30 серпня 2016 року м. Київ К/800/13661/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кошіля В.В.
Суддів Борисенко І.В.
Сіроша М.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів
на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015
та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2015
у справі № 820/200/15
за позовом Публічного акціонерного товариства «Завод «Південкабель»
до 1. Головного управління державної казначейської служби України у Харківській області, 2. Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів
про стягнення пені
Публічне акціонерне товариство «Завод «Південкабель» звернулось до суду з позовом про стягнення з Державного бюджету України в особі Головного управління державної казначейської служби України у Харківській області пені у розмірі 287 387,56 грн. за прострочку погашення заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість у сумі 2 707 806 грн. з 16.04.2014 по 13.01.2015 за 273 дні.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2015, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015, позов задоволено; стягнуто з Державного бюджету України в особі Головного управління державної казначейської служби України у Харківській області на користь Публічного акціонерного товариства «Завод «Південкабель» пеню у розмірі 287 387,56 грн. за прострочку 273 дні за період з 16.04.2014 по 13.01.2015 відшкодування заборгованості бюджету з податку на додану вартість у розмірі 2 707 806 грн. за листопад 2010 року.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що в жодному нормативному документі щодо ведення обліку податку на додану вартість не вказано порядок та механізм нарахування пені на суму заборгованості з бюджету з відшкодування податку на додану вартість; інтегровані картки платників податку на додану вартість ведуться в автоматизованому режимі та згідно програмного продукту, що експортується форма КОР № 5 по податку на додану вартість не передбачає автоматичного нарахування пені на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість.
Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як законні та обґрунтовані.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2011, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2011 у справі № 2а-3610/11/2070, визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача-1 від 05.04.2011 № 0000260840 про зменшення ПАТ «Завод «Південкабель» суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 2 707 806 грн., задекларованого та заявленого ним на відшкодування за листопад 2010 року, чим підтверджено право товариства на отримання з Держбюджету задекларованої та заявленої до відшкодування суми 2 707 806 грн.
Не відшкодована з грудня 2011 року бюджетна заборгованість з ПДВ складає 2 707 806 грн., пеня стягнута рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі № 820/7126/14, а розмір облікової ставки НБУ з 16.04.2014 по 16.07.2014 встановлено у розміні 9,5% річних (92 дні), з 17.07.2014 по 12,11.2014 - 12,5% річних (119 днів), з 13.11.2014 по 13.01.2015 - 14% річних (62 дні), а пеня за прострочку рішенням стягнута по 15.04.2014, то пеня нарахована за прострочку 273 дні (з 16.04.2014 по 13.01.2015), складає 287 387,56 грн. згідно наступного розрахунку:
1) 9,5% х 120% = 11,40% (річних) :365 днів = 0,0312% х 92 дні х 2707806:100 = 77 724,86 грн.;
2) 12,5% х 120% = 15,00% (річних):365 днів = 0,0411% х 119 днів х 2707806:100 -132436,08 грн.;
3) 14% х 120% - 16,8% (річних):365 днів = 0,0460% х 62 дні х 2707806:100 -77 226,62 грн., а разом 287 387,56 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а посилання відповідача на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22.04.2014 у справі № К/800/35653/14 про зупинення виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2014 та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2014 у справі № 820/71276/14, як на підставу для відмови у задоволенні адміністративного позову спростовані тим, що в даній справі має місце спір про відшкодування позивачу пені за прострочення заборгованості бюджету з податку на додану вартість за інший період часу.
Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Згідно з пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 зазначеного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п. 200.4 ст. 200 ПК України).
Згідно з п. 200.7 ст. 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки. Перелік достатніх підстав, які надають право контролюючим органам на позапланову виїзну документальну перевірку платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку, встановлюється Кабінетом Міністрів України (п. 200.11 ст. 200 ПК України).
Відповідно до п. 200.12 ст. 200 ПК України контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу (п. 200.13 ст. 200 ПК України).
Згідно з п. 200.15 ст. 200 ПК України у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або контролюючий орган розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, тимчасово припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.
Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Пунктом 200.23 ст. 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Таким чином, після закінчення строків оскарження в судовому порядку права на бюджетне відшкодування, у результаті невчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.
Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.
Слід також зазначити, що з моменту виникнення бюджетної заборгованості настає й протиправна бездіяльність податкового органу як суб'єкта владних повноважень, що утворює матеріально-правовий аспект порушеного права платника і наслідки якої підлягають усуненню в судовому порядку.
Такий підхід узгоджується з практикою Верховного Суду України, що висловлена в постанові від 03 червня 2014 року № 21-131а14, у якій, зокрема, міститься висновок про наявність у платника податку права пред'явити вимоги про стягнення пені з настанням передбачених чинним законодавством обставин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, згідно з п. 23 якого стягувач, на користь якого прийняті судові рішення про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, подає документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцем реєстрації стягувача в органі державної податкової служби.
Таким чином, наведеним підзаконним нормативно-правовим актом безпосередньо передбачено можливість ухвалення на користь особи судового рішення про стягнення суми бюджетного відшкодування з ПДВ та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, і встановлено особливості процедури такого стягнення; у рамках цієї процедури особа зобов'язана подати до казначейства документи, наведені у пункті 6 зазначеного Порядку, якими є, зокрема, відповідна заява, судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Частиною другою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
В силу частини п'ятої цієї ж статті кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
З огляду на гарантоване статтею 55 Конституції України право особи захищати свої права будь-яким, не забороненим законодавством способом, з урахуванням наявності у чинному законодавстві механізму стягнення коштів з державного бюджету на підставі судового рішення та вимог статті 13 Конвенції щодо ефективності правового захисту, суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили розглядувані позовні вимоги у повному обсязі, стягнувши з Державного бюджету України 287 387,56 грн. пені, нарахованої за період з 16.04.2014 по 13.01.2015, на суму бюджетної заборгованості.
За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів відхилити.
Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015 та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2015 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кошіль
Судді І.В. Борисенко
М.В. Сірош