Справа: № 826/3689/16 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.
Суддя-доповідач: Парінов А.Б.
Іменем України
30 серпня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,
при секретарі судового засідання Кваші Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Деснянського районного відділу у м. Києві Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, -
Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Деснянського районного відділу в місті Києві Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2 від 20.01.2016 року № 4/261-16.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
Апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне встановлення обставин справи, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином, тому у відповідності до ч. 6 ст. 12, ч.1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 як громадянин Латвійської республіки 27.05.2006 року на підставі п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (поза квотою імміграції, як син громадянина України - ОСОБА_3), отримав дозвіл на імміграцію в Україну.
В адміністративному позові позивач вказує, що в Україні постійно проживає його родина, зокрема, його батько громадянин України ОСОБА_3 та громадяни Латвійської республіки - мати ОСОБА_4 і рідний брат ОСОБА_5.
05.06.2010 року ОСОБА_2 отримав тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2, видану ВГІРФО Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві, з терміном дії - безстроково.
25.01.2016 року Деснянським районним відділом в місті Києві Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві на адресу позивача направлено лист від 21.01.2016 року № 4/269-16, яким повідомлено, що 20.01.2016 року відповідачем прийнято рішення № 4/261-16 про скасування дозволу на імміграцію в України, виданого 27.05.2006 року, та про необхідність для позивача знятися з реєстраційного обліку та вжити заходи, передбачені ст. 13 Закону України «Про імміграцію».
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є громадянином України за народженням, а тому оскаржуване рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію є законним та обґрунтованим.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як встановлено ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Наведені норми означають, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи, прийняття оскаржуваного рішення відповідач мотивував тим, що оскільки на момент народження позивача у м. Рига 30.06.1993 його батько був громадянином України, а тому відповідно до ст. 7 Закону України «Про громадянство України» є громадянином України, та не є іммігрантом. При наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2 не проводилася перевірка щодо встановлення громадянства України його батьків.
Підставами прийняття рішення відповідач зазначив п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Колегія суддів вважає, що з аналізу ст. 12 Закону України «Про імміграцію» вбачається диспозитивне право уповноваженого органу вирішувати питання щодо наявності підстав для скасування дозволу на імміграцію, навіть за наявності передбачених ст. 12 Закону України «Про імміграцію» підстав, за результатами повного та всебічного дослідження обставин у конкретному випадку.
Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. N 1983 (далі по тексту - Порядок № 1983).
Відповідно до п. 21 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі.
Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу (п. 22 Порядку № 1983).
Згідно з п. 23 Порядку № 1983 ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Відповідно до п. 24 Порядку № 1983 рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.
Судом з пояснень представника відповідача встановлено, що прийняття спірного рішення мотивоване тим, що позивач має подвійне громадянство, в тому числі, громадянство України з посиланням на ст. 7 закону України «Про громадянство України».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про громадянство України» громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.
Згідно пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-ІІІ громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-ІІІ громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Набуття громадянства України за народженням врегульовано ст. 7 Закону України «Про громадянство України».
Положеннями наведеної статті передбачено, що особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.
Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Статтею 14 вказаного Закону врегульовано порядок набуття громадянства України дитиною у зв'язку з перебуванням у громадянстві України її батьків чи одного з них.
Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, один з батьків якої є громадянином України, а другий є особою без громадянства, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.
Дитина, яка є особою без громадянства, один з батьків якої є громадянином України, а другий є іноземцем, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.
Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, батьки якої перебувають у громадянстві України, реєструється громадянином України за клопотанням одного з батьків.
Дитина, яка є іноземцем, один із батьків якої є громадянином України, а другий - іноземцем, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.
Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.
Судом встановлено, що мама позивача має громадянство Латвійської республіки, батько є громадянином України.
Докази реєстрації ОСОБА_2 громадянином України відсутні, він є громадянином Латвійської республіки.
З огляду на викладене, посилання на вказану обставину як на підставу для прийняття оскаржуваного рішення не може вважатися обґрунтованим.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, при прийнятті рішення Деснянським районним відділом в місті Києві Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2 від 20.01.2016 року № 4/261-16 не дотримано п. 23 Порядку № 1983, згідно з яким ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання, оскільки у позивача не було відібрано пояснень, що мали бути враховані при прийнятті рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд першої інстанції наведеного не врахував, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої та дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та права, які регулюють спірні правовідносини.
Згідно пп. 1. 3. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним так, як прийняте з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувану постанову належить скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про стягнення на користь позивача витрат зі сплати судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 41, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254, КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 червня 2016 року скасувати.
Прийняти нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Деснянського районного відділу в місті Києві Головного управління державної міграційної служби України у місті Києві про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2 від 20.01.2016 року № 4/261-16.
Стягнути з Деснянського районного відділу в місті Києві Головного управління державної міграційної служби України у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (02156, АДРЕСА_1) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1157,54 грн. (одна тисяча сто п'ятдесят сім гривень 54 коп.).
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
О.А. Губська
Постанову в повному обсязі виготовлено 01.09.2016
Головуючий суддя Парінов А.Б.
Судді: Беспалов О.О.
Губська О.А.