОСОБА_4 нотаріально засвідчену довіреність, якою надала повноваження йому вести від її імені справи у всіх судових інстанціях. В перших числах червня 2011 року, в денний час, ОСОБА_4 , знаходячись в квартирі ОСОБА_5 по АДРЕСА_2 , діючи з корисливих мотивів, під приводом проведення оціночного дослідження по з'ясуванню розміру збитків, завданих клієнтці, у зв'язку з пошкодженнями у її квартирі і оплати послуг незалежного експерта, шляхом зловживання довірою, заволодів грошовими коштами потерпілої в сумі 2000 грн.
28 листопада 2011 року ОСОБА_4 повторно, в денний час, перебуваючи у приміщенні за адресою: вул. Фрунзе, 18/35, м. Ізюм, під час зустрічі з ОСОБА_6 , яка була головою Ізюмського товариства городників «Сіверський Донець» та іншими членами цього товариства, зловживаючи довірою, переконав останніх в тому, що надасть безоплатну юридичну допомогу по оскарженню у Харківському апеляційному суді постанови Харківського окружного адміністративного суду від 14 липня 2011 року про скасування державної реєстрації товариства городників "Сіверський Донець". Достовірно знаючи, що розмір судового збору не перевищує 50 грн., ОСОБА_4 переконав вищевказаних осіб, що вони повинні передати йому 450 грн. для оплати судового збору та що він особисто в строк до 1 грудня 2011 року подасть апеляційну скаргу до Харківського апеляційного адміністративного суду. 30 листопада 2011 року в денний час, перебуваючи в приміщенні громадської приймальні депутата Ізюмської міської ради за адресою: вул. Соборна, 56, м. Ізюм, під час зустрічі з ОСОБА_6 , під приводом оплати судового збору для подачі апеляційної скарги, отримав від останньої 450 грн., однак в 2011 році апеляційну скаргу до Харківського апеляційного адміністративного суду в зазначений строк не подав, судовий збір не сплатив. Таким чином, шляхом зловживання довірою заволодів грошовими коштами ОСОБА_6 в сумі 450 грн.
В період з 26 по 28 грудня 2011 року, знаходячись на вул. Соборній в м. Ізюм, біля автобусної зупинки «1000 дрібниць», ОСОБА_4 повторно, діючи умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи довірою, уклав з ОСОБА_7 усну угоду про надання їй юридичної допомоги при складанні та подачі апеляційної скарги на рішення Ізюмського міськрайонного суду від 22 грудня 2011 року. ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_7 документи для складання апеляційної скарги та завірив, що самостійно подасть її. У другій половині січня 2012 року ОСОБА_4 , знаходячись по вул. Соборній в м. Ізюм, біля автобусної зупинки «1000 дрібниць», діючи з корисливих мотивів, надав ОСОБА_7 неправдиві відомості про те, що подав апеляційну скаргу до суду в передбачений законом строк, отримав від неї у якості оплати за юридичні послуги гроші в сумі 250 грн., однак апеляційну скаргу до суду не подав. Таким чином, ОСОБА_4 , зловживаючи довірою, заволодів грошовими коштами ОСОБА_7 в сумі 250 грн.
У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м'якості призначеного покарання. Зазначає, що суд не в повній мірі врахував дані про особу винного, конкретні обставини вчиненого правопорушення, а саме те, що шахрайські дії ОСОБА_4 носять систематичний характер, вчинені відносно людей похилого віку. Вказує, що винний не бажає стати на шлях виправлення, а його поведінка свідчить про намір уникнути покарання за вчинене. Наголошує, що ОСОБА_4 вину не визнав, шкоду не відшкодував, не вибачився перед потерпілими. Вважає, що виправлення та перевиховання винного можливе лише в умовах ізоляції від суспільства. Зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки апеляційний суд не перевірив належним чином доводи прокурора про безпідставне застосування судом першої інстанції до ОСОБА_4 ст. 75 КК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Як убачається з касаційної скарги доведеність винності ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушеннь, кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України та звільнення від призначеного покарання за ч. 1 ст. 190 КК України прокурором у касаційному порядку не оспорюються.
Що стосується доводів про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України, м'якість призначеного ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, то колегія суддів дійшла наступного висновку.
З судових рішень убачається, що прокурор не погоджуючись із покаранням, призначеним ОСОБА_4 , із застосуванням ст. 75 КК України, звернувся з апеляційною скаргою на вирок міськрайонного суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах поданої апеляції, зазначила, що при призначенні покарання районний суд урахував ступінь тяжкості вчинених засудженим правопорушень, які відносяться до злочинів невеликої та середньої тяжкості, дані про особу винного, який не працює, є головою Ізюмської міської та районної організації Української партії, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, характеризується позитивно, раніше не судимий.
Взято судом до уваги і обставини, що обтяжують покарання - вчинення злочину щодо особи, яка має ІІ групу інвалідності та щодо особи похилого віку.
З ухвали апеляційного суду убачається, що колегія суддів, також зазначила, що ОСОБА_4 є особою молодого віку, має стійкі соціальні зв'язки.
Апеляційний суд вказав, що в матеріалах провадження відсутні дані, які б характеризували засудженого негативно, що водночас спростовує твердження прокурора про те, що перевиховання винного можливе виключно в умовах ізоляції від суспільства.
Таким чином, при призначенні покарання ОСОБА_4 та при звільненні від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд застосував принцип індивідуалізації призначення покарання, визнав можливим виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства, навів переконливі підстави такого рішення, зазначивши, що за таких обставин буде досягнута мета покарання.
Рішення апеляційного суду є обґрунтованим, законним, справедливим і сприятиме перевихованню засудженого та попередженню нових злочинів.
Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Доводи апеляції прокурора, щодо м'якості призначеного покарання, належним чином перевірені, на них надані змістовні відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Враховуючи викладене, касаційні вимоги прокурора безпідставні.
Інших доводів, які були б підставами для зміни чи скасування судового рішення, у касаційній скарзі прокурора не наведено.
Із урахуванням зазначеного, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора та вважає, що у відкритті провадження за його скаргою на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 7 червня 2016 року щодо ОСОБА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3