номер провадження справи 13/63/16
07.07.2016 Справа № 908/1537/16
За позовом: Запорізької міської ради, м. Запоріжжя
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Транссервіс”, м. Запоріжжя
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державна фінансова інспекція в Запорізькій області, м. Запоріжжя
про стягнення 43 000,00 грн.
Суддя Серкіз В.Г.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 01/02-17/03465 від 10.06.2016р.
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 05.07.2016р.
ОСОБА_3, наказ № 65 від 12.09.2005р.
від третьої особи: ОСОБА_4, довіреність № 13/13/02-Д від 11.01.2016р.
ОСОБА_5, довіреність № 13/08/23-Д від 06.07.2016р.
Розглядається позовна заява Запорізької міської ради до Приватного акціонерного товариства “Транссервіс” за участі Державної фінансової інспекції в Запорізькій області (третя особа) про стягнення суми збитків в розмірі 43 000,00 грн.
03.06.2016р. ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1537/16 та призначено до розгляду на 20.06.2016р.
Ухвалою суду від 14.06.2016р. по справі № 908/1537/16, у зв'язку з виробничою необхідністю, розгляд справи № 908/1537/16, призначений на 20.06.2016р. перенесено на 23.06.2016р.
Ухвалою суду від 23.06.2016р. залучено до участі у справі третю особу та відкладено розгляд справи на 05.07.2016р.
Ухвалою суду від 05.07.2016р. розгляд справи відкладено на 07.07.2016р., у зв'язку з неявкою представників третьої особи.
До початку розгляду справи представниками сторін заявлено клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.
07.07.2016р. справу розглянуто, спір вирішено, прийнято рішення у справі, вступну та резолютивну частини якого оголошено в судовому засіданні згідно із приписами ст. 85 ГПК України.
Представник позивача підтримав позовні вимоги на підставах, зазначених у позовній заяві № 01/02-17/02685 від 26.04.2016р. та просить суд стягнути з відповідача 43 000,00 грн. збитків за невиконання встановленого законом обов'язку щодо участі у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту територіальній громаді м. Запоріжжя. Позовні вимоги засновані ст. 144 Конституції України, ст.ст. 69-1, 71 Бюджетного кодексу України, ст.ст. 10, 59, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 36, 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.ст. 15, 16, 22, 611, 612, 614, 638, 640-642, 646, 649 ЦК України, ст.ст. 181, 218, 224, 225 ГК України та ст.ст. 22, 54, 55, 83 ГПК України.
Представники відповідача в судових засіданнях підтримали свої заперечення викладені у відзиві на позовну заяву від 21.06.2016р. та просять суд відмовити позивачу в задоволені позовної заяви в повному обсязі. Також, представники відповідача в судовому засіданні зазначили, що 26.10.2015р. листом за № 1563/15 до відповідача звернувся Департамент архітектури та містобудування міської ради, в якому зазначав про необхідність сплати пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя у сумі 1 853 184,00 грн. Не зважаючи на те, що загальна вартість будівництва, зазначена в Декларації про готовність об'єкту до експлуатації зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області 09.09.2013р. № ЗП 1431322480165 (Декларація), становить 430000,00 грн. При помноженні даної суму на 10 % сума пайової участі становить 43 000,00 грн. Відповідач не вбачав свого обов'язку щодо укладення будь-якого договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, враховуючи те, що на виконання листа виконавчого комітету Запорізької міської ради від 05.09.2007р. були перераховані кошти у сумі 50 000,00 грн. в цільовий фонд місцевого бюджету м. Запоріжжя на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста за будівництво в районі зупинки магазину № 54. Однак не зважаючи на це, позивачем проведено розрахунок пайової участі з урахуванням загальної кошторисної вартості, визначеної в Декларації, та сума 43 000,00 грн. визначена як збитки територіальної громади, нанесені відповідачем, посилаючись на приписи ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 623 Цивільного кодексу України.
