ОСОБА_1 окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
м. Харків
30 серпня 2016 р. Справа № 820/3315/16
ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нуруллаєва І.С. розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, ОСОБА_1 апеляційного господарського суду, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_2, звернувся до ОСОБА_1 окружного адміністративного суду з позовом до Державної судової адміністрації України, ОСОБА_1 апеляційного господарського суду, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, в якому просить суд
- зобов'язати ОСОБА_1 апеляційний господарський суд здійснити перерахунок заробітної плати в повному обсязі з урахуванням премій, встановлених щомісячно відповідними наказами ОСОБА_1 апеляційного господарського суду, та усіх надбавок, що нараховуються залежно від розміру посадового окладу: за період з 26.10.2014р. по 28.03.2015р. включно, відповідно до абз.2 ч.1 ст.144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції Закону України “Про прокуратуру”), за період з 29.03.2015р. по 08.09.2015р. включно, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"), за період з 09.09.2015р. по 31.12.2015р., виходячи з посадового окладу - 0,4 від місячного посадового окладу судді місцевого суду без 50-відсоткового зменшення, з врахуванням фактично виплаченої заробітної плати, виплативши різницю в нарахованих сумах з урахуванням виплачених коштів;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України вчинити дії щодо затвердження кошторису та виділення коштів для виплати перерахованої суми заробітної плати ОСОБА_2 з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону України від 07.07.2010р. №2453-\/І "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 14.10.2014р. № 1697VII "Про прокуратуру", а з 29 березня 2015 року по 08 вересня 2015 року включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абзацом другим частини першої статті 147 Закону України від 07.07.2010р. №2453-\/І "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України від 12.02.2015р. №192VIII "Про забезпечення права на справедливий суд".
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_2 з 22.02.2010 року працює у ОСОБА_1 апеляційному господарському суді на посаді помічника першого заступника голови суду, з 01.09.2010 року - на посаді помічника заступника голови суду, з 01.01.2011 року і по теперішній час - на посаді помічника судді. Позивачу присвоєно 8 ранг державного службовця. Також вказано, що 14 жовтня 2014 року прийнято Закон України “Про прокуратуру”, згідно якого визначено розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців. Нарахування заробітної плати ОСОБА_2 здійснювалось без врахування вказаних змін законодавства, а отже позивач вважає, що, така позиція відповідача суперечить практиці Європейського суду з прав людини. Також пунктом 13 розділу ІІ Перехідних положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" на Кабінет Міністрів України був покладений обов'язок у тримісячний строк з дня, набрання чинності цим Законом привести нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом. Проте Уряд ці вимоги не виконав і заробітна плата не виплачується відповідно до норм Закону, які набрали чинності з 26.10.2014 року. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом для захисту своїх прав.
Представник відповідача Державної судової адміністрації України у наданих до суду письмових запереченнях проти заявленого позову заперечував та зазначив, що діючим законодавством дійсно закріплене право працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, на посадовий оклад у розмірі 30 відсотків від посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців. Однак, законодавчого механізму реалізації даного права немає, так як не внесені відповідні зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів". У відповідача не має юридично обґрунтованих підстав нараховувати та виплачувати посадові оклади, у розмірах інших ніж це передбачено Додатком 47 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Представника відповідача ОСОБА_1 апеляційного господарського суду у наданих до суду письмових запереченнях та доповненнях до заперечень проти заявленого позову заперечував та зазначив, що діючим законодавством дійсно закріплене право працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, на посадовий оклад у розмірі 30 відсотків від посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців. Однак, законодавчого механізму реалізації даного права немає, так як не внесені відповідні зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів". Відповідачем, здійснюється управління бюджетними асигнуваннями та реалізуються будь-які бюджетні зобов'язання та платежі за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет, але на даний час, відповідних призначень немає. У відповідача не має юридично обґрунтованих підстав нараховувати та виплачувати посадові оклади, у розмірах інших ніж це передбачено Додатком 47 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року №268 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів". Також, на думку відповідача, вирішення спірного питання позивача виходить за межі компетенції відповідача, так як, передусім, потребує законодавчого врегулювання.
Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, разом із позовними вимогами просив суд розглядати справу за його відсутності.
Представник відповідача ОСОБА_1 апеляційного господарського суду в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник відповідача Державної судової адміністрації України в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно вимог ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 КАС України під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, крім випадків неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження).
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 22.02.2010 року працює у ОСОБА_1 апеляційному господарському суді на посаді помічника першого заступника голови суду, з 01.09.2010 року - на посаді помічника заступника голови суду, з 01.01.2011 року і по теперішній час - на посаді помічника судді. Позивачу присвоєно 8 ранг державного службовця., що підтверджено наявною в матеріалах справи копією трудової книжки (а.с. 14-16).
