08 серпня 2016 року м. Київ К/800/21074/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайла О.М.
СуддівОстровича С.Е.,
Цвіркуна Ю.І.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області
на постанову Донецького окружного адміністративного суду віл 07 лютого 2014 року
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2014 року
у справі №П/805/210/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекорд 2007»
до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекорд 2007» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Донецький окружний адміністративний суд постановою від 07 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2014 року, задовольнив адміністративний позов. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 17 грудня 2013 року №0004311500. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 458,80 грн.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Уповноважена особа контролюючого органу на підставі наказу від 03 грудня 2013 року №1098, направлення від 03 грудня 2013 року №1699, відповідально до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України вжила заходи щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Будагротех» за період з 01 травня 2013 року по 30 червня 2013 року та відображення у податковому обліку з 01 травня 2013 року по 31 липня 2013 року.
Так, відповідачем було здійснено виїзд за податковою адресою позивача та встановлено відсутність підприємства за місцезнаходженням, про що складено відповідний акт від 04 грудня 2013 року №1109/05-95-15/35354233; акт про неможливість вручення наказу від 03 грудня 2013 року №1098 та направлено запит від 04 грудня 2013 року №47 до ГОВ Макфівської ОДПІ про встановлення місцезнаходження платника податків.
За результатами вжитих заходів щодо проведення перевірки позивача, контролюючий орган склав акт від 04 грудня 2013 року №1111/05-95-15/35354233 «Про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Будагротех» за період з 01 травня 2013 року по 30 червня 2013 року та відображення у податковому обліку з 01 травня 2013 року по 31 липня 2013 року», яким встановив порушення позивачем вимог підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статі 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодекс України, у результаті чого позивачем завищено податковий кредит з ПДВ у розмірі 4 068 786,07 грн.
На підставі вказаного акту, контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 17 грудня 2013 року №0004300500, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 6 103 179,03 грн., з яких основний платіж - 4 068 786,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 2 034 393,30 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого у ціні вартості товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Будагротех» за правочинами, виконання яких не спричиняє реального настання правових наслідків.
При проведенні перевірки, контролюючим органом було використано акти перевірки контрагента позивача за результатами дослідження яких, відповідач дійшов висновку про те, що діяльність вказаного контрагента була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди переважно з контрагентами-посередниками, які не виконували своїх податкових зобов'язань. Відповідно до баз даних ДПС податкової, звітності та інших джерел інформації, одержаних у ході перевірки, встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування податкового кредиту.
Крім того, податковий орган посилається на відсутність у позивача трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, у зв'язку з чим, робить висновок про відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень, що унеможливлює здійснення господарської діяльності.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначеного контрагента.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємий період позивач уклав з ТОВ «Будагротех» ряд договорів поставки товару (насіння соняшника), про фактичне виконання яких свідчать наявні у матеріалах справи копії специфікацій на поставку товарів, видаткових накладних та податкових накладних.
Оплата за придбаний товар здійснена позивачем у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок контрагента, про що свідчать банківські виписки та платіжні доручення.
Транспортування придбаного позивачем товару підтверджується копіями товарно-транспортних накладних.
З матеріалів справи вбачається, що придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності та в подальшому реалізований ТОВ «Креатив» та ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай», про що свідчать наявні у матеріалах справи копії договорів поставки, довіреностей на отримання ТМЦ, видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень та банківських виписок.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
З огляду на наведені приписи податкового законодавства, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманого товару на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.
З наявних у матеріалах справи доказів вбачається реальність вчинення господарських взаємовідносин позивача з зазначеним контрагентом на підставі належним чином складених первинних бухгалтерських документів.
Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеним контрагентом.
Крім того, не заслуговують на увагу доводи податкового органу про те, що порушення контрагентом позивача норм податкового законодавства при формуванні своїх податкових зобов'язань, свідчать про відсутність у останнього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, про неправомірність формування податкового кредиту ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеним контрагентом.
Зважаючи на встановлення судами першої та апеляційної інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з ТОВ «Будагротех», а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, контролюючим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість.
Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити наступне.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Згідно пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
З огляду на те, що фактично документальна виїзна перевірка позивача не відбулась, у податкового органу відсутні правові підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення, оскільки з аналізу вказаних норм вбачається, що податкове повідомлення-рішення приймається лише за результатами проведеної перевірки.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду віл 07 лютого 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2014 року у справі №П/805/210/14 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді: Острович С.Е. Цвіркун Ю.І.