Представники третьої особи в судовому засіданні 07.07.2016р. підтримали свої письмові пояснення № 08-00-17-17/3697 від 06.07.2016р. та просять суд задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
15.06.2011р. за № ЗП 08311005795 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва «Нове будівництво торговельного комплексу (район зупинки міського транспорту «Магазин № 54») за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна».
Замовником виконання будівельних робіт є Приватне акціонерне товариство “Транссервіс”.
Частиною 1 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» закріплено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до Закону.
Частиною 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частина 3 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Відповідно до ч. 5 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
24.12.2012р. Запорізькою міською радою прийнято рішення № 77 «Про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя» (рішення № 77).
Пунктом 3.3 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, затвердженому рішенням № 77 (Порядок), передбачено, що замовник, який має намір укласти Договір, зобов'язаний звернутися з заявою до міського голови.
Договір про участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя (Договір про пайову участь) укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Приватне акціонерне товариство “Транссервіс” не зверталось у встановленому законом порядку до міського голови щодо укладення Договору про пайову участь.
09.09.2013р. за № ЗП 143132480165 Інспекцією державного архітектурно-
будівельного контролю у Запорізькій області зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації.
Тому, на думку Запорізької міської ради Приватним акціонерним товариством “Транссервіс” порушено вимоги статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку, затвердженого Рішенням № 77.
Оцінивши представлені докази, вислухавши представників сторін, суд знаходить підстави для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та приписів ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статті 525 та 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України, встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків, у відповідності до ст. 612 ЦК України.
15.06.2011р. за № ЗП 08311005795 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва «Нове будівництво торговельного комплексу (район зупинки міського транспорту «Магазин № 54») за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна». Замовником виконання будівельних робіт є Приватне акціонерне товариство “Транссервіс”.
Пунктом 3.3 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, затвердженому рішенням № 77 (Порядок), передбачено, що замовник, який має намір укласти Договір, зобов'язаний звернутися з заявою до міського голови.
Договір про участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя (Договір про пайову участь) укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Приватне акціонерне товариство “Транссервіс” не звертався у встановленому законом порядку до міського голови щодо укладення Договору про пайову участь.
09.09.2013р. за № ЗП 143132480165 Інспекцією державного архітектурно-
будівельного контролю у Запорізькій області зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації.
Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з частиною 2 статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до вимог ст. 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні упущеної вигоди враховуються вжиті заходи для їх одержання. При обчисленні розміру упущеної вигоди мають враховуватись тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових коштів або інших матеріальних цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином у встановлений договором строк, а також заходи і зроблені дії з метою їх виготовлення, вжиті кредитором для її отримання. Нічим не підтверджені розрахунки кредитора про можливі доходи до уваги братися не повинні.
Відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” N 02-5/215 від 01.04.1994р., коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовується в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Так, на думку Запорізької міської ради Приватним акціонерним товариством “Транссервіс” порушено вимоги статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку, затвердженого Рішенням № 77.
Однак, відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Згідно із ч. 1-2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
В той же час з аналізу Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вбачається, що не передбачено прямого обов'язку щодо сплати відповідачем паю, а передбачено укладення договору на підставі якого відповідач зобов'язаний сплатити пай. Або, у разі невиконання, сплатити збитки.
Так, як обов'язок щодо сплати не витікає не з договору та з закону, тому, підстав для стягнення з відповідача збитків не має.
Крім того, відповідачем в судовому засіданні надано копії квитанцій на загальну суму 50 000,00 грн. про сплату, на виконання листа виконавчого комітету Запорізької міської ради від 05.09.2007р., в цільовий фонд місцевого бюджету м. Запоріжжя на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста за будівництво в районі зупинки магазину № 54. (копія виписки з наказу та квитанції про сплату знаходяться в матеріалах справи).
З огляду на викладене, суд відмовляє Запорізькій міській раді в задоволені позовних вимог.
Згідно ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
В задоволені позову відмовити.
Повне рішення складено 08.07.2016р.
Суддя В.Г. Серкіз
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.