17 серпня 2016 року м. Київ К/800/34417/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Олексієнка М.М. (доповідач), Черпака Ю.К., Штульман І.В.,
здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Перечинської міської ради Закарпатської області, Перечинської районної санітарно-епідеміологічної станції (далі - Перечинська СЕС), сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Перечинського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (далі - сектор ГІРФО) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії направлені на відновлення порушеного права за касаційною скаргою представника Перечинської міської ради на судові рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 17 січня 2012 року, Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року, -
У березні 2011 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просили:
поновити строк звернення до адміністративного суду;
визнати неправомірною бездіяльність Перечинської міської ради щодо ненадання дозволу на визнання будинку АДРЕСА_1 придатним для постійного проживання;
зобов'язати відповідача, в особі Перечинської міської ради, визнати зазначений будинок житловим та придатним для постійного проживання, а сектор ГІРФО зареєструвати їх із членами сім'ї у вказаному будинку.
Посилалися на незаконність дій відповідачів.
Постановою Перечинського районного суду Закарпатської області від 17 січня 2012 року, залишеною без змін Львівським апеляційним адміністративним судом від 18 червня 2015 року, позовні вимоги задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність Перечинської міської ради по ненаданню дозволу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на визнання будинку АДРЕСА_1 придатним для постійного проживання, Перечинської районної санітарно-епідеміологічної станції щодо дачі висновку про неможливість визнання зазначеного будинку житловим. Зобов'язано Перечинську міську раду визнати будинок АДРЕСА_1 житловим та придатним для постійного проживання, а сектор ГІРФО зареєструвати ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з членами сімей за місцем їх постійного у вказаному житлі.
У касаційній скарзі представник Перечинської міської ради, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Вказує на те, що у санітарно-захисних зонах не допускається розміщення житлових будинків.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги частково з урахуванням наступного.
Обговорюючи питання правильності застосування судами норм Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР), колегія суддів вважає, що в цьому випадку Перечинською міською радою порушений порядок надання дозволів на розміщення на території селища санітарно-захисної зони.
Відповідно до статті 30 цього Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави вважати, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють безпосереднє управління житловим фондом, який віднесений до комунальної власності. В усіх інших випадках вони надають відповідні дозволи, здійснюючи при цьому контроль за дотриманням прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку.
При цьому, згідно із пунктом 38 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, у тому числі місць чи об'єктів для розміщення відходів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію.
Тобто, відмовивши в дозволі на проживання в будинку, який нібито знаходився в санітарно-захисній зоні, Перечинською міською радою не надано до суду жодних документів, які б підтвердили правомірність своїх дій.
Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, оскільки в процесі розгляду справи ні сектором ГІРФО, ні Перечинською СЕС, не надано доказів знаходження спірного будинку в санітарно-захисній зоні.
Зокрема, відповідачами не доведено, що будинок побудований незаконно в санітарно-захисній зоні. В іншому випадку, сектор ГІРФО не може відмовити в реєстрації права проживання в спірному будинку.
Санітарно-захисна зона могла бути розширена, згідно проекту уточненої санітарно-захисної зони. Проте в цьому разі, Перечинська СЕС повинна довести належними та допустимими доказами, що будинок не придатний для проживання.
В матеріалах справи наявний проект уточненої санітарно-захисної зони, складений ВАТ «Перечинський лісохімічний комбінат». Проте такий проект не може вважатися належним доказом по справі, оскільки відповідно до Закону України від 24 лютого 1994 року №4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» здійснення санітарної експертизи покладається на державу в особі СЕС. Офіційний висновок Перечинської СЕС щодо спірного житла в цій справі відсутній.
На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу представника Перечинської міської ради Закарпатської області відхилити, а судові рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 17 січня 2012 року, Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: М.М. Олексієнко
Ю.К. Черпак
І.В. Штульман