Справа № 674/171/16-а
Головуючий у 1-й інстанції: Артемчук В.М.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
25 серпня 2016 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьмишина В.М.
суддів: Сушка О.О. Боровицького О. А. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Коваль К.В.,
представника відповідача: ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Дунаєвецькому районі Хмельницької області на постанову Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 26 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Дунаєвецькому районі Хмельницької області про визнання відмови у призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці протиправною, та зобов'язання призначення, нарахування та його виплати,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив визнати протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в Дунаєвецькому районі Хмельницької області у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці, зобов'язавши відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 84% від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, з урахуванням виплачених сум.
Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 13.04.2016 адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив колегію суддів її задовольнити.
Позивач у судове засідання не з'явилась, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлена завчасно та належним чином.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 196 КАС України, колегія суддів визнала за можливе здійснювати апеляційний розгляд за відсутності позивача.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 звільнена у відставку з посади судді Дунаєвецького районного суду Хмельницької області і перебуває на обліку в управлінні ПФУ в Дунаєвецькому районі Хмельницької області, та з 06.12.2011 отримує довічне грошове утримання судді у відставці згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно довідки ТУ ДСА у Хмельницькій області 21.01.2016 року № 20 заробітна плата позивача, яка враховується при призначенні (перерахунку) довічного грошового утримання суддям у відставці становила 20670 грн.
Позивач звертався із заявою до відповідача про перерахунок довічного грошового утримання, проте від 29.01.2016 року отримала відмову № 7/к-10, оскільки з 01.01.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76 від 28.12.2014 року, яким внесено зміни до Закону України «Про судоустрій та статус суддів», де згідно до ст. 141, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. Умови та порядок перерахунку призначених довічних грошових утримань суддів визначалися Кабінетом Міністрів України. Рішення Кабінету міністрів України щодо проведення перерахунків довічних грошових утримань суддів на 01.06.2015 року не було прийняте.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що з моменту ухвалення Рішення Конституційного ОСОБА_4 України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 підлягає застосуванню частина 3 статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції до змін, внесених Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 року № 3668-VI: "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання".
Колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Згідно з частиною 4 статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року №2862-XII (чинній на момент призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання) судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.
В частині 3 статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI , який набрав чинності з 30 липня 2010 року, також було закріплено норму про те, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Разом з тим, Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 року №3668-VI, який набрав чинності з 01 жовтня 2011 року, частину 3 і 5 статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" викладено в новій редакції, згідно з якою щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді (частина 3 статті 138 Закону). Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (частина 5 статті 138 Закону).
Рішенням Конституційного ОСОБА_4 України від 03.06.2013 року №3-рп/2013 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) частину третю, перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи".
У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав на те, що Законом № 3668-VI змінено визначений Законом № 2453-VI порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон № 3668-VI звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання і його максимальний розмір, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив і досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.
Ухвалюючи зазначене Рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, які полягають у тому, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Викладене відповідає положенням Європейської Хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Таким чином, з моменту ухвалення Рішення Конституційного ОСОБА_4 України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 підлягає застосуванню частина третя статті 138 Закону № 2453-VI в редакції до змін, внесених Законом № 3668-VI: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання».
Окрім того, рішенням Конституційного ОСОБА_4 України від 08.06.2016 року №4-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частини третьої, абзацу першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911- VIІ ; п. 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213- VIІ в частині скасування з 01 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Таким чином, положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911- VIІ та положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII визнанні неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення.
Водночас, Конституційний Суд України у п. 4 вказаного рішення від 08 червня 2016 року, визначив порядок його виконання. Зокрема, частина третя статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, тобто у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIІІ, а саме: "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання".
В зв'язку з визнанням неконституційними абзацу першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911- VIІ, підлягає застосуванню перше речення частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIІІ, а саме: "Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку".
Пункт 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213- VIІ в частині скасування з 01 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не підлягає застосуванню.
З врахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а відтак, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Дунаєвецькому районі Хмельницької області залишити без задоволення, а постанову Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 26 лютого 2016 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 30 серпня 2016 року.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5