Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"29" серпня 2016 р.Справа № 922/2132/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.
розглянувши справу
за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", м. Київ
до КП "Харківські теплові мережі", м. Харків
про стягнення 63793739,23 грн.
за участю представників:
позивача - не з'явився.
відповідача - ОСОБА_1, за довіреністю № 38-4055/391 від 27.10.2010 року.
Дочірня компанія "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" про стягнення 3% річних за період з 22.09.2014 року по 30.04.2016 в сумі 4315000,51 грн. та інфляційних втрат за період з вересня 2014 року по квітень 2016 року в сумі 59478738,72 грн. за порушення умов договору поставки природного газу № 06/10-2245-БО-32 від 20.12.2010 року щодо вчасної оплати поставленого газу. Судові втрати позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 04 липня 2016 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляду в судовому засіданні.
Представник позивача в судове засідання 29.08.16р. не з'явивися про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином про що свідчить відмітка в протоколі судового засідання від 15.08.2016 року .
Представник відповідача в судовому засіданні 29.08.16р. проти позову заперечував.
Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
20.12.2010 року між ДК "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - Позивач) та Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (далі - Відповідач) був укладений договір №06/10-2245-БО-32 поставки природного газу (далі - договір).
Рішенням господарського суду Харківської області від 05.11.14р. у справі №922/4247/14 позовні вимоги ДК "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволено та стягнуто з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" інфляційні втрати у розмірі 10285187,19 грн., 3% річних за несвоєчасні розрахунки стосовно суми основного боргу у розмірі 1503426,06 грн.
Позивач, в своїй позовній заяві вказав, що відповідачем умови договору №06/10-2245-БО-32 поставки природного газу не виконуються, що і стало підставою для нарахування 3% річних за період з 22.09.14р. по 30.04.16р. в сумі 4315000,51 грн. та інфляційних втрат в сумі 59478738,72 грн. за період з вересня 2014 року по квітень 2016р.
Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 4315000,51 грн.
Що стосується заявленої вимоги Позивача про стягнення з відповідача 59478738,72 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 59478738,72 грн.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.ст.44 - 49 ГПК України. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача .
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6,8,19,124,129 Конституції України; ст.ст. 509, 598, 612, 625, 762 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 197 Господарського кодексу України; ст.ст.1,4,12,33,43, 44-49, 75, 82-85 ГПК України, суд -
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, б.11; код ЄДРПОУ 31557119) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1; код ЄДРПОУ 31301827) інфляційні втрати в сумі 59478738,72 грн., 3% річних у сумі 4315000,51 грн. та судовий збір у розмірі 206700,00 грн.
Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Повне рішення складено 31.08.2016 р.
Суддя ОСОБА_2