Справа: № 2а-17588/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.
Іменем України
31 серпня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,
при секретарі: Бродацькій І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2016 року по справі за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" до Управління праці та соціального захисту населення Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області про визнання протиправним дій та бездіяльності, стягнення коштів, -
Державне територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до УПСЗН Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області про:
визнання протиправною бездіяльність в частині невиконання вимог п. 6 "Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", затвердженого постановою КМУ від 04.03.2002 року № 256, а саме: не реєстрації з 01.06.2012 по 31.10.2012 року додаткових зобов'язань за фактично надані послуги пільгового проїзду залізницею окремим категоріям громадян по Тиврівському району та не надсилання такої інформації до 18 числа фінансовому органу Тиврівської районної державної адміністрації;
визнання протиправними дій в частині неповної сплати витрат на перевезення пасажирів, які користуються пільгами на оплату проїзду у приміських поїздах, за період з 01.06.2012 по 31.10.2012 рік;
стягнення вищезазначених витрати у розмірі 48 078,06 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013 року, позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність в частині невиконання вимог п. 6 "Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" та зобов'язано УПСЗН Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області надіслати фінансовому органу Тиврівської районної державної адміністрації уточнену інформацію про фактично нараховані суми витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.02.2016 року вищезазначені судові рішення в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення фактично понесених витрат скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, у даній ухвалі зазначено, що суду першої інстанції слід проаналізувати посилання позивача на практику Європейського Суду з прав людини про те, що відсутність бюджетного асигнування не є підставою для звільнення від виконання грошового зобов'язання, взятого на себе державою в особі органу виконавчої влади (відповідача).
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2016 року задоволено позов у частині стягнення коштів.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, УПСЗН Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області подали апеляційну скаргу про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції та просять ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що 05.01.2012 року між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» та Управлінням праці та соціального захисту населення Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області укладено договір про розрахунки за надані послуги з перевезення пільгових категорій громадян.
Відповідно до п. 2.2 вказаного договору перевізник зобов'язаний забезпечити безкоштовний проїзд пільгових категорій громадян згідно з чинним законодавством України та кожного місяця до 25 числа надавати за поточний місяць в УПСЗН розрахунки та акт звірки розрахунків.
В свою чергу, замовник (відповідач) згідно з п. 2.2.3 вказаного договору зобов'язаний компенсувати перевізнику витрати на перевезення пільгових категорій громадян в сумі 175651 грн. на 2012 рік, яка передбачена кошторисом 2012 року, спрямованим на вказані цілі та затвердженою рішенням Тиврівської районної ради.
На підтвердження розміру витрат на перевезення пасажирів, що користуються пільгами, сторонами складено акти звірки розрахунків за вказані місяці 2012 року, крім того, позивачем подано до управління звіти з перевезення пасажирів, які мають право безкоштовного проїзду в приміському сполученні Тиврівського району Вінницької області за червень-жовтень 2012 року.
Управління праці та соціального захисту населення Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області, в свою чергу, проводило відшкодування за надані позивачем послуги з перевезення пільгових категорій громадян відповідно до укладеного договору та в межах виділених помісячних бюджетних асигнувань.
Разом з тим, фактично понесенні витрати позивача значно перевищили розмір сплаченого УПСЗН відшкодування. Так, сума додаткових некомпенсованих витрат склала 48 078,06 грн.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для стягнення вищезазначених коштів, колегія судів виходить з такого.
У своїй апеляційній скарзі Управління зазначають, що вони виконали взяте на себе зобов'язання в повному обсязі згідно умов договору та в межах виділених асигнувань для відшкодування витрат залізниці з пільгового перевезення пасажирів, а можливість сплатити спірну суму коштів у апелянта відсутня у зв'язку з недостатнім фінансуванням.
Апеляційна інстанція не погоджується з такими доводами, оскільки відповідно до частини 5 статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт» для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийняте рішення щодо введення відповідних пільг.
Згідно із статтею 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті „б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Законом України «Про державний бюджет України на 2012 рік» передбачено виділення коштів на компенсацію підприємствам транспорту за надання послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).
Згідно із пунктами 5, 6 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами.
Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20.
Пунктом 6 Порядку передбачено, що у разі виникнення додаткових зобов'язань головні розпорядники коштів місцевих бюджетів надсилають щомісяця до 18 числа фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) уточнену інформацію про фактично нараховані у поточному місяці суми. Зазначені фінансові органи готують уточнені реєстри нарахованих у поточному місяці сум та подають їх до 20 числа Міністерству фінансів АРК, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби Автономної Республіки Крим, областях, міст Києві та Севастополі.
З аналізу наведених правових положень вбачається, що відсутність бюджетного асигнування не є підставою для звільнення від виконання грошового зобов'язання, взятого на себе державою в особі органу виконавчої влади.
Чинним законодавством України не врегульовано порядку проведення погашення заборгованості бюджетних установ у випадках, коли поточні бюджетні асигнування не покривають всі зобов'язання за укладеними договорами.
З урахуванням встановлених обставин справи та вищенаведених положень закону, колегія суддів вважає, що оскільки Управління не провело розрахунки за пільгові перевезення окремих категорій громадян, тому зобов'язане відшкодувати понесені залізницею збитки за перевезення пільгових категорій громадян.
Така правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 01.10.2015 року № 17589/12/2670 та від 12.04.2016 року № 761/15341/14-а.
Більше того, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, як свідчить практика Європейського Суду з прав людини, державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, у тому числі той, що підтверджений судовим рішенням. Така відсутність коштів не може бути визнана як виключна обставина, та є порушенням пункту 1 статті 6, статті 13 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, про що також зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Жовнер проти України" від 29.06.2004 року.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Такий же правовий висновок щодо відсутності бюджетних асигнувань зроблений Верховним Судом України у постанові від 13.10.2009 року № 21-348во09.
Підсумовуючи вищевикладене, Управління зобов'язане відшкодувати Товариству некомпенсовані витрати на перевезення громадян пільгових категорій.
Також апелянт висловив незгоду з розміром стягнутих коштів. Однак, судова колегія критично оцінює такі доводи апеляційної скарги, оскільки під час судових розглядів цього спору Управління жодного разу не оскаржило розмір понесених позивачем витрат. Більше того, останні достеменно підтвердженні наявними в матеріалах справи розрахунками та актами звіряння.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову суду слід залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 199, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Саприкіна І.В.
Судді: Кучма А.Ю.
Карпушова О.В.