13 червня 2016 року м. Київ К/800/23968/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді: Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
за участю секретаря:Латишевій Л.П.,
за участю представників
позивача:Нижника О.М.,
відповідача:не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2012 року
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року
у справі №0870/6246/12
за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Публічне акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.
Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 03 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року, позовні вимоги задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення від 15 червня 2012 року №0000220026, №0000230026 та №0000240026. Також зобов'язав орган Державної казначейської служби України стягнути з Державного бюджету України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача судові витрати у сумі 2 146,00 грн.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Посадові особи податкового органу провели документальну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2012 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у листопаді 2011 року, січні 2012 року, про що склали акт від 29 травня 2012 року №136/26-0/00186542, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2, пункту 200.4а статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого позивач завищив суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2012 року на 2 286 624,00 грн.; пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2, пункту 200.4б статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого завищив залишок від'ємного значення з податку на додану вартість (рядок 24 декларації) за лютий 2012 року на 3 590 242,00 грн.; пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого занизив суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за лютий 2012 року на 10 052 791,00 грн.
За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 15 червня 2012 року №0000220026, яким зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 286 624,00 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 143 312,00 грн., №0000240026, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 15 079 186,50 грн., з яких 10 052 791,00 грн. за основним платежем та 5 026 395,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0000230026, яким зменшив розмірі від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3 590 242,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту перевіреного періоду за операціями з придбання продукції, яка в подальшому була використана для виробництва товарів, реалізованих товариством за ціною нижчою собівартості, що було розцінено податковим органом як використання придбаних товарів в операціях, не спрямованих на отримання прибутку, тобто поза межами господарської діяльності платника.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту перевіреного податковим органом податкового періоду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у рядку 24 Податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 року визначено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 3 Д3) (рядок 23.1+рядок 23.2) у розмірі 2 286 624,00 грн.
Відповідно до рядка 24 Податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 року позивач як залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 22 - рядок 23) (значення цього рядка переноситься до рядка 21.2 декларації наступного звітного (податкового) періоду), зазначив суму - 3 590 242,00 грн.
За висновками акту перевірки, позивач у лютому 2012 року реалізував феросплавну продукцію на суму 155 555 412,19 грн. (без податку на додану вартість), фактична виробнича собівартість якої склала 221 695 394,92 грн. Частина готової продукції, за висновками відповідача, була реалізована за ціною нижче її собівартості, у результаті чого позивачем отримано збиток від реалізації готової (основної) продукції у розмірі 66 139 982,73 грн.
При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем застосовані показники операційних витрат (їх матеріальну складову) зі звіту про фінансові результати позивача за І квартал 2012 року (при тому, що розраховується сума завищення податкового кредиту лише за місяць - лютий, а не квартал в цілому) та визначено процентне співвідношення матеріальних затрат до загального розміру операційних витрат - 85,63%.
Відтак, за висновками податкового органу, частка матеріальної складової в обороті фактичних витрат на виробництво реалізованої продукції по збитковим операціям за лютий 2012 року становить 56 635 667,21 грн. без податку на додану вартість - 66 139 982,73 грн. х 85,63%.
У кінцевому розрахунку податковий орган вираховує податок на додану вартість по матеріальній складовій, яка використана не в господарській діяльності підприємства - 56 635 667,21 грн. х 20%.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодилися з такими доводами податкового органу з огляду на наступне.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що придбання позивачем товарів у контрагентів здійснювалося на підставі належним чином оформлених податкових накладних, вантажних митних декларацій, які були отримані від постачальників товарів.
Оплата за отримані товари з урахування податку на додану вартість підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями, виписками банку, вантажними митними деклараціями з відмітками «Сплачено».
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі відповідних угод з контрагентами була придбана сировина для виробництва власної феросплавної продукції з метою подальшої реалізації такої феросплавної продукції за звичайними цінами та з метою отримання від такої реалізації доходу в грошовій формі.
Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 36 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків і зборів.
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. Отже реалізація товарів за ціною, нижчою за собівартість та звичайну ціну, впливає на податкові зобов'язання, що виникають з реалізації таких товарів та не може впливати на показники податкової звітності, сформовані за операціями з придбання сировини для виготовлення таких товарів.
Беручи до уваги наведені законодавчі приписи слід погодитись із висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів податкового органу, що продаж виготовлених позивачем товарів за ціною нижчою її собівартості здійснюється всупереч господарській діяльності підприємства та не спрямований на отримання прибутку, оскільки здійснення підприємницької діяльності спрямоване на отримання доходу, а не прибутку, і відсутність доходу від конкретної окремої господарської операції, а не від прибутку від діяльності підприємства в цілому за певний звітний період, не може свідчити про відсутність у підприємства ознак господарської діяльності.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.
2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року у справі №0870/6246/12 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.