Згідно з розпорядженням КМУ № 88-р від 24.02.2003 року посада секретаря судового засідання віднесена до 6-ї категорії посад державних службовців, посада помічника голови суду віднесена до 5-ї категорії посад державних службовців.
Законом України від 14.10.2014 р. № 1697-VII "Про прокуратуру" внесено зміни до частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" шляхом її доповнення абзацом другим щодо встановлення розмірів посадових окладів працівників апаратів судів.
Згідно з пунктом 2 частини тринадцятої розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" Кабінет Міністрів України у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього закону, мав внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим законом, у тому числі з метою забезпечень збільшення видатків Державного бюджету України на оплату у розмірі, не меншому ніж передбачений Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Також законом України "Про забезпечення права па справедливий суд" № 192-VІІІ затверджено нову редакцію Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Відповідно цієї редакції матеріальне, побутове забезпечення та соціальний захист працівників судової системи визначаються статтею 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". При цьому згідно з підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом має привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом. Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд" набрав чинності 28.03.2015 р.
Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік" установлено, що норми і положення частини першої штаті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.
Одночасно, частиною п'ятою статті 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що правовий статус працівників апарату суду встановлено Законом України "Про державну службу".
Відповідно до положень частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII “Про державну службу” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.
Суд зазначає, що аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Отже, відповідно до приписів ст. 13 Закону України від 24 березня 1995 року “Про оплату праці” оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
За правилами статті 142 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (у редакції до 28 березня 2015 року), фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, Державна судова адміністрація України.
Відповідно до приписів ст. 143 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VІІІ “Про Державний бюджет України на 2015 рік” визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону України “Про судоустрій і статус суддів” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд вважає за необхідне зазначити, що на час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою № 268, зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року.
Отже, саме на Кабінет Міністрів України покладені абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону "Про прокуратуру" та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону "Про забезпечення права па справедливий суд" обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк, які останнім не виконані.
Суд зазначає, що Кабінетом Міністрів України постановою від 02.09.2015 року № 644 “Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України” вніс зміни до додатку 47 до постанови Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів” від 09.03.2006 року № 26, викладено у новій редакції схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів, з приміткою про те, що у 2015 році місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50- відсоткового зменшення; інші виплати працівникам апарату судів, передбачені цією постановою, здійснюються виключно в межах фонду оплати праці суду.
Проте у Державному бюджеті України були відсутні кошти на фінансування посадових окладів у розмірах без 50-відсоткового зменшення, а правові акти, видані на виконання Державного бюджету (кошториси, щомісячні розписи видатків тощо) не передбачали фінансового механізму реалізації такого права.
Відповідно до частини першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до статті 119 Бюджетного кодексу України нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про державний бюджет, має наслідком, крім зменшення асигнувань на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, також і притягнення відповідних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності у порядку, визначеному законами України.
З врахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України від 16 січня 2014 року "Про Державний бюджет України на 2014 рік” та “Про державний бюджет України на 2015 рік”, видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” ( в редакції з 26 жовтня 2014 року), частини першої статті 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (у редакції з 28 березня 2015 року) не передбачено, а отже правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України не було.
Зазначена позиція суду щодо застосування норм матеріального права узгоджується з висновками викладеними у рішеннях Верховного Суду України від 12 липня 2016 року справа № 21-1726а16, від 13.07.2016 року у справах № 21-1488а16, № 21-1888а16.
Верховним Судом України було встановлено, що управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів, не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, ОСОБА_1 апеляційний господарський суд своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснював заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на порушення прав та законних інтересів позивача.
Щодо позовних вимог позивача стосовно зобов'язання Державної судової адміністрації України вчинити дії щодо затвердження кошторису та виділення коштів для виплати перерахованої суми заробітної плати ОСОБА_2 з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону України від 07.07.2010р. №2453-\/І "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 14.10.2014р. № 1697VII "Про прокуратуру", а з 29 березня 2015 року по 08 вересня 2015 року включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абзацом другим частини першої статті 147 Закону України від 07.07.2010р. №2453-\/І "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України від 12.02.2015р. №192VIII "Про забезпечення права на справедливий суд", суд зазначає, що вони є похідними від позовних вимог про перерахунок заробітної плати.
Суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Позивач, в порушення вимог ч.1 ст. 71 КАС України, не довів законність та обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, ОСОБА_1 апеляційного господарського суду, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 69-71, 94, 160 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, ОСОБА_1 окружний адміністративний суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, ОСОБА_1 апеляційного господарського суду, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Нуруллаєв І.С.