08 серпня 2016 року м. Київ К/800/46699/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайла О.М.
СуддівОстровича С.Е.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Рідна земля»
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року
у справі №809/324/15 (876/2178/15)
за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Рідна земля»
до Державної податкової інспекції у Галицькому районі Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Приватне сільськогосподарське підприємство «Рідна земля» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 05 лютого 2015 року задовольнив адміністративний позов. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 17 жовтня 2014 року №0004951500. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 182,70 грн.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 01 жовтня 2015 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позовних вимог.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Уповноважена особа контролюючого органу на підставі пункту 200.10 статті 200 Податкового кодексу України провела камеральну перевірку даних, задекларованих позивачем у податковій звітності з податку на додану вартість серпня 2014 року, про що склала акт від 17 жовтня 2014 року №92/1500/2126047, яким встановила порушення позивачем вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з включенням сум ПДВ до податкового кредиту серпня 2014 року на підставі податкової накладної виписаної ТОВ «Добробут» від 14 серпня 2014 року №20/2, яка не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.
За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 17 жовтня 2014 року №0004951500, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 78 161,66 грн., з яких основний платіж - 62 529,33 грн., штрафні (фінансові) санкції - 15 632,33 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ у розмірі 62 529,33 грн., на підставі податкової накладної від 14 серпня 2014 року №20/2 не зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з наявності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість серпня 2014 року.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Добробут» на підставі договору від 22 липня 2014 року поставило позивачу товар (поголів'я великої рогатої худоби), на виконання якого виписало податкову накладну від 14 серпня 2014 року №20/2 на загальну суму 375 176,00 грн. (62 529,33 грн. ПДВ).
Позивач подав податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2014 року від 22 вересня 2014 року №9054229867, у якій відобразив у складі податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 62 529,00 грн. за податковою накладною від 14 серпня 2014 року №20/2.
Разом з тим, 20 жовтня 2014 року позивачем було подано Уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок (до податкової декларації 0121 - спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства, реєстраційний № 9060277798), за звітний період - серпень 2014 року, згідно якого уточнено розбіжності на суму - 62 529,33 грн. (код рядка 10.1, колонка Б, гр.6).
Самостійно нарахований і сплачений штраф позивачем, платіжним дорученням від 20 жовтня 2014 року №317 у сумі 1 876,00 грн., обліковано відповідачем у картці особового рахунку платника податку, за платежем 14010100, державний бюджет, як переплата.
У свою чергу, відповідач листом від 21 жовтня 2014 року №1930/10/09-03-15-01/16/509, повідомив позивача про те, що Уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок, поданий 20 жовтня 2014 року, реєстраційний № 9060277798 - визнано недійсним.
Згідно положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.
Відповідно до пункту 201.6 статті 201 зазначеного Кодексу, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Положеннями абзаців 1, 2, 9, 11 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.
До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.
Системний аналіз наведених податкових норм дає підстави для висновку, що платник податку має право на включення до податкового кредиту сум податку, сплачених ним за наслідками господарських операцій, дійсність та достовірність яких має підтверджуватися внесеними до Реєстру податковими накладними або іншими документами, встановленими Податковим кодексом України, що посвідчують право на віднесення сум податку до податкового кредиту протягом 365 днів з дати їх виписки.
У разі ж порушення постачальником порядку реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі покупець товарів/послуг має право додати до податкової декларації заяву із скаргою на такого постачальника в тому звітному періоді, в якому суми податку на додану вартість на підставі відповідних податкових накладних включено до складу податкового кредиту.
При цьому, статтею 201 Податкового кодексу України обов'язок із оформлення і реєстрації податкових накладних покладено на платника податку - продавця товарів (послуг), а не платника податку, який формує податковий кредит.
Отже, чинним законодавством України передбачений обов'язок платника податку надати покупцю товарів податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі, за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
За приписами пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.
Враховуючи, що позивачем не було до початку перевірки виправлено допущені помилки, які полягали у завищенні податкового кредиту за період, охоплений перевіркою, оскільки уточнюючий розрахунок за серпень 2014 року був поданий після проведення камеральної перевірки та прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про правомірність нарахування відповідачем суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість.
За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду попередньої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, а відтак, скасування спірного податкового повідомлення-рішення.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Рідна земля» залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року у справі №809/324/15 (876/2178/15) залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Острович С.Е.
Цвіркун Ю.І.