Справа № 22-ц- 70/07 Головуючий у І інстанції - Кирилюк В. Ф.
Категорія -33 Доповідач - Здрилюк І.О.
_______________ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ________________________
08 лютого 2007року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого -- судді Стрільчука В.А.,
суддів - Карпук А.К.. Здрилюк О.І.,
при секретарі Губарик К А.,
з участю позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку за апеляційною скаргою позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Рожищенського районного суду від 23 жовтня 2006 року.
Особи, які беруть участь у справі:
позивачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідач - ОСОБА_3,
третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Топільненська сільська рада Рожищенського району, представник третьої особи - Фірчук Євген Пилипович.
Колегія суддів -
встановила:
30 травня 2006 року ОСОБА_1,ОСОБА_2 звернулись в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку, мотивуючи його тим, що при видачі вказаного Державного акта порушено їх права, оскільки відповідачу надано в користування земельну ділянку за рахунок їх земельної ділянки, що порушує їх право користування іншим майном житловим будинком.
Відповідачка самовільно змінила межі власної земельної ділянки і спорудила огорожу на їх частині земельної ділянки, де був облаштований проїзд і огорожа знаходиться на віддалі 3,4 м від стіни їх будинку, що призводить до його руйнації.
Згідно викопіровки плану забудови с.Топільно їх з відповідачем земельні ділянки є суміжними, але підпису на погодженні меж землекористування вони не ставили, а в акті біля їх прізвища поставлені невідомі ініціали та вчинено підпис невідомими особами.
Враховуючи наведене, просили визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_3 06.05.2005 року та зобов*язати відповідача відновити стан земельної ділянки, що існував до порушення прав позивачів.
2
Рішенням Рожищенського районного суду 23 жовтня 2006 року в задоволенні даного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачі просять скасувати вказане рішення, а справу направити на новий розгляд.
Вважають, що судом порушено норми матеріального і процесуального права.
Апелянти зазначають, що суд прийшов до невірного висновку стосовно того, що їх з відповідачем земельні ділянки не межують, а також про те, що ними житловий будинок споруджено без відповідного дозволу, тобто самовільно, а саме - на земельній ділянці, яка не була відведена для цих цілей.
Суд без достатніх підстав відмовив у допиті свідка ОСОБА_4, а також невірно застосував норми Земельного кодексу в редакції 2001 року до земельних правовідносин, які виникли до 1971 року.
Заслухавши позивача ОСОБА_1, яка апеляційну скаргу підтримала, відповідача ОСОБА_3, яка апеляційну скаргу заперечила, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обгрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що актом від 01.10.2004 року погоджені межі земельних ділянок відповідача з суміжними землекористувачами. Земельні ділянки сторін не межують. Між ними є проїзд шириною 3,4 метра від стіни житлового будинку позивачів до межі земельної ділянки відповідача. Межі земельних ділянок та ширина проїзду не змінювалась більше 30 років.
Також встановлено, що житловий будинок позивачів побудований на земельній ділянці батьків без надання права на індивідуальне будівництво та земельної ділянки під забудову.
Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Із позовної заяви позивачів вбачається, що в їх спільному користуванні з 1960 року знаходиться земельна ділянка для обслуговування житлового будинку, яку було відведено на підставі ст.ст. 19, 20 Земельного кодексу України в редакції 1972 року і її зареєстровано відповідно до чинного на той час законодавства в земельно-шнуровій та погосподарських книгах сільської ради і повторної реєстрації на даний час не вимагається.
Разом з тим вказана обставина суперечить вимогам закону.
Пунктом 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 р. (в редакції Закону від 03.07.1992 р.) «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» встановлено, що громадяни, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.
Відповідно до вимог ч.І ст.22 та ч.І ст.23 ЗК Української РСР в редакції 1992 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.
Такі ж вимоги містяться і п.1 Перехідних положень та ч.І ст. 125. ч.І ст. 126 Земельного кодексу України в редакції 2001 року.
Позивачі не подали жодного доказу в підтвердження того, що вони є користувачами земельної ділянки і що це право посвідчене відповідним державним актом.
Крім того, не подано жодного письмового доказу в підтвердження того, що будинок позивачів зазнає руйнації саме в зв*язку із наданою відповідачу у власність земельною ділянкою.
Відповідно до вимог ч.З ст.61 ЦПК України обставини,-.встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням Рожищенського районного суду від 24 січня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення меж користування земельною ділянкою встановлено, що земельні ділянки сторін не межують між собою (а.с.17-18). Вказане судове рішення набрало законної сили.
Таким чином, посилання позивачів на те. що згідно викопіровки плану забудови с.Топільно їх з відповідачем земельні ділянки є суміжними, але підпису на погодженні меж землекористування вони не ставили, а в акті біля їх прізвища поставлені невідомі ініціали та вчинено підпис невідомими особами - не заслуговують на увагу.
В судовому засіданні встановлено, що земельна ділянка відповідача межує із земельною ділянкою іншої особи з прізвищем ІНФОРМАЦІЯ_1. з якою і погоджувались межі.
Крім того, суд не приймає до уваги посилання позивачів, що проїзд шириною 3,4 м є їх земельною ділянкою, оскільки із викопіровки плану забудови с.Топільно (а.с.16) між земельними ділянками сторін позначено проїзд, як внутрігосподарська дорога.
Таким чином, будь-яких підстав для визнання недійсним виданого відповідачу Державного акта на право власності на земельну ділянку не встановлено. Вимог же про вилучення належної відповідачу частини земельної ділянки позивачі не ставлять.
Колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, що підтверджуються належними доказами, правильно визначено правовідносини між сторонами і застосовано норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Рішення постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів. -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити, а рішення Рожищенського районного суду від 23 жовтня 2006 